Розділ 13.1 П'ята ложа

Ми домовилися зустрітися біля входу близько сьомої. Я піднялася по сходинках, стала на ганку і озирнулася. Горіли ліхтарі, до входу під’їжджали машини, звідти висаджувалися дами в шубках із кавалерами в костюмах і хороших пальтах. Усі вони проходили повз, обдаючи мене запахами дорогих парфумів, а я топталася на ганку, поступово замерзаючи в своїй короткій курточці. Березень видався доволі холодний. Була публіка простіша, яка приходила пішки від метро, а також туристи — ці взагалі не обтяжували себе перевдяганням до спектаклю, хто в джинсах, хто в мішкуватих штанах із безліччю кишень, навіть дівчата.

Нарешті під’їхав знайомий білий лімузин. Я ступила вперед, спробувала крізь тьмяні шибки розгледіти, хто всередині. Дверцята з іншого боку розчинилися, і з’явився Елайя. Він був у темному костюмі і білому пальті, на шиї блакитне шовкове кашне.

Елайя обійшов машину і відчинив дверцята з іншого боку. Що таке?

Із темної глибини машини показалася нога в короткому чобітку, слідом з’явилася господиня ноги. У мене все обірвалося всередині. Чому, як? Елайя приїхав із дамою? Звісно, він попередив, що це ділова зустріч, але… Опера, вечір…

Дама виглядала просто приголомшливо, одразу видно — вищий світ. Висока, така ж струнка і гнучка, як Елайя, в облягаючій чарівну фігурку червоній сукні. На ній було коротке пальто-кльош і хутряне боа, на голові — маленький капелюшок з крихітною вуаллю.

Елайя запропонував своїй супутниці руку. Дама з гідністю сперлася на неї, і вони почали підніматися по сходинках. Я втупилася на них, кусаючи губи. Як це розуміти? Серце стукало важко і повільно, відраховуючи кожен крок, із яким ця чудова пара піднімалася на ганок Опери, наближаючись до мене. І мене не помічаючи.

Її біляве волосся, таке ж, як у Елайї, було зібране у високу зачіску. Вона не дивилася по сторонах, тоді як на неї дивилися всі. Вираз зверхності, який вона не намагалася приховати, трохи псував її гарне обличчя, роблячи його жорстким. Мені здалося, що я вже бачила її. Але де?

Вони пройшли повз. Я застигла, замерзла ззовні — і миттєво заледеніла зсередини. Він що, ігнорує мене? Може, я щось неправильно зрозуміла з цим запрошенням? Інший день чи… чи ми більше не знайомі.

Елайя відчинив двері перед супутницею, зачекав, коли вона зайде, — і зачинив двері, залишившись на ганку. Швидко розвернувся і попрямував прямо до мене. Я напружилася.

Його зазвичай бліде обличчя розчервонілося на морозі, прекрасні блакитні очі блищали. Дух захоплювало, таким він був гарний.

Наблизившись, Елайя взяв мене під руку.

— Прошу вибачити, мадемуазель. Одна стара знайома попросила її підвезти.

Я відкрила рот, але не змогла видати жодного звуку від розгубленості. Ну чому він так на мене діє? Мені слід розсердитися, сказати, як це непристойно, ну і нарешті — просто образливо… але я дивилася в обличчя сніжного принца і не могла на нього сердитися. Чи то від світла ліхтарів, що кидало відблиски на його риси, чи то від внутрішнього світла — але сьогодні Елайя здавався майже теплим. Він повів мене всередину.