Розділ 10

Сьогодні занадто багато крові навколо мене, це я тільки один день вирішила погуляти світом і ось що сталося. Може батько мав рацію і мені не слід було поспішати повертатися у своє тіло, краще було бути в Тіні - там мені нічого не загрожувало. Хоча дивлячись на вируючу силу навколо Макса, розуміла, що відчувати її на собі буже хвилююче дійство, в тіні таких почуттів не відчуваєш.
Оскаженілий чоловік, який готовий знищити усе на своєму шляху, що може буди кращим? Тішишся як дитина, що його вбивча злість спрямована не на тебе (майже), вдячність всесвіту, що він захистив від такого дива. Убивчо прекрасний зразок чоловічої спокуси. У мене вже прокинулося бажання гігантського масштабу трапанут  від нього що є сили. Он який злющий погляд оточує мене, немов хоче зжерти просто зараз... Кого? Мене маленьку... А що? А я нічого, опустила очі, ніжкою так по підлозі вожу, показує всім своїм нутром, що я хороша і мене тут просто немає. Пане, ви щось наплутали... Ви он який страшний, а я нічого не робила, нікого не знаю і взалали просто поруч проходила.
Перше коло: Тихе як грім, звернення до мене.
- Юліяяяяяя!  Ти й хвилини не можеш прожити спокійно? Що тебе тягне пізнати всі принади цього нудного світу?
Ні щоб допитувати незнайомку, яка прагнула моєї смерті, і затримати її. Яка зникла так швидко як і з'явилася.  Таке відчуття що він знає де її чукати тому  Макса її відсутність не хвилювала.  Він на це просто не звертав уваги, навіщо вона йому, якщо є тут я, яка вислухає його, хоч мені й несильно цього хочеться. Краще я мовчатиму, може, він заспокоїться. Притулила погляд, роблячи вигляд - я тебе не розумію, про що ти говориш. Але Макс і не думав так просто мене відпускати.
- Не думай, що можеш відмовчатися! Може даси мені час насолодитися звісткою, що ти жива! 
І що йому відповісти? Я не хотіла... Так вийшло... Усе здається таким нікчемним, що вирішила мовчати далі.
Він зробив глибокий вдих і затримав дихання, потім шумно видихнув. Дедалі тихіше продовжив.
- Може настав час нам поговорити? 
Потиснувши плечима, кивнула головою кажучи що згодна. Чекала продовження.
Від Макса відійшла хвиля роздратування, від неї я зіщулилася. 

Не витримала мовчання, кивнула на його руку:
- Може краще перев'яжемо руку, он уже калюжа на підлогу натекла?

З його погляду видно, що той мене не розуміє, тоді опустив погляд туди, куди саме я дивлюся, і помітив скривавлену долоню. Підвів погляд на декого за моєю спиною. Нічого йому не потрібно було говорити, лише погляд, як Макса зрозуміли, як підійшла дівчина і перебинтувала руку. Озброєний хлопець забрав клинок, усе проходило швидко й тихо. За кілька хвилин погляд Макса знову ліг на мене важким тягарем. За цей час той зміг заспокоїтися й його сила вже не розрізала все на шматки. Епіцентром бурі була я, тому радісно зустріла його спокійний погляд. Уже страшно так сильно не було, тому подарувала Максу широчему трішечки трендецьку посмішку. 

Від моєї посмішки в його очах з'явилися вогники радості. 
Перше коло:
- Може, поїмо чогось смачненького? Чи ти будеш далі шарахатися від мене?
- Хоч хто-небудь запитав, чи голодна я! Так хочу! Чим мене будеш годувати? 
Макс із теплом у погляді зробив крок до мене, піднявши руку, ніби хотів доторкнутися мого обличчя, але йому завадила стіна захисту. Вона відштовхнула його так сильно, що він похитнувся, але не відступив. Гнів знову запалав в очах. Щоб зупинити захист і його гнів зробила різкий крок назустріч впритул наблизившись до нього. Здійнявши обличчя очікувала на його рішення чи дію на мою поведінку. Лице Макса посвітліло, він швидко нахилив голову і його чоло опустилось на моє, він притиснувся і завмер у такій позі. Спокій накрив нас товстою ковдрою. 

Не знаю, скільки ми ось так стояли, притулившись один до одного як єдине ціле. Втома складного дня підступила, наповнюючи мене магією Макса. Щось пробурмотівши про тугу, він обійняв мене що є сили, обличчям своїм, сховавши в моєму волоссі. Тільки трішки крутячись, щоб Макс послабив обійми, почула в голові "Ще кілька хвилин, будь ласка".  Його слова розбурхали щось в мені. Не знаю чому, але мені не хотілося відштовхнути його від себе, щось у середині мене прагнуло притиснутися до нього якомога сильніше.  Люди минали повз нас, наче нас не існує, ми спинили час тільки одне для одного, смакуючи кожну хвилину. Але мій голод сповістив про себе гучним галасом у ділянці живота протестуючи нашим обіймам. 

Поцілувавши мій ніс Макс неохоче відступив. Моє серце немов збожеволіло, його гуркіт чула в себе у вухах, бажання прокинулося в моєму тілі. Спантеличена від хімії свого тіла не розуміла що зі мною коїться.
Перше коло: 
- Пішли їсти треба приборкати наш голод. - Говорячи ці слова, здавалося, що він говорить про якийсь свій голод, а не про їжу. Взявши мене за руку, він спокійно повів мене на вихід із лікарні. Я йшла за ним як зачарована, не помічаючи нікого, тільки його. Підійшовши до великого позашляховика, який був схожий радше на танк, ніж на машину.  Він відчинив дверцята і, піднявши мене на руки, посадив на сидіння.Від такої поведінки я прокинулася або скинула його чари, у мене перехопило подих від обурення, але моє грізне сопіння не справило на нього належної дії... Він тільки посміхнувся якимось своїм думкам. 

Сів на сусіднє сидіння, ігноруючи мій злісний погляд, спокійно запитав. Перше коло:
- Що будемо їсти?
Трошки подувавши відповіла:
- Великий шматок м'яса!
Почувши мою відповідь Макс відкинув голову і голосно засміявся. Він був такий задоволений, що було незрозуміло чому, ніби моя відповідь зробила його щасливим. Але чому? Що такого я сказала? 
- Сподіваюся що не мій? 
Його реакція бентежила, тому вирішила теж посміятися.
- Можна і твоє, маєш смачний вигляд, що не шкода?
Макс уже серйозно відповів повернувшись до мене всім корпусом 
- Будь-яка частина мого тіла завжди у твоєму розпорядженні, тільки скажи. Так яку тобі хочеться?