Розділ 27 Родина Макса

Люди довкола автомобіля ладні різати, вбивати одне одного за першим сигналом. Для чого? Невже я цього варта?
Надіслала по к-зв'язку повідомлення Максу: "Бити будеш?"
"Буду" - прийшла відповідь.
Гей, що за... Сьогоднішній день мав бути моїм тріумфом, а що отримала... Сім'я - не сім'я, погоня, ще й бити будуть...
"Куди лупцюють - туди цілують!" - подала голос Цариця, хихикаючи. Я повернулася до Корта:
- Вибач, але я так не можу. Він мене не скривдить. Відпусти мене, будь ласка. - Корт тільки хитнув головою, адже він був не згоден. Тоді я простягнула руку і поклала на його руки, які напружено тримали кермо. Повторила: "Будь ласка!"
Корт узяв мою долоню і приклав її до своєї щоки. Дивлячись мені прямо в очі, сказав:
- Ти занадто багато хочеш від мене. Я не можу.
Сумно посміхнулася і погладила його щоку:
- Я повернуся. Обіцяю...
Тим часом у Макса закінчилося терпіння, коли він побачив усе, що відбувається в машині. Він рішуче підійшов, відчинив мої двері, забрався всередину, відсмикнув мою руку від щоки Корта, і, відстебнувши мене, витягнув з машини. Тільки він не поставив мене на землю. Макс, підхопивши мою попу руками, наказав:
- Обійми мене ногами!" - я хотіла збунтуватися, але його рішуче слово - Негайно! - змусило мене підкоритися. Він мовчки поніс мене до своєї машини. Навіть там ми не змінили пози, а коли я спробувала вивільнитися, мені дали хорошого ляпаса по сідниці тому моя Цариця образилася. Натомість Макс просто керував машиною, а я сиділа на ньому зверху. Намагалася навіть дихати тихо - швидкість була позамежна. Розуміла що жарти закінчилися. Головне вижити, не хотіла себе з асфальту зішкрябувати, він же не подряпається, а ось мені з моїм щастям потрібно мовчати. Макс був задоволений: муркотів щось у голос. Від нього відходили хвилі спокою. Машина поступово сповільнила рух. Тому я вирішила підживити удачу.
- Куди ти їдеш? - Ласкаючи своїм диханням вухо запитала. Було видно що Макс насолоджується ситуацією.
- Ми їдемо додому.
Хороша відповідь. Неймовірна! Все відразу стало зрозуміло. Та ні хріна не стало мені зрозуміло! Куди? Додому? До мене чи до тебе? А може, до моєї Цариці?
Ми виїхали за межі міста на високошвидкісну трасу, і Макс натиснув на піталю газу до кінця, набираючи сумошедшую швидкість. Яж сиділа спиною до дороги і усвідомлювала, що мені дуже, ну просто дуже лячно.
Цариця: "Памперс нас не врятує, ніяк" Із цією думкою я була повністю згодна...
Ми їхали десь близько трьох годин і, звернувши праворуч, мчали ще хвилин п'ятнадцять, поки не наблизилися до сучасного величезного особняка у два поверхи з квітковими терасами, балкончиками і величезними вікнами. Тільки-но я озирнулася, щоб зрозуміти, куди мене привезли, і намагалася злізти з Макса, як великі долоні лягли на сідниці і стиснули, не даючи мені поворухнутися. Він разом зі мною, уже не знаю як, примудрився вилізти з салону. Пішов неспішно до дверей. Віддав наказ - "Я вдома", і двері самі відчинилися. Макс, не зупиняючись, увійшов до будинку.
- Мамо, тату, ви тут? - прокричав він на весь дім, - Це несправедливо, нотка, що ти по гості їздиш, а до мене так і не зазирнула!
Оце сказав, так сказав. Дотиснув, так дотиснув! Почувши його слова, почала боротися з ним, аби злізти, але він цього не помічав. Макс напружено на щось чекав. Та в будинку ніби нікого не було.
