Розділ 9

Вийшовши з тіні збагнула що моє тіло вже просувається в напрямі пораненої нотки. Проходячи поблизу нападників, які досі відчували муки, в моїй душі не було співчуття. Сумління і співчуття спали десь у куточку в моїй душі. Вони були безжальні до тварини, чому я маю бути добрішою тільки тому, що я Хранитель. Мої відносини до цього світу були складними. Світ Аріанда не був моїм світом, почуття любові до нього не мала, бо час, який перебувала тут, був замалий. Світ Аріанда який ти є насправді? Що ти приховуєш? Дивлячись на закривавлену нотку злість осіла в моєму серці. Для мене не важливо були мотиви нападників, не хотіла їх знати, за кожен вчинок є покарання. Закрив поки що тему злочинців, нехай із ними розбирається глава першого роду. Зараз головне допомогти тварині. Знову занурилася в "тінь", щоб зрозуміти, чим можу допомогти. Спостерігаючи за нитками життя бачила чимало пошкоджених місць, які я можу відновити. Добре що навчилася ладнати їх це зараз буде корисно. Стала до роботи, брала рвані й оживляла їх, вдихаючи життя, потім прилаштовувала їх до її знаку. 

Робота в тіні з нитками життя зайняла дуже багато часу. Від втоми паморочилося в голові, але я не могла зупинитися хоч на мить. Розуміння важливості кожної секунди моєї роботи лягало важким тягарем на мої плечі. Усвідомлення того, що я все життя ось так буду працювати над порятунком когось, навалилося на мене, як лавина. Чи хочу рятувати цей невідомий мені світ? Я життя не бачила, сама не знаю, що від нього хочу, а тут такий тягар відповідальності. Здається що батько поспішив дати мені таку відповідальну роботу. Те, що я вмію працювати з нитками, ще не значить, що на мене малу можна скидати весь світ тільки тому, що він не хоче за нього відповідати. Його світ! Він створив його. Тоді нехай і піклується! Мені хочеться хоч раз у життя прожити добре. Без вантажу минулого, без печаток. Я не супермен! Я хочу простого батька! Я проста людина! Занурившись у роботу та думки й не помітила, що вже не одна, батько стояв поруч і чекав, коли я закінчу роботу.
- Ви запізнилися. 
- Я знаю, донечко.
- Чим були зайняті?
- Спав.
Не вірячи своїм вухам відкинула голову, дивилася на батька з обуренням. Мій погляд кричав, що я в шоці! 
- Татусь! 
Він просто знизав плечима, сміючись над моїми емоціями. Попри мене він спокійно продовжував розмову. 
- Виходить допомогти берегині?
Тряхнувши головою так, що волосся розлетілося по плечах.
- Не хочете допомогти? 
- Ні, в тебе добре виходить. 
Знову кинула на батька гнівний погляд, але роботу не зупиняла ні на хвилину. 
- Я втомилася. Нам треба поговорити... - Не встигла договорити батько мене спокійно перебив. 
- Ти залишишся Хранителем, це твоя доля.

-Доля? Яка доля? Хіба не ти вирішуєш усе?
-Якби я мав таку владу, твоя мама була б поруч із нами. - тихо відповів він мені. Його слова були сповнені болю. - Я всього лише бог, який допоміг створити цей світ, але навіть я не маю всіх сил всесвіту, щоб стати долею кожного живого в цьому світі.
Розуміла що по гарячці, але коли ж я зможу ще поговорити з ним по душі.
- Батьку, мені страшно. Не зовсім розумію, як можу бути корисною всьому світу. Я одна, а він величезний! Крім тіні ниток і знаків що я бачила в цьому світі й житті?
Підійшовши ближче, поклавши на мою голову свою руку, батько так мене заспокоював. У його очах було розуміння, але поступатися мені він не буде, це я усвідомила, коли відповів.
- Я не дав тобі роботу, яку ти не зможеш виконати. Кожна людина й істота в будь-якому зі світів має вчиться жити у своєму світі. У тебе все вийде. У когось ще є цілий світ, який буде йому допомагати. Це є твій дім, пора тобі навчитися в ньому жити. Завершуй роботу, не буду тобі заважати.  - Розвернувся і пішов легкою ходою до нападників, зупинився і просто спостерігав за ними. Присів перед одним із них і торкнувся його чола.  
- Я забираю їх. На тобі Берегиня. - і зник у невідомому для мене напрямку. Я залишилася в пустелі сама з Берегинею та Лаїною. Завершивши зцілення, побачила, що золоті нитки відновилися й зазвучали чистою мелодією. Життю вже нічого не загрожувало, але рани ще кровоточили, вона потребувала допомоги лікарів. 
Розплющивши очі Ілана глибоко вдихнула гаряче повітря. 
Перше коло:
- Спасибі що залишилася і допомогла. Я не очікувала нападу. Тому не була готова до захисту себе і цього континенту.
Вислухавши Берегиню моя Лаїна здивовано запитала:
- Владичице що ви забули тут? Це місце довгий час було закрите від усього світу.
Берегиня чи то не бажаючи відповідати, чи то втомившись, перевела розмову в інше русло.
- Це довга історія. Її я розповім трохи пізніше. Нумо вибиратися з цієї спеки.
- Добре.
Дивлячись у тіні на всі континенти міркувала, куди можна перенестися, зрозуміла, що треба в місто, в якому сьогодні була. Там я можу знайти Главу першого роду, треба з ним якнайшвидше обговорити ситуацію, яка виникла завдяки мені. Та й обіцяла його знаку влади допомогти та зустрітися з ним, бо була впевнена, що Макс, як і ті люди, відчували біль від моїх вчинків та рішень. Якщо він справді такий сильний, то, мабуть, працював із попереднім Хранителем і зможе мені багато чого розповісти. Навіщо шукати важкі шляхи, якщо можна піти коротким і подивитися, що вийде.
Мені здається, що всесвіт знову хоче нашої зустрічі. Може він ключ до моїх спогадів? Щось підказує мені, що на нас чекає довга розмова. 

Обійнявши Берегиню і нотку, я перенеслася якомога далі від цього місця. Озирнувшись.

"Сьогодні я не буду шукати твої таємниці й дізнаватися який ти, але я повернуся, і ми познайомимося ближче, пообіцяла я восьмому континенту. "

Перемістивши на околицю міста я розв'язувала новий ребус під назвою де знайти лікарню. Спершу треба було помістити туди постраждалу нотку, а потім вже рухатися далі. Вся у крові нотки я ледве тримала її, Берегиня була вже дорослою твариною, тож її вага була більшою за сорок кілограмів, це було занадто для мене. Від важкості в мене трусилися ноги, але покласти на землю я не могла, побоювалася зараження крові.
Тож я похитуючись йшла несучи її на собі й водночас вишукувала серед життєвих ниток когось хто міг мені допомогти. Зайшовши до міста мене побачили перші перехожі, на їхніх обличчях був шок. Вони кинулися на мене немов лавина, поспішаючи на допомогу. 
Перше коло:
- "Що трапилося? Як так? Викликайте цілителів швидше!!! - лунало з усіх боків. Мене оточило надзвичайно багато людей. Їхній стурбований стан сподобався, бо співчуття й чуйність свідчили про чистоту душі.  Я й не помітила, як уже прибула машина швидкої допомоги. Уже мене обступили цілителі. Вони обережно намагалися взяти ноту з моїх рук. Коли передала її в надійні руки, я зітхнула з полегшення. Бо сьогодні змогла допомогти, щось корисне зробила для цього світу. Ці нові почуття дуже сподобалися, тому що в жодному з життів мені вони не траплялися. Врятувати чиєсь життя що може бути кращим, тепер я розумію людей, які хочуть стати лікарем, тобто "цілителем" як у цьому світі.