Розділ 8

Перемістилася одразу у свій дім. Щаслива й задоволена впала на диван. Мій тріумфальний сміх луною розійшовся кімнатою. Від своєї витівки відчула збудження немов бунтівна дитина. Мене переповнювала відверта радість, від того, що я роблю те, що хочу, а не те, що хоче хтось інший. Сприйняття були для мене як ковток свіжого повітря, що наповнював щось глибоко всередині душі.  

Надто часто я була порожньою, ніби гаманець, викрадений злодієм. 

Відігнавши важкі думки насолоджувалася моментом, який мені подарував таємничий Макс.

Перше коло:

Цариця "Молодець знову залишила його з носом!

Нотка "Рада тебе чути Цариця"

Цариця "А то! Я теж люблю себе слухати!"

Знову мій сміх заповнив вітальню. Цариця повернулася до мене сьогодні і це тішило. Батько забрав її для відновлення, давненько не наповнював своєю енергією, тож тільки-но знайшлася вільна хвилинка, забрав, щоб оживити. Розповів хто така Цариця та її значення в моєму житті. Виявилося, що це частинка бабусі, яка оберігала й допомагала в скрутну хвилину. Емоційний і психологічний захист, щоб лікувати й оберігати мій спокій. Частинка сім'ї, мого восьмого роду. Тому її цінність стала безмірною, бо знання того, що я маю частинку бабусі, наповнювало душу відчуттям щастя.
Перше коло:
- Цариця "Ти звернула увагу як Голова першого роду намагався бути звабливим, муркотів тобі на вушко. Мур-мур, навіть я хотіла сказати мяуу. Сміялася Цариця поведінки Макса.
- Звернула, як не звернути, від його присутності в мене сердечко стукало як божевільне. Гарний чоловік сильний і красивий. Але поспішати не буду, хочу подивитися, які ще кроки він зробить до мене. - задоволено відповіла.
Нотка похитала головою погоджуючись зі мною.
- Досить говорити про Макса, ще буде час йому кісточки пооблизувати, покажи краще будинок, де ти живеш.  
Лаїна крутила головою, роздивляючись усе навколо. Дивовижна тварина зі зістрибнула з моїх рук і подалася вивчати куди ми перемістилися. Я пішла за нею споглядаючи, які почуття викличе мій дім. Сірий мінімалізм кидався в очі. Дім батька був простий і складний водночас. Простий, бо мало речей наповнювало його, і складний, бо кожна кімната була схожа на один із континентів. Наприклад вітальня куди ми перемістилися мала розмальовані стіни, чотири пори року оточували нас, голограми наповнювали їх життям. Тож здавалося що ти в середині ілюзії, казки. Доповнювали картину вазони квітів різноманітних, які були повсюди.
Знайомлячись зі своїм новим домом, нотка робила коментарі.
Перше коло:
- Цікава кімната, схожа на одне місто. Якщо вірно пам'ятаю, Хранитель перемістив туди зі старого світу, в якому ти народилася. Місто Грейн прийняло тебе тоді.
-Так? Цікаво.- Я іншими очима подивилася на кімнату.
У вітальні був вихід у сад. Розглянувши кімнату, тварина попрямувала в його бік.

- Садок дивовижний, таке відчуття що Творець створив міні-сад цілої планети.  - схвалювала тварина те що бачить.

Цариця "Сад самого Творця не може бути поганим, він як бачиш наповнив його на славу!"

Дивлячись на сад батька міркувала, особливість цього саду в тому, що він щодня змінюється, наче він мандрує світом, ніколи не знаєш, що буде рости сьогодні. Здається, що я щодня подорожую. Бо скільки днів живу в цьому будинку, але жодного разу не повторився вигляд саду, у ньому тільки галявини та лавки з гойдалками на одному й тому самому місці.

Ми продовжували свою прогулянку садком. Лаїна нюхала й озиралася навколо. Видно було що він їй сподобався. 

 Несподівано вона зупинилася й уважно вдивляючись у моє обличчя запитала.

Перше коло:

- То ти нічого не пам'ятаєш про світ Аріанда? Зовсім нічого?
Похитала головою.

Моя смерть забрала спогади. Я пам'ятаю тільки минулі життя і життя до світу Аріанда.
Вислухавши мою відповідь, вона доповнила її:
- Твоя смерть забрала не тільки твої спогади, а й спогади жителів цього світу. Ті, хто тебе пам'ятає, їх дуже мало. Не знаю причин, але з кожним днем людей, хто тебе пам'ятає, стає менше, наші сни забирають спогади про тебе. Навіть я всього вже не пам'ятаю.

- Тоді чому ти мене шукала? Може було простіше мене забути?
- Я сама обрала тебе собі другом, коли була ще дитиною. Ти стала для мене членом сім'ї, тому я щодня тренувала свої спогади, не даючи світові їх відібрати в мене. Вірила, що ти знайдеш мене.
Її слова мене збентежили. Дивно навіщо світу стирати спогади, може батько хоче, щоб я почала життя з нового аркуша? Навіщо ворушити минуле, яке все одно не пам'ятаю. Може це й добре. Що може статися важливого всього за кілька місяців мого життя. Але щось усередині чинило опір моїм думкам. Не давало спокою.

- Розкажи все, що ти пам'ятаєш про мене? З ким я товаришувала? Як жила?
- Спогадів про твоє життя залишилося дуже мало. Ти була членом восьмого роду, яку Хранитель повернув, щоб зцілити цей світ і забрати твою силу. Хранитель від того, що наш творець покинувши наш світ загордився, що має права користуватися всіма. Через його рішення багато хто постраждав. Коли ти перенеслася, то не знала про справжні свої можливості, багато працювала, рятувала цей світ і врешті-решт пожертвувала собою, щоб врятувати глав родів від загибелі. У тебе були хороші стосунки з ними.
Тільки Макс Ґаберті був твоєю проблемою, у вас із ним були важкі стосунки, але він завжди піклувався про тебе. Це все що я пам'ятаю.
Значить, я мала рацію, сьогоднішня зустріч була не випадкова. Є над чим подумати.

Макс сьогодні ставився до мене дуже тепло і хотів більше часу провести поруч, навіщо? У нас були стосунки? Якщо були, які вони? Я зараз нічого не відчуваю. Прогулюючись садом разом із ноткою я думала про це. Нам доведеться часто спілкуватися хочеш не хочеш, доведеться розібратися з минулим. Як кажуть поставити крапку.
Звернулася до нотки. Перше коло:

- Батько зробив із мене Хранителя, тільки що мені потрібно робити не до кінця розумію.
- Знаєш, мені простіше познайомити тебе з Іланою. Важко пояснити ким був Хранитель і його роль у цьому світі. Тобі допоможе розібратися наша берегиня вона володарка ноток у цьому світі. Ви вже бачилися один раз перед твоєю смертю.
- Перед моєю смертю? Добре, давай зустрінемося.
- Я покажу тобі шлях у тіні. Відчуй його.
Ми увійшли в "тінь", та як завжди зустріла мене тепло й радісно, у ній я відчувала себе як удома. Серед мільйонів ниток Лаїна покликала одну золоту.
- Відчуй її і перемістися зі мною в це місце, де вона зараз.
Взяла в руки нитку і прислухалася, її мелодія була чарівною. Потягнулася за цією мелодією, перед очима промайнули міста й люди. 
Побачила місцевість схожу на пустелю, там було щось не так...
Схопивши нотку на руки, перенеслася туди.