- Макс, відпусти мене, ти чуєш! Не ганьби мене! - шипіла я на нього, - Макс, солоденький... Ну, будь ласка, - перейшла на благання.
Проте Макс переховувався за маскою веселощів, тримаючись за мене як за рятувальне коло: моє тіло було бронею для нього. Він багато говорив, але причини були глибші, набагато глибші. Я все бачила в приреченому погляді, що просив мене просто прийняти ситуацію такою, яка вона є, язик же говорив зовсім інше.
- Кохана, я тобі казав, що злити мене не треба? Погано закінчитися! Ото сиди собі тихесенько, поки я не відійду. Мене це заспокоює: ти на мені, мої руки на твоїх сідницях, - пояснював він мені як малій.
Перше коло:
- Кх... кх... - почули ми.
- О, тато й мама! Я вдома!" - радісно сказав Макс, і тільки очі видавали втому. Він хмуро дивився на батьків, сильно обхопивши мою бідну попу. Піт виступив у нього на скронях.
- Ми помітили, - сказав холодно батько Макса. Я його не бачила, тому вигнула шию. Хотіла попросити вибачення. За що отримала по багатостраждальній...
- Не крутись, інакше далі привітання ми сьогодні не пройдемо, а піднімемося просто спати, - голосно прошепотів мені у вухо Макс. Його батьки все чудово почули. Я почервоніла, сховала обличчя на його плечі.
- Я приїхав у гості не сам, а з однією молодою особою, але вона провинилася, а тепер покарана. Її звуть Юля. Юль, привітайся! Це твої майбутні тато Рід і мама Алі, - Макс повернувся так, щоб я могла їх бачити з-за плеча. Хочеш не хочеш, але треба знайомитися, поки він ще чогось не вигадав.
- Приємно познайомитися, вибачте нас, - ховаючи погляд, промовила я.
- Нам теж приємно. Макс, може, ти звільниш Юлю, тобі не важко? - попросила мама Алі.
- Мамо, ти не повіриш, проте ані трішки не складно. Мені так спокійніше. Не хочу за нею бігати по всьому будинку, - пояснив він мамі.
-Було помітно, як йому складно спілкуватися з батьками навіть на першому колі...
Тато Макса поспішив втрутитися:
- Давайте пройдемо у вітальню, а то ж застрягли на порозі. Вип'єш?
- Гарна думка! Щось міцніше, гаразд? Їй не можна, вона ще мала і не вміє пити, постійно шаленіє. Соромно мені тоді, тому що вона нічого на ранок не пам'ятає...
Я вибухнула:
- Ти що таке кажеш!? Постав мене негайно на підлогу! - брикалася я.
- Кажу правду, що тобі не подобається? Звикай! І що швидше ти звикнеш до мене, то краще для тебе. Я вже попереджав: якщо не хочеш просто зараз займатися підвищенням народжуваності в країні - припини на мені вигинатися, - після таких слів я завмерла.
Свердлячи його гнівним поглядом сказала:
- Ти все одно мене відпустиш! То яка різниця раніше чи пізніше? - умовляла я його.
- Наївна. Хто тобі сказав, що я тебе відпускати буду. Годі! Я давав тобі шанс звикнути до мене, і чим це обернулося? Скажи мені, чим це обернулося? Тим, що сваримося, ревнуємо, сердимося, мстимо. Ти по-дурості розірвала мій зв'язок із тобою. Але я не ідіот - рвати твій зв'язок зі мною. Ден вчинив вірно: він був поруч із нею. Я ж не хотів тиснути на тебе. Тепер треба надолужити згаяне. Всіх грошей не отримаєш. Тож я у відпустці. Ти теж. Світ зачекає! Я втомився! Ти хотіла на море? Їдьмо. Хочеш ще щось? Просто скажи. Я не дам їм більше жодного шансу замінити мене. Якщо мені потрібно змінити щось у житті - я це зроблю тільки поруч із тобою. - Сказавши все це він чекав щось від мене. Недочекався. - Гаