Розділ 28 Прощення

Макс
Ймовірно, вперше в мене виникло бажання дізнатись, що в жінки в голові. Де я схибив? Дивлячись, як солодко спить Юля в моєму ліжку. Думав, що й сам спатиму спокійно, але сон не йшов. Все дивився, як вона дихає, це мене чогось заспокоювало. Я змінився, і змінила вона мене.
Дівчинка не усвідомлює, як вона впливає на людей, які її оточують, і сам світ. Світ пристосовується під неї. Тішить. Хоче їй догодити. Здається, вона серце цього світу. Хранитель не може її контролювати. Всі його хитрощі вона оминала стороною, не помічаючи. Всі, хто був іграшками в його грі, позбулися кайданів і полюбили її, прийняли до своїх сердець, всупереч печаткам. Юля працювала, що є сили, щоб світ зцілився. Наче вона ліки.
Маленька дурна дівчинка, яка так сміливо змагається зі мною й паралельно мені допомагає, бездумно не думаючи брати плату. Нотка вже знає, що програє, проте чинить опір. З нею я не можу себе контролювати. Я тривалий час боровся із собою та усвідомлюю, що програв. Набридло відмовляти собі в близькості з нею. Сьогодні, вперше за багато років, я перетнув поріг рідного дому. Це рішення прийшло з нізвідки - я зрозумів, коли взяв її на руки, що хочу зробити саме це. Згодом побачив, як вона позбавляє мою сім'ю від ненависті до мене. Я безмежно вдячний їй усією душею. Ніхто для мене за все життя не зробив стільки, скільки Юля за кілька місяців. Дівчинка спромоглася підкорити своєю простотою. Відчуття мої були такої сили, що я здивувався тому, скільки втратив часу через свою впертість.
Мої ревнощі не дозволяли вільно дихати. Бо мене дратували всі чоловіки, які дивляться на неї з бажанням. Хоча, як не дивно, Юля не помічала цього і приймала їхню дружбу. Я так багато знаю про неї і так мало її розумію. Яким буде наше майбутнє?
- Ти ще довго витріщатимешся на мене? Спати заважаєш, - не розплющуючи очей, бубоніла вона, - Іди сюди. Вона перевернулася на спину, показуючи, що я можу заснути на її грудях. Відкрила свої обійми.
- Краще ти йди спати до мене на плече. Я важкий, - поклав її голову собі.
- А мацати дозволено? - пробурмотіла вона, покусуючи шкіру на моїх грудях.
- А ти хочеш? - здивувався я. Бо не очікував таких запитань і вчинків від неї.
- В нас лише це добре вдається, хоч і не завжди, - потерлася об мене, як кішка.
- Ти втомилася. Давай, може, просто спати?
- Заснути не вдається, але дуже хочеться. Не можу заспокоїтися, - зізналася Юля.
Я завжди дивуюсь тому, як швидко забуває образи біля мене. А може, вона втомилася боротися? Я бачив, що вона схожа на грудку нервів, і будь-який струс спричинить вибух. Не знав, як їй допомогти, але був упевнений в одному - якщо вона вирішить залишитися, я весь світ постелю до її ніг. Справжня вона чи ні, проклята чи свята... Мені все одно. Головне, щоб вона була поруч.
Хранитель втратив сьогодні занадто багато, а отже, буде мстити. Коли він вдарить мені невідомо, але я чекатиму і готуватимусь.
- Що ти хочеш робити завтра? Подумай. Добре? - я запитав.
- Хочу піти по магазинах. А також хочу зробити масаж усього тіла, і щоб мене масажували двоє людей чоловічої статі. Неодмінно красунчики! Саме цього мені в житті бракує, - вона уявляла й облизувалася, як нотка на сметану. А я палав від простих слів. Захотілося її десь швидко й тихо закопати, щоб не мучилася довго. Вона навіть не уявляє, що робить, таких тортур коханої позаздрив би найвитонченіший кат. Чи зможу я її відпустити?
Дівчинка обірвала зв'язок, але все моє єство хоче її повернути, прив'язати, контролювати. Спочатку я думав, що виною тому зв'язок істинної пари, але потім зрозумів, що просто хочу її. Неважливо де, неважливо як, але ця жінка буде моєю кожною клітинкою своєї душі. Навіть якщо вона погладшає на десять-двадцять кілограмів, не носячи при цьому мою дитину, а просто тому, що полюбила їсти солодке. Я купуватиму їй ці чортові торти щодня просто для того, щоб вона їх їла і дивилася на мене з любов'ю, залишаючись поруч. Дивно.
Я, ймовірно, псих. За мною лікарня плаче велетенськими сльозами. Але це відчуття мені подобається все більше і більше.
- Спи вже. А то ще що-небудь чудернацьке вигадаєш, - поцілував я її волосся. Вона щось пробурмотіла про жмота і заснула. Від неї так дивовижно пахло. Завтра буде важкий день. Потрібно знайти якомога більше інформації про восьмий рід і повернути те, що вона відняла. Зачекав, щоб моя Нотка міцно заснула, і пішов униз. Час поспілкуватися з родиною, поки Юля спить.
У будинку стояла тиша, але я знав, що на мене чекають. Спустився в бібліотеку. У просторому приміщенні зібралося все сімейство: батько за столом, на диванах брат і мати. Усі мовчки чекали на мене. Впевнено увійшовши до кімнати, сів біля брата.
Оглянувши родину, я зрозумів, що час ніскільки їх не зістарив. Вони ніби застигли в одному віці. Батько як завжди високий і міцний, його грубуваті риси обличчя збереглися незмінними. Мати на батьковому тлі все так само була ніжною квіткою, що сяяла тільки для нього. Тоненька, маленька, але дуже хоробра, бо любить суворого воїна. Брат Форд трохи погладшав, але був гарний собою, як і в останній день нашої зустрічі. Весь у батька.
- Давайте почнемо. Ви чи я?
Батько був оскаженілий і не хотів цього приховувати. Він вирішив першим почати розмову, вдаривши кулаком по столу.
Перше коло:
- Ти при своєму розумі? Як ти посмів втрутитися у справи Хранителя? Притягнув у дім чудовисько! Ще кажеш, що кохаєш її! Щоб завтра дівчини тут не було! Можеш забиратися прямо з нею!
Жили на його шиї напружилися, обличчя почервоніло, очі випромінювали злість та роздратування. Прислухавшись до своїх відчуттів, я зрозумів, що батько кричить за звичкою, адже він скільки років мене ненавидів... У його словах відчувалися розгубленість, безсилля, приреченість. Я зловив себе на відчутті жалості до нього. Стоп.
Досить аналізу.
- А чому, батьку, ви одразу нас не виставили? Чого ж ви чекали, поки вона засне? Напевно, знаки на ній вас дуже налякали? Чи її здібності?
- Не говори дурниць! - упевненість батька зникала на очах.
- Може, її рід давно пробачили? Ви говорили з Творцями? Ні. І я теж, на жаль, ні. Хто сказав, що восьмий рід несе тільки зло? Якщо так, чому скільки століть вони повертаються? Для чого Хранитель постійно сюди їх переносить. Вони сильні, набагато сильніші, ніж наш рід. Батьку, дайте відповідь мені хоч на одне запитання!
Наші погляди перехрестилися. Я вже не юнак, який слухав, що скажуть дорослі. Навіть у дитинстві мною було важко керувати, а зараз тим паче.
- Навіть якщо так - вона все одно піде! Нащо вся ця розмова ні про що, - батько махнув рукою, - Поверни її туди, де взяв.
-Вона зостанеться в цьому світі! Це не обговорюється! - мій голос змусив усіх опустити голови. Сила влади роду змусила їх прийняти моє рішення. - Я не прийшов говорити про Юлю. У мене є кілька гострих запитань. Перше: що ви знаєте про Хранителя? Друге: як його вбити?
Почувши мої слова, мати тихо ойкнула, брат голосно вилаявся, а батько не всидів на місці, почавши кидатися бібліотекою загнаним звіром.
У розмову вступив Форд:
-Жага влади зараз говорить у тобі! - Його очі метати блискавки, він не міг прийняти мене як брата.
- Ні, влада мені ніколи не була потрібна. -Просто відповів йому, розуміючи, що він правду не прийме.
- Не вірю! -Зревів як раниний звір він мені в обличчя. Я не витримав. Брат слухає тільки себе. Дістало оправдовуватися і брати провину на себе за минуле.
- Добре, давай поговоримо про наші "граблі"!
- Якби ти того дня не був таким дурним, а я настільки наївним - усього цього могло й не статися! Хто тебе благав останавлювати час усім? А? Хіба ти не міг подивитися на нитки? Рятуючи твоє життя, брате, я сплатив дуже високу ціну, ти не вважаєш?!
Форд замовкнув та дивився вперто, не бажаючи визнати своєї помилки. Він скільки років звинувачував тільки мене. Мабуть, усі ці роки були надзвичайно важкими для нього, але я не відчував до нього співчуття.
- Влада, влада... Я її ніколи не прагнув і не жадав. Якби ти хоч трохи мене любив та бодай іноді згадував, що в тебе є брат... Мені так тебе не вистачало в дитинстві, - тихо промовив я, - Але наш видатний Форд був зайнятий порятунком світу, він насолоджувався своїми здібностями, демонструючи їх направо і наліво. Грав у Бога! Але ти не Бог, - жорстко відрізав я, дивлячись братові в очі, - Гаразд, досить лірики, що було, те було.
- Ти змінився...
- Після стількох років мовчання й образ, ти можеш сказати тільки це? Неймовірно! А тепер слухайте уважно! Я багато років вам дозволяв спокійно жити, і ви можете й далі звинувачувати мене у всіх своїх надуманих бідах. Треба було кинути тебе тоді в полі, - я глянув на Форда, той сіпнувся, як від ляпаса, - Так, мамо?
Мати тихо заплакала, а я продовжив:
- Але все добре колись закінчується. Отже, мені повторити свої запитання?
- Ні, не треба! Ми тебе з першого разу почули. Але відповіді на них у нас немає.
- Я так і передбачав. Зрозуміло. Є ще щось, що ви хочете зі мною обговорити?
Брат гірко посміхнувся:
- У нас уже немає тем, а ось у Хранителя - є. Дозволяю!
І я побачив, як Хранитель одягає людський костюм з мого брата.
- Сюрприз! Не очікував гостей? Я вирішив завітати на вогник... Сподіваюся, це тіло тобі більше сподобається? Ти матимеш змогу його досить часто на мені бачити!
- Синку, що ж ти накоїв!? - увесь цей час мати тільки слухала й тихо плакала, не втручаючись, але коли побачила Хранителя у Форді - вибігла з кімнати.
Батько кинувся за нею, залишивши мене з Хранителем.
Дивлячись в обличчя свого брата, я бачив ворога, який завдав свого першого удару.
- Ти, як завжди, вмієш дивувати.
- Я докладаю зусиль! Ти мене надихаєш!
Сили були нерівні, але це не свідчило про те, що я не міг нічого зробити. Коли почув квапливі кроки, зрозумів, хто мчить мені на допомогу.
- Як шкода, що ми не вдалося поспілкуватися якомога більше, але на мене чекають важливі справи! - Хранитель підморгнув і покинув тіло брата. Юля була вже на порозі, її печатка була видна з-під одягу. Хто ж вона?