Розділ 12

Клацання. Немов хтось увімкнув гучність на повну, свідомість прийшла до мене і я прокинулася від довгого сну. Зрозуміла, що досі стою в довгому коллідорі лікарні. Шукаю, щось шукаю... але що? Згадала! Чоловіка, але навіщо? Тряхнула головою, щоб вона почала працювати, але це мені не допомогло. Навіщо він мені потрібен? Якийсь чоловік допоміг, врятував від скаженої сучки, яка накинулася на мене як потерпіла. Не пам'ятаю, що було далі. Таке відчуття, що я спинилася, і час ніби й зовсім забув про мене: події траплялися, але в них мене не було. Досі розумова праця давалася краще, а зараз висне наче її атакують усі віруси старого світу.  
Так повертаємося до пошуку незнайомця. Але який він?  Шукаю його очима в натовпі, і розумію що не пам'ятаю як він виглядає, не обличчя чи статури, спогади чомусь сховані за серпанком у моїй пам'яті як і спогади про цей світ.
Проте відчуття втрати не дає душі спокою, ніби загинула кохана людина, стою, чекаю, що станеться диво, і все це тільки сон. Смуток, туга вкривала мене товстою ковдрою, розгубленість від несподіваних відчуттів лякала. "Що відбувається? Паніка втрати.  Що я втратила? За чим тужу? Але відповіді не знаходила в собі.

- Царице, що це? - звернулася до помічниці, щоб якось заспокоїтися.
- Не відволікай! Я працюю! У мене мало часу! - бурмотіла подруга схлипуючи.
- Добре. Чекаю.
Минуло кілька хвилин і безконтрольні емоції, які наповнили мою душу, пішли з неї, залишивши тільки спокій.
- Я закінчила. - видихнула Цариця невдоволено. - Це була атака на твою свідомість. Щось мені не подобається цей світ. Якийсь він хворий. 

Не встигла щось відповісти, як запримітила мою нотку з батьком, які до мене поспішали, вони по дорозі долучившись до нашої розмови. 
Третє коло:
- Знайшла! Як ти? Добре? - Кивнула їм головою транслюючи свої відчуття по зв'язку. Батько був стурбований, хоча намагався приховати це. Оглянувши мене з усіх боків він поєднав реальність і тінь. Видно що напруга і страх наростає щохвилини.
- Батьку? Що сталося? - Він на мої слова не звернув уваги, бо щось швидко будував у тіні. Закінчив якийсь візерунок із ниток почав на них грати знайому мені мелодію, тільки я не пам'ятаю де її чула. Мелодія наповнювала мене своєю енергією, приносячи затишок і спокій.  
Після того, як батько закінчив грати, він, відступивши трохи від мене, посміхнувся, намагаючись заспокоїти, але посмішка не торкнулася його очей. Уважно переглянувши всі мої зв'язки тричі, не помітивши порушень, звернувся до "Цариці"
- Аналіз останніх трьох годин передай мені. - Його слова мене здивували, не встигла запитати які, як Цариця відповіла.
- Жодних змін крім атаки на свідомість, вона не порушила жодної печатки. - Відповідь Цариці заспокоїла його, напруга, яка сковувала, покинула тіло.
- Напад був зовні чи з середини?" - уже спокійніше допитував далі Царицю батько.
- Середини. 
- Я так і думав. Причини?
- Краще запитай у тіні, вона мене блокувала.
Слова Цариці викликали на обличчі батька багато відчуттів: злість, роздратування, втому і смуток.
- Ну якщо сама бабця вирішила допомагати тоді можна спокійно жити. -Слова звучали як вирок із ноткою сарказму.

Не витримавши більше такої поведінки батька, зірвалася на крик
- Стоп! Що відбувається? Можете нормально мені пояснити! Чи далі будете ігнорувати?
Батько просто понизав плечима, коротко кинув одне слово "нічого", це була остання крапля мого спокою, тому просто звернулася до тіні.
- Я хочу додому. - І перемістилася зла й ображена на батька, який щось приховує від мене. Не хоче казати то я не очікуватиму більше на пояснення. Буду рухатися далі рано чи пізно він все мені розповість. 
Настрій був поганий тому навіть перемістившись додому жаданого ефекту я не отримала, це ще більше мене роздратувало.
Цариця "Ти чого така гнівна? Бери себе в руки! Зглянься наді мною, я вже втомилася тебе заспокоювати сьогодні..." 
- Так не заспокоюй, навіщо це ти робиш? - злісно запитала подругу.
- Цариця "Не можу, це моя робота. Сьогодні був дуже складний день для двох, якби нам не допоміг красунчик,  було б дуже спекотно, тому давай сьогодні відпочинемо. Будь ласка! - З молилась Цариця.
- Красунчик? Це ти про кого?
- Цариця "Я про главу Першого роду, гарненький такий уххх...
Образ чоловіка, якого геть не пам'ятаю, не давав спокою. Якщо він красунчик, як каже Цариця, чому не можу згадати його? Дуже незрозуміла ситуація ні з цим красенем, ні з татом, може вони пов'язані між собою? Є над чим поміркувати, але не сьогодні цариця каже вірно треба відпочити. Тож прийняла швиденько душ і почистивши зуби пошкандибала до свого ліжка.Влаштувавшись на ньому зручніше зрозуміла, що сон накивав п'ятами, тож щоб не страждати від самотності, пішла гуляти в тінь, яка, як завжди, зустріла мене привітно, показуючи, де треба її підлатати. Нитки світилися і лунали навколо мене, раділи нашій зустрічі.

Розпочавши свою посівдевну роботу відновлення ниток, потоків, знаків, не помітила, як опинилася в лікарні, де перебуває володарка ноток, знову опинилася тут вдруге за день. Навіщо тінь мене сюди направила? Не розуміла. Мабуть, вона прагне мені щось продемонструвати, зачекаю, можливо, зрозумію її задум.

Спостерігаючи на лікарню з тіні, бачила два феномени цього світу - це люди, що зовні були однакові, але мали колосальну різницю один перед одним: різниця між ними була дуже значна, бо вона подібна була мені на прірву, яку не можна подолати. Ця прірва називалася - зв'язок. Зв'язок роду, який підпорядковує людину одному з родів владної системи цього світу. 
Та спостерігаючи також за простими людьми, котрі були вільні у праві вибору, допоки в них спить зв'язок. Не знаю, що здобуває людина, якщо він пробуджується, але сама думка, що тобою можуть розпоряджатися, пробуджувала в мені гнів. Не зовсім розумію, навіщо батько створив його у своєму світі? Цю свободу я називаю "вирок, який відтермінували на невідомий усім час", - коли прокинеться зв'язок, не знає навіть і мій батько.  Напевно складно чекати й гадати, яке життя проживеш. Спостерігаючи за цими людьми, помітила в натовпі щось інше, сильну енергетику, що направлялася прямо на мене. Яскрава дівчина різноманітними пасмами волоссям немов підліток, легкою ходою в шароварах яскраво жовтого кольору та білій майці йшла й усміхалася дуже щасливою широкою усмішкою, дивлячись очі.