Розділ 7.3

— Отже, мадемуазель Мітчелл, — порушив тишу Віріел, привертаючи мою увагу.

— Так, — поспішила відгукнутися я, приховуючи збентеження, — ви якраз почали пояснювати, для чого шукали мене.

— У мене до вас ділова пропозиція, мадемуазель. Якраз у той момент, коли машина стала в пробці, я розмірковував, де можна роздобути ваш номер. І раптом бачу вас. Щасливий збіг. — Він пронизливо глянув на мене своїми ясними блакитними очима, і я засумнівалася в тому, що це справді був збіг.

Ділова пропозиція? Гм! Ділові пропозиції зазвичай передбачають подальші фінансові надходження... Та тебе мені сам Господь послав, дорогий сніжний принце!

Однак перша радість швидко змінилася розчаруванням. Лише ділова пропозиція?

Хоча чого ти чекала, Ліндо? Поклавши руку на серце, зізнайся самій собі!

Принесли вино, я пригубила — щось надзвичайно легке, трохи терпке, з кислинкою.

Елайя змінив тему.

— Сьогодні були похорони вашого друга, мадемуазель Мітчелл? Прийміть мої співчуття. Дуже прикре явище.

Якісь слова він підбирає… книжкові.

— Дякую вам, — стримано відгукнулася я, не знаючи, що ще сказати. Насиченість сьогоднішнього дня вкрай виснажила мене, я усвідомлювала, що емоційно загальмована, погано реагую, не так, як від мене очікують і як слід було б за ситуацією. Хоча як слід було б? Раніше такого зі мною не траплялося! Поховала друга, дізналася, що він мені зраджував, а тепер сиджу з чоловіком мрії в ресторані… Я машинально почала накручувати на палець кінець шарфа. Негайно припини про це думати! У нього до тебе ділова пропозиція, це все пояснює.

Ага, особливо те, що не його секретарка зателефонувала і призначила зустріч у нього в офісі, а сам він сидить зі мною в ресторані, розглядає мене і досі нічого не озвучив… і краще б ще якийсь час не озвучував, тоді в мене буде ілюзія…

Тихо-тихо заграла скрипка. Мерехтіння свічок на столику створювало навколо Елайї кокон м’якого світла, чарівне сяйво розлилося по його волоссю, по блідому, витонченому обличчю, тонких пальцях. Я мимоволі затримала погляд на цих бездоганних руках. Захотілося негайно доторкнутися до них, і я стисла під столом долоні, стримуючи порив.

Грав вуличний скрипаль, я знала цього старого, кидала йому іноді монетку-другу. Звідки він у ресторані?

Принесли їжу — я не запам’ятала, що саме. Здається, навіть їла — але зовсім не відчуваючи смаку. Точніше, відчувала його, доволі яскраво — однак враження миттєво випаровувалися зі свідомості, тому що в присутності Віріела думати можна було лише про нього. Одне ворушіння брів Елайї — і господар з офіціантом наче випарувалися. Ресторан був, як і раніше, порожній, ніхто навіть не намагався сюди зайти. Елайя крутив у руках келих, не торкаючись до вина.

Мовчання затягнулося, і я тремтячим голосом сказала:

— Отже?

Віріел підняв погляд, і я потонула в його безмежних крижаних очах.

— Мені потрібна людина, як ви, мадемуазель, — почав він спокійно, але в мене все всередині вібрувало від звуків його голосу. Його слова лилися, наче пісня, і це була найчарівніша музика на світі. Скрипка порівняно з його голосом здавалася вереском незмащеної пилки.

— А саме? — Я тряхнула головою, позбуваючись наваження, і скрипка знову стала скрипкою — приємним, хвилюючим інструментом, що з тугою і печаллю виводив красиву мелодію. Музикант зник, розчинився в музиці, залишилися лише ці звуки — наче на срібний піднос падали кришталеві кульки.

Елайя слабо посміхнувся, і наче чарівна пилка зависла в повітрі навколо нього, ресторан заіскрився райдужними переливами. Що ж він зі мною робить?

— Я колекціонер, як ви знаєте, мадемуазель Мітчелл. Мене цікавить справжнє мистецтво. Я шукаю обдарованих художників, людей із істинним талантом. — Він помовчав. — Я бачив каталог, який ви зробили до відкриття «Lege Artis». У всякому разі, там стоїть ваше ім’я. Прочитав статтю. Я дізнався, що ви працюєте в «Artnet Magazine» і переглянув оглядові статті в архівах сайту цього видання. У вас є смак, мадемуазель, і чуття.

— Ох, ну…

— Я з Нью-Йорка, мадемуазель, але шукаю таланти по всьому світу. Мені потрібна своя людина в Парижі. Сучасне мистецтво сконцентроване в Лондоні і Нью-Йорку, як ви знаєте, але талановиті люди приходять звідусіль, і я хотів би знайти їх раніше, ніж будь-хто інший. Ви мене розумієте?

— Так, але…

— Я хотів би познайомитися з цікавими і перспективними художниками. У ваших силах допомогти мені. У наших колах прийнято зустрічатися з новими людьми за обідом. Думаю, ви могли б запросити парочку найталановитіших, на ваш погляд, художників до мене на обід. Скажімо, наступного тижня?

Елайя спрямував на мене випробувальний погляд, і я забула всі заперечення. Чи то вино на голодний шлунок вдарило в голову, чи то він справді був напівбогом, — але я ніяк не могла зосередитися на його словах, лише дивилася на нього, такого прекрасного і сяючого, у всі очі. Ліндо, Ліндо, де твій розум!

Мовчання все тривало і ставало незручним. Віріел чекав відповіді, а я вже забула, про що він запитав. Тобто ні, не забула, звісно, але відповідати була не в силах, думаючи про своє. Напівтемрява ресторану мерехтіла, чарівна пилка кружляла в повітрі, різнокольорові вогники спалахували і гасли. Прекрасна мелодія все звучала, то віддаляючись, то наближаючись, кришталеві кульки все падали і падали на срібний піднос, їхній ніжний передзвін заповнював мерехтливу напівтемряву, створюючи казкову атмосферу.

Нарешті Елайя підняв брову.

— І? — запитально протягнув він. — Яка ваша відповідь, мадемуазель?