Розділ 12.1 Хижак

П’єр пішов, а я залишилася сидіти за столиком, крутячи телефон. Запрошувати Гійома Венсана? Мені дуже подобалися його картини. Венсан — чудовий художник, але доволі неприємна людина. Тому, хоч і старший за Мішеля і Бальтазара, він був не дуже відомий. Картини йшли добре — але оскільки він швидко сварився зі своїм брокером, то продавалися картини недовго. Йому постійно потрібно було знаходити нових галеристів, робив він це погано, торгувався, як базарна баба, набивав ціну — з ним неохоче мали справу, попри явний талант.

Нарешті відданість мистецтву перемогла, і я набрала його номер.

— Гійоме, привіт. Треба поговорити, це важливо. Приділиш мені хвилинку?

— Ліндо, крихітко! — вигукнув він, не даючи мені продовжити. — Давай до нас, тут усе і розкажеш! Я вдома, ти знаєш, де це. Чекаю-чекаю, цьом-цьом!

Я чула на задньому плані гучний сміх і дзвін склянок. Схоже на вечірку.

— Гійоме, давай по телефону. — Мені зовсім не посміхалося туди їхати.

— Чекаю-чекаю, крихітко! — він натиснув відбій. От скотина!

Хвилину я сиділа, незадоволено дивлячись на телефон, наче могла цим щось виправити. Ще раз зателефонувати чи все-таки поїхати? Мабуть, з’їжджу, його квартира недалеко. А мені хотілося підібрати для колекції Елайї щось справді вартісне. Те, що і через десять, двадцять, тридцять років матиме цінність.

Двері в квартиру Венсана були прочинені, на майданчик доносилися голоси, зсередини тягнуло тютюновим димом. Я подзвонила — дзвінок виявився зламаним і не видав жодного звуку, постукала — ніхто не почув. Довелося увійти так.

У вітальні на дивані, у кріслах, на стільцях навколо низького столу сиділо осіб десять-дванадцять. Кімната була прокурена, дим синім туманом висів над гостями. Венсан, у блакитних потертих джинсах і розтягнутому блейзері, влаштувався на підлокітнику дивана зі склянкою вина в руках і реготав. Молодий чоловік навпроти, нахилившись уперед, швидко щось розповідав. Решта також сміялися. На столі стояло кілька порожніх пляшок і дві початі, склянки і якась їжа. Вікно було зачинене шторою, тож денне світло майже не проникало всередину — в кімнаті панувала напівтемрява. Пити зранку, фу!

— Гійоме, — я доторкнулася до плеча художника, привертаючи його увагу. Венсан озирнувся:

— Ось і ти, крихітко! Приєднуйся!

— Не називай мене так, я ж просила, — незадоволено прошепотіла я. — Я не можу залишитися. Давай вийдемо, мені треба переговорити з тобою.

— Та зачекає!

— Приєднуйся, давай до нас! — навперебій закричали гості Венсана. Я вимучено посміхнулася і потягла художника за собою на майданчик, де було тихіше.

Гійом залпом допив вино, що залишалося в склянці, червона цівка потекла по бороді. Я відвернулася. Венсан зі стуком поставив склянку на стіл і вийшов слідом.

Художнику було трохи за сорок, навколо очей почали збиратися зморшки — результат гулянок. В іншому він виглядав молодо і бадьоро. Доволі високий, підтягнутий, навіть гарний — якщо чоловіки такого типу у вашому смаку. Будь-який одяг, навіть ці потерті джинси, витягнутий старий блейзер, забруднений фарбою на рукаві, сиділи на ньому так, наче пошиті на замовлення. У нього було артистичне худе обличчя і темна еспаньйолка, доволі виразні очі, зараз, втім, осоловілі від ранньої випивки.

— Крихітко, ти така серйозна… розслабся!

Він насунувся на мене, намагаючись обійняти. Я відсахнулася.

— Гійоме, слухай! Зосередься!

— Я суцільна увага, — п’яно вимовив він. До мене донісся сильний алкогольний дух, і я скривилась. — Давно тебе не видно, де пропадала?

— Слухай, — наполегливо повторила я, вже шкодуючи, що зв’язалася з ним. — Це важливо! Один колекціонер хоче бачити у себе на обіді найталановитіших художників. Мені доручено запросити тебе від його імені. Що ти на це скажеш? Та прийди до тями!

Насуваючись на мене, дихаючи мені в обличчя перегаром, Венсан із видимим зусиллям осмислював мої слова.

— Багатий?

— Дуже. Із Нью-Йорка, хоче купити картини французьких художників. Я тебе порекомендувала. Але ти мусиш бути тверезим і пристойно виглядати! Чуєш?

— Запах грошей я чую завжди, — хижо усміхнувся він. — Я буду, крихітко.

— Не називай мене так! — підвищила голос. — Мені пора йти. — Я дістала з кишені візитку Елайї. — Тут написані дата і час. Повторюю: тверезий! Не підведи мене.

— Тебе? О ні! Ти надто хороша, щоб я тебе образив, — він обмацав мене масними очима, мені стало гидко. До чого неприємний тип!

Я зробила рух до виходу, а він розставив руки, притискаючи мене до стіни.

— Ти вважаєш мене талановитим? — він дихнув мені прямо в обличчя, і я відвернулася з гримасою огиди. Венсан пальцем узяв мене за підборіддя, повернув моє обличчя до себе. — А ти знаєш, що талановитий — синонім сексуального? Ти вважаєш мене сексуальним?

Він нахилився до мене, витягаючи повні губи. Не витримавши, я відштовхнула його, вивернулася з обіймів:

— Ти сексуальний, як равлик!

Венсан різким, несподівано точним рухом спіймав мене за руку.