Розділ 1

Улюблені мої читачі рада бачити вас у мене на сторінці, якщо вам подобається історія Юлії та Макса, будь ласка, підпишіться, поставте лайк і напишіть коментар, щоб я розуміла, що вам подобається те, що ви читаєте)
Макс
Порожнім поглядом глянув на світ Аріанда із вікна власного кабінету, відчував, що до біса втомився. Відчував себе старцем, якому важко навіть поворухнутися, кожен рух завдавав шаленого болю. Незнання висмоктувало з мене всі сили. Минуло вже понад три місяці, після того, як батько Юлії забрав її і зник. Наші пошуки зайшли в глухий кут. Пошуки її ниток, знаків і взагалі знаходження в цьому світі - не підтверджувалися. Відсутність будь-якої інформації - доводила до божевілля. Як вона? Що з нею? Як її знайти? Питання, відповіді на які в мене не було.
Я не боявся бою або того, що вона залишила мене. Мене страшило, що в мене жодного шансу виправити все.
Ймовірно, Творець карає мене за всі мої помилки, що відбулися в минулому, бо негараздів із кожним днем більшало й більшало.
Після того, як знищили Хранителя, за що я, звісно, вдячний Творцеві (батькові коханої), навколо мене з'явилося дуже багато чорних ниток. Хранитель був не єдиним моїм ворогом. Тому повністю заспокоїтися й насолоджуватися життям у мене не виходило ніяк.   Боротьба за владу невпинно набирала обертів, а без Хранителя прискорилася в рази.  Всі роди вирішили незрозуміло чому, ніби я забрав силу Хранителя й намагалися мене випробувати на міцність. Прибічники Хранителя здійняли бурю спротиву і невдоволення. Замахів на життя стало в кілька разів більше. Доводилося доводити свою силу і битися з порушниками відкрито, щоб збагнути, хто є ворогом, а хто заплутався у своїх переконаннях. Цю проблему я міг бодай якось контролювати, але не з тим, що стало відбуватися з людьми і світом загалом.
Хвиля насилля впала на світ. Емоції людей нестабільні й приносили дисбаланс, відтак інколи звичайна суперечка перетворювалася на справжній конфлікт, який потребував втручання. Без Хранителя чимало чого втратило цілісність і надійність. Як не прикро це усвідомлювати, але Хранитель вносив неабиякий вклад у баланс цього світу. Коли його ліквідували, вся його робота перекладалася на мої плечі. Часом я вважав, що батько Юлії мав рацію, аби подолати всі негаразди, я маю стати Богом. Шукав по цілому світу крупиці інформації про нашого Творця. Сказання, розповіді і все що мало б надати бодай якийсь натяк на те, що мені робити далі.
Відійшовши від вікна, я пройшовся до свого столу і сів, увімкнув знову безліч моніторів. Постійне спостереження за родами давало можливість прорахувати кожен їхній крок і діяти негайно. Відкинувшись на стільці, я чекав гостя, його думки вили у мене в голові сиреною.
Двері від'їхали та пропустили мого брата. Перше коло:
- О Великий! Приділіть мені хвилину вашого дорогоцінного
часу. - з насмішкою звернувся до мене брат. У його очах танцювали чортики. Він пройшов через увесь кабінет і сів навпроти мене. Схрестив руки на грудях. Просто чекав. Окинув його поглядом дійшов висновку, що наше возз'єднання пішло йому на користь. Форд випромінював радість.
Тягар ненависті спав з його плечей. Брат знову відчув смак життя. Я відчував, що його веселять і тішать мої проблеми. 

Я розривався на частини та намагався наосліп обійти підводні камені й стабілізувати людей у світі, а він у цей час насолоджувався життям без особливих зобов'язань. Ставши моїм помічником, він занурився в процес роботи й усвідомив, як йому в житті пощастило. Напевно, кожен, хто хоч трохи пов'язаний зі мною, так думав. 
Дивлячись на Форда зараз, я розумів, яким я буду через років десять, ми з ним були дуже схожі, різниця тільки в кольорі очей і кольорі волосся. Блакитні очі та світле волосся робили його образ м'якшим, йому більше довіряли й покладалися, тому що його зовнішній вигляд був нешкідливий. Я ж навпаки, завжди насторожував людей, тому що знак величі постійно тиснув на оточення, вимагаючи підпорядкування.
Звиклий, що мені підкоряються без зайвих слів. І слово моє - закон. Останній місяць мене стали відвідувати нав'язливі думки, що я надто черствий, ухвалюючи рішення щодо тієї чи іншої ситуації. Чи це слабкість? Моя самовпевненість похитнулася. Підкорення - насильно, показала практика, не найдієвіший метод розв'язання проблеми. Так, відповідальність на мені, так за мною останнє слово. Але наскільки мої рішення можуть бути об'єктивними та вірними... Все частіше ці думки виринають нізвідки. Де моя нотка? З нею я став людянішим, чи що... Якби не вона, я б...
- Напевно варто повторити. - Брат висмикнув мене з роздумів.
- Ти як завжди не терплячий. Говори вже чого хотів!
- Мені треба, щоб ти це побачив. Сьогодні щось змінилося з картиною світу.
Картина світу була третьою святинею. Її та ще шість, Творець залишив, щоб не забували законів світобудови. На одній горі з лави, Творець створив священну картину. У центрі картини сонце і його промені, як безліч рук. Промені оберталися дуже повільно, утворюючи довкола себе спіралі, що розходяться на всі боки золотистими нитками, охоплюючи півкулю світу, і тягнулися до
наступної картини. На іншому континенті, така сама картина тільки в центрі не сонце, а супутниця його Нера. Вони пов'язані між собою як на моєму тілі - знак величі.
- Що там тебе так здивувало, що ти приїхав до мене? - упирався я, не хотів більше бачити нічого нового.
- Поїхали! - брат наполегливо змушував його послухати, рішучість читалася в погляді. Довелося поступитися.
- Але, якщо ти мене дарма потривожив, то так і бути, чергувати тобі доведеться довго!
- Гаразд. Але, думаю, ти мені скажеш спасибі! І вдячності твоїй не буде кінця.
Через п'ять годин ми кружляли на траншфері над картиною, яка й справді дуже змінилася. Малюнок спотворився і спіраль наче завмерла. У центрі сонця чітко видно було обриси тіла чоловіка. Ми з братом переглянулися. Перше коло:
- Я ж казав, що тобі це треба побачити. З ним я був повністю згоден.
- Що на іншій картині? - Брат мене зрозумів без зайвих слів.
- На іншій священній картині в центрі Нери, силует жінки.