Розділ 29 Хранитель

Юля
Ранок прийшов досить швидко. Тривалий час не хотіла прокидатися: бо я так втомилася за ці дні, що вирішила себе потішити. Але моє тіло вирішило інакше: їжа і велика чашка кави. Одягнувши домашній халат, пішла шукати кухню. Дім був великий, світлий, затишний. Кожна кімната приваблювала погляд своїм незвичайним стилем.
По аромату віднайшла кухню й застала дуже кумедну картину: Макс стояв біля плити та щось готував. Перше коло:
- Мамо, а нічого, що на сніданок буде м'ясо? Бо Юля страшенно його любить, - допитував матір Макс.
- Ну, якщо Юля любить, то цілком нормально, - сміялася вона над сином.
- А який салат можна ще приготувати? Що в нас є? - переймався він.
- Ти будеш і салат сам готувати? Може, тобі допомогти? Наприклад, можна приготувати салат із морепродуктів або фруктовий. Можна й овочевий...
- Ні, дякую, мамо! Мені потрібно навчитися самому щось готувати. Моїй нотці буде приємно, а мені важливо зробити щось нове, - відповів Макс із посмішкою.
- Це так важливо для тебе, синку?
- Складно пояснити. Насправді так мені буде спокійніше. А ще хочу порадувати. Я їй обіцяв, що якщо будемо жити разом, то сніданок готуватиму я. Слово глави першого роду - закон. Тепер, як бачиш, вчуся. Корисна це справа, та й нерви заспокоює.
Місіс Алі вивчала свого сина. В її очах було стільки різних емоцій. Її зацікавленість до нього відчувалася фізично: жінка розпитувала його про все. Робота, дім, їжа, знайомство зі мною. Я не хотіла їм заважати, але й піти не змогла, отож захищала здалеку. Мені закортіло почути, як вони спілкуються.
Побачивши цю картину миру і спокою, я ледве повірила в такі зміни. У пам'яті ще жили яскраві спогади вчорашнього вечора. Напевно, щось сталося вночі, поки я спала.
Адже прокинувшись серед ночі, я почула гучний стукіт у двері спальні і, поспішно їх відчинивши, побачила заплакане обличчя місіс Ґаберті. Злякалася й стрімко збігла вниз, скануючи весь будинок. Зайшовши в "тінь", побачила викривлені нитки, що павутиною огортають чоловіка середніх років, якому я нещодавно допомогла.
Ця павутина, відчувши мене, почала перетворюватися на кокон. Ну ні, так справа не піде! Піднявши руку, покликала чужорідне до себе. Воно, граючи на нитках життя чоловіка, відокремилося від нього, перетворившись на маску з єхидною усмішкою. Почула в голові слова: "Ось і маленька пташка прилетіла привітати гостей!" Я зрозуміла, що це Хранитель. Печатки були схожі на печатки Кіта. Від маски йшли хвилі, але мене не торкалися. А потім до мене полетів чорний згусток сили, і на нього відреагувало щось на моїх грудях. Печатка! Величезна. Це налякало дуже сильно, але не тому, що я зіткнулася з Хранителем, ні. Зі мною сталося "дежавю", ніби це вже було. Голос, удар сили... Почувши сміх, прокинулася.
"У пташки залишилося так мало часу! Пора прощатися! Годинник цокає! Тік-так, тік-так..." - і маска розтанула.
Я вийшла з "тіні", опинившись у бібліотеці. Подивилася на чоловіка, якому щойно допомогла.
- Вам не соромно!? - я бачила в "тіні" причини того, що сталося в цій кімнаті. Чоловік був як на долоні, і я спокійно залізла в його голову, - Невже це варте сліз вашої матері!
Макс був навпроти чоловіка, він усміхався мені з такою теплотою!
- Це був Хранитель! Чого він хотів? - звернулася я до Макса.
- Просто зайшов у гості...
Я була рада, що нічого страшного не сталося. Виявляється, я не всі зв'язки зруйнувала.
- Постав на брата печатку, щоб Хранитель більше не заходив у гості просто так.
Повернулася до брата Макса:
- Я Юля, приємно познайомиться. Хоча ні, не дуже приємно, бо ти ведеш себе, як скривджена дитина, в якої забрали улюблену іграшку! Не набридло?! От коли набридне - приходь, я з цікавістю тебе вислухаю, - розвернулася і пішла назад спати.
- Вона з тих, хто говорить? - це останнє, що мені запам'яталося з минулої ночі.
Відволікла мене неголосна фраза Макса:
- Нотка, заходь. Нема чого поріг топтати, - він повернувся до мене з усмішкою. Яка це була посмішка... Світла, щаслива і тільки для мене. Зрозумівши, що мене спіймали, зніяковіло зайшла до кухні.
- Доброго ранку. Дуже приємно пахне. Що на сніданок?
- М'ясо з овочами та салат. Може, щось іще хочеш, скажи.
- Хочу. Місіс Алі, можна нам поговорити хвилинки три тет-а-тет. Вибачте, - постукала у двері в його голові. Він мене впустив. Ми стояли один навпроти одного. Я невдоволено схрестила руки на грудях.
- Моя хороша, що не так? - здивувався Макс.
- Макс, припиняй увесь цей цирк, добре? Пограли й досить. Клоуни всі розбіглися, звірі залишилися. Час і їх відпустити на волю.
- Що тобі особливо не подобається?
- Гра в сім'ю, - спробувала пояснити свої відчуття.
- Чому?
- Тому що я як алгоритм для цього світу. Є проблеми - я виправляю. Більше моя допомога не потрібна. Моя місія скоро закінчиться: лишилося три місяці.
- Я знаю і не згоден, - він так спокійно це сказав, наче питання було вже вирішене, - Усе, що зараз я роблю і робитиму, буде пов'язано тільки з тобою, щоб ти захотіла залишитися, тому що я знайду рішення. Я прагну, щоб ти обрала мене та цей світ. - Він говорив з такою впевненістю, що я не знала, що йому відповісти -Я буду "гратися в сім'ю", я буду шукати рішення, я буду робити все, щоб ти обрала мене! Сподіваюся, я все зрозуміло пояснив?
Говорячи все це, Макс ішов на мене, а я відступала, поки спина не відчула стіну. Його рука лягла на мою потилицю, не давши голові вдаритися. Притиснувши мене до стіни своїм тілом, він рукою взяв моє підборіддя і підняв його. Наші погляди зустрілися. Макс повільно нахиляв свою голову, розглядаючи мої вуста. Я ж, прикривши очі, з хвилюванням чекала, коли його вуста торкнуться моїх. Його сміх і поцілунок у ніс, змусив очі розплющити від здивування.
- Не при мамі ж... Така молода і така безсоромна! Мамо, подивися на неї!
Від його слів уся фарба мого тіла дісталася до щік. А він дивився на мене і милувався. Макс обожнював мене дражнити.
Відштовхнувши його, вирішила втекти, але цього мені зробити не дали. Пригорнувши ззаду, Макс повів мене до столу.
- Ми не закінчили розмову!
- Добре, щойно все довідаємося щодо тебе, одразу поговоримо на цю тему. А зараз давай їсти. Тільки не засуджуй мене жорстоко, я справді старався, - говорив він у слух, щоб і мама чула.
- Спробую, я ж така голодна, - Макс, відкинувши голову, щасливо засміявся.
- Це тішить. Сідай, я зараз буду накривати на стіл.
- Ти готував, значить, я накриваю і мию посуд. Добре? -поцілувала його в уста, виплутавшись із рук.
- Добре. Я тільки салат закінчу.
- Давай допоможу, - ми швидко розібралися зі стравами й накрили на стіл. Батьки і брат, які підійшли до їдальні, дивилися на нас з усмішкою. Усе надзвичайно сильно змінилося за кілька годин. Форд виявився напрочуд цікавою людиною. Макс багато сміявся і жартував, ніби все добре. Намагався якось розтопити весь лід у серцях рідних. Дивлячись на такого хатнього Макса, я відчувала, як моє серце починає боліти, а сльози самі собою навертаються на очі. Мене впіймала місіс Алі, коли я, дивлячись на Макса, не спромоглася приховати емоцій, приховавши від нього обличчя за склянкою води. Я закохалася в казкового чоловіка. Що ж мені робити?
Полюбила цього красивого, сексуального, доброго, чудового чоловіка, який скоро й пам'ятати мене не буде. А якщо й пам'ятатиме, то як сон, що наснився одного разу. Не могла пояснити звідки це знала, просто розуміла, що так і буде. Я подарувала нам час тільки для нас двох. Навіть якщо казка закінчиться, мені не хочеться його забувати. Нехай і в мене будуть яскраві спогади. Усі ці думки металися в мені, поки я спостерігала, як він про щось сперечається зі своїм батьком. Опустивши очі, почула стукіт у свідомість. Це була місіс Алі, яка залишила повідомлення: "нам треба поговорити". Кивнувши головою, я погодилась. Вона мені тепло посміхнулася. Сніданок добігав кінця. Після Макс із батьком і братом поїхали в архів. Я залишилася разом із місіс Алі вдома.
Мати Макса ласкаво посміхнулася мені. Це дуже красива жінка. Тепер зрозуміло, у кого в Макса такі дані.
Перше коло:
- Юлечко, давай пройдемо у вітальню, там нам буде зручніше говорити.
- Добре, місіс Алі.
Вітальня була такою ж затишною і світлою, як і весь будинок. Кімната була заставлена чудовими маленькими вазонами з квітами. Усе було досить просто і дуже по домашньому. Напевно, це найулюбленіша кімната господині. Стільки в ній тепла. Ми присіли на м'який, зручний диван. Місіс Алі взяла мене за руки і продовжила:
- Юлю, я бачу, ти безмежно любиш мого сина.
Я хотіла заперечувати, мені було незручно. Але вона мені не дозволила, тільки сильніше стиснувши мою руку.
- Не перебивай. Я бачу, якими очима ти дивишся на нього, коли він не помічає цього або зайнятий. Але тебе щось дуже тривожить. Скажи що? Може, я зможу чимось допомогти. Я на багато років втратила свого сина і якщо зможу йому чимось допомогти, то буду тільки рада. А ще я хочу віддячити тобі. Ти мені дозволиш?
- Місіс Алі, ви не зможете. Я й сама не знаю, як собі допомогти. Може, і не потрібна допомога, нам ще нічого не відомо. Можливо, сьогодні ми знайдемо більше інформації. А вже потім будемо вирішувати...
- Яка тобі потрібна інформація? Про восьмий рід і твоє походження? Так це потрібно було питати в мене. Розумієш, рід Макса - Перший, тому ми й зберігаємо дуже багато таємниць. Ти теж увійдеш до нього. Але це обговоримо пізніше, у нас дуже мало часу. З якого світу ти прийшла? Скільки часу ти тут? У тебе приблизно шість місяців. Це найбільший термін. Ти, напевно, це вже знаєш. Думаю, що всю цю інформацію мій син від тебе приховає. Я його знаю. Річ у тім, що він помиляється, і ти не підходиш жодному з родів. Коли Великі восьмого роду приходять у цей світ, вони отримують від нього подарунки: друзів, помічників, братів і сестер, тих, хто скрасить їхні дні у світі. Їх не люблять, з ними не роблять зв'язок. Як ти змогла побудувати зв'язок із кожним родом, мені невідомо. Може, це й не зв'язок зовсім? Ти сама по собі просто подобаєшся всім як людина... І люблять тебе саму, а не зв'язок. Ви з Максом щось порушили. Я не розумію, як ви це, хлопці, зробили, але зв'язок ваш дуже міцний. Чула, що ти його розірвала з одного боку і мало не загинула. Розумієш, зв'язок - це просто тяга одне до одного. Це не любов і не бажання, не пристрасть. Зв'язок - це спорідненість душ, прийняття одне одного такими, якими ви є. Зв'язок не змінює людину, він допомагає зрозуміти і прийняти одне одного. Макс хоче змінитися заради тебе, прагне утримати поруч і бути з тобою. У ньому палає пристрасть. Він уже зрозумів, що зв'язок тут ні до чого, і зробив вибір. Вибрав тебе своєю парою. І йому плювати на інших і на цей світ загалом. Сьогодні він дізнається, що Хранитель допомагає, поки ти потрібна, а потім убиває Великих. Хранитель має над тобою більшу владу, ніж над іншими. І тут у нас, Юлю, буде проблема, бо Макс осторонь стояти не буде і кинеться в саме пекло, щоб тебе врятувати. Мій син може постраждати та навіть гірше... Хранитель не зможе його зупинити, бо це буде його вибір. Тому я тебе як мати благаю, врятуй мого сина. Збережи його життя, будь ласка.
Усе, що вона мені сказала, я вже знала. Тільки слова про Макса були для мене шоком. Усього до кінця я не розуміла. Потрібно більше інформації.
- Я буду намагатися, тільки не просіть мене кинути його. Мені потрібно все, що ви знаєте. Можете прямо мені показати. Макс зараз в архіві, він знатиме набагато більше, ніж ми з вами.
- Я покажу, ось тільки він не знає того, що знаю я. Ця інформація передається по жіночій лінії істинним, тож Макс знатиме тільки половину,- сумно посміхнулася місіс Алі.
І показала все те, що знала:
Коли створювався цей світ, у Бога було вісімнадцять помічників. Вони створили союзи. Кожному лідеру роду Творець подарував частинку своєї благодаті для балансу. Тепер їх називають носіями знака величі роду. Сила, що має свої функції в цьому світі, як ти вже помітила. Семи родам дано було сили зцілювати, подовжувати, відновлювати, контролювати, зупиняти, розкривати і відроджувати, але тільки один рід отримав здатність возз'єднувати все, що неможливо з'єднати або розірвати. Спочатку все було добре: утворювалися нитки, прокидалися знаки і створювалися пари, союзи, які будували найкращий світ у всесвіті. Усе було чудово, поки істинні не почали рвати зв'язки між собою.

Причини були різні, тільки суть одна - управління світом. Тоді Творець, щоб світ Аріанда не загруз у війнах, призначив Хранителя, а старійшини всіх великих родів повинні були підкорятися йому. Усі прийняли Хранителя, крім одного роду - восьмого. Хранитель затаїв образу. Щоб краще контролювати великі родини, він сіяв між ними недовіру. Язик може брехати - так усі вони думали, побачивши проблему тільки в цьому. Хранитель допоміг створити новий рівень спілкування, ось тоді він одягнув свій перший людський "костюм". Адже зв'язки і печатки можна було легко створювати на перших рівнях спілкування, коли будуєш внутрішній зв'язок через думки і почуття. Через багато століть ми втратили здатність говорити. Тільки восьмий рід не хотів забути про цю можливість. Восьмим не довіряли, вони стали закритим родом. Але Хранителю і цього здалося мало. Одного разу на збори лідерів приїхав Старійшина восьмого роду з дочкою. Вона, як і ти, могла руйнувати або створювати нитки. Дівчина зняла всі печатки з лідерів. У відповідь вони визнали восьмий рід. Був бенкет. Невідомо, що сталося, але тієї ночі всі лідери родів загинули, і в цьому звинуватили восьмий рід. Тоді нові лідери знову створили якір і печатку. І надали право вибору восьмому роду - померти або покинути цей світ. Вибір тобі відомий. Усі думають, що Великі приходять з іншого світу помилково. Але вас запрошує сам Хранитель, тому що у ваших жилах тече кров восьмого роду. Ти потрібна йому для балансу. Щойно він його досягне, то попрощається з тобою. Ніхто не знає, як це відбувається.
- Отже, я ваш нащадок? Але чому тоді я не можу залишитися в цьому світі?
- Цього я не знаю. Однак скоро Хранитель сам до тебе прийде, і ти зможеш із ним поговорити.
Місіс Алі довго дивилася на мене й вагалася. Потім вирішила продовжити.
- Є тільки один момент, який я можу невірно пояснити. Хранитель, коли підходить час прощатися з Великими, називав це "возз'єднання з предками". Раніше я думала, що це повернутися у свій рід. Зараз сумніваюся.
Коли почула слова місіс Алі, серце замерзло в грудях. Я знала значення цієї фрази. Смерть - єдиний шлях, який для мене приготував Хранитель.
І знову глухий кут. Як мені жити далі? Я була приголомшена. Потрібно все обміркувати. Але стіни будинку могильними плитами тиснули на мене.