Розділ 4

Юлія
Виявилося, що безсмертя - крута річ, не треба переживати, що розтовстієш, або тебе випадково переїде Камаз рази так зо три, з моїм везінням у всесвіті є і такий варіант подій. Ось знову забула, що моє невезіння було скасовано після моєї смерті. Не було підтверджено, однак я на це дуже сподіваюся. Більше жодних безглуздих ситуацій на кшталт "День Юлькиної ганьби" не переслідуватимуть мене.
Як тільки - це вирішила, відразу ж стала вагатися. Минув якийсь час нічкго не відбувалося, втомилася чекати. Може ну його. Нудно. Пора починати пізнавати цей світ. Досить мені боки відлежувати в файній такій труні, нехай ще хтось полежить. Я дівчина не жадібна, можу й поділитися. А труна така прикольна, не кришталева, як у Білосніжки, проте також гарна, найголовніше, що мені пасує під вечірню сукню. Червоненька, вся оповита квітами, пташки там співають, музичка лагідна грає, що не зробиш для себе коханої. Лежу в ньому як королева, сукня сексуальна, плечі й ніжки голі, чорного такого насиченого кольору. Моя шкіра, наче молоко на його тлі, моє волосся чарівними хвилями лежить на грудях. Мордочка така задоволена, посміхаюся. Ось так я розумію значення "смерть мені пасує", я в житті такою вродливою не була!
Мабуть, і справді зручну труну собі підібрала, дивлюся на себе задоволену, аж прикро стало. Тут я вся зневірилася, не знаю як трупик реанімувати, добре, що ще трупних плям немає... Лежу, неначе, не одного принца чекаю, а відразу кількох... Щоб вони не тільки поцілунком відбулися, а попрацювали на славу мені!
Оце дивлюся й розумію, що чогось не вистачає... Гадала, гадала, гадала... Я вигадала! Гномиків не вистачає в кількості семи штук. От були б у мене б гномики, всі царівни позаздрили б!
От блін... яка чортівня в голову невидиму лізе, тільки немає в ній ідеї, як оживити трупика. Вирішила прискіпливо роздивитися все довкола, ходила навкруги ходила, аж допоки не спробувала повалятися в труні. Як у фільмах про духів, може так у тіло потраплю! От залізла і лежу, затишно, гарно навіть, вирішила сісти. Тіло лежить, а я на половину в ньому. Ні - ця ідея погана.
Можливо, спробувати посмикати за пару ниток, які було видно від кожної моєї кінцівки, такі тоненькі дивного кольору. А що я втрачаю! Ось беруся за нитку лівою і правою рукою і потихеньку натягую. Руки піддалися і почали потихеньку підніматися. То було страшно, якщо чесно, почувалася п'яним ляльководом. Смикала, я за нитки смикала, поки не вирішила, що я так можу зіпсувати свою улюблену тельбушку.
Видохнулася, ідей більше ніяких у голові не було. Ну я так не граю! Прагну повернутися назад у тіло! Я ж напівбог! Отже, нехай тіло мені підкоряється!!!
От вирішила його воскресити! Здуру! Заплющила очі... побачила якусь ту нитку, яка йде від серця, ну й наказала! Живи!
Моє тіло в труні сіпнулося і почало з неї вилазити, такими дивними рухами.
Зомбік у мене вийшов, у моїй особі, мамааа... Зрозуміла, що схибила, коли тушка стала мене наздоганяти. Намагаючись засунути мене в себе! Вже було не смішно, бо в тушки нічого не виходило, але вона не здавалася, труднощі їй не в тягар. Бігали ми всі бігали поки не втомилася. Не знаю як, але трупик мене вимотав не стільки фізично, скільки психічно, адже тіла я то не мала. Нових ідей як мені розв'язати цю проблему в мене нема крім однієї.
Довелося викликати підмогу. Голосно кричачи одне слово.
- Татко!
Хвилина друга не чує? Вирішила спробувати ще раз.
- Татусь рятуй!!!
- Кх-кх! Доню, бачу, ти тут вирішила погратися. Добре в тебе виходить! - сміявся наді мною батько. Його очі за довгий період сміялися. Він насолоджувався моїми стражданнями. Я розуміла, що комічно ситуація виглядала з боку, добре, що так вийшло, але пора припиняти грати в цю гру. Мені було вже не смішно.
- Допоможеш?
- А що сама не можеш?
- Бачиш, щось не виходить.
- Добре, тільки з тебе боржок!
- Згодна!!!- Рятуючись від себе, кричала я.
Батько просто махнув рукою і все припинилося, моє тіло полізло назад у труну.
- Ще не здалася?
- Ні, батьку, я знайду спосіб повернути своє тіло.
- Я буду чекати. Якщо що кличе, цікаві ідеї приходять до тебе в голову. - сміявся батько.
Подивившись на моє похмуре личко, енергетичну оболонку, яку бачили тільки ми з ним, він покинув мене. Залишив далі мучитися над проблемою.
Гаразд, мені треба просто зрозуміти, що я випускаю, у батька тіло було, значить - це можливо. Він за стільки століть не змінився. Моє тіло не тільки не старіє, а й не руйнується, отже, його живить моя енергія. Я ж богиня, значить треба не в тілі причини шукати, а в мені!
Замислилася, що можу зробити. Зосередившись на своїй силі, постаралася знайти нитки, які живлять моє тіло. Виявилося - це важко, не з першої спроби, я відшукала їх.
Господня сила допомогла знайти зв'язок із моїм тілом. Вона ніби тільки чекала, коли я відкрию і звільню її всередині себе.
Щойно я її випустила, то одразу зосередилася, розплющила очі й опинилася всередині свого тіла. Ураа! Відчуття було дивне, наче все тіло дерев'яне. Серце в грудях понесло по венах кров, чим принесло мені ще масу болісних відчуттів. Але захват від того, що в мене вийшло, з лишком компенсував усі мої страждання. Я була щаслива, відчути себе живою.
Відтепер я можу повернутися у світ Аріанда, бути серед людей, а не в тіні. Побачити його у всій красі, вивчити, яким зробив цей світ мій батько. Мені хотілося зрозуміти, що ховається за холодною маскою. Який світ створений моїм батьком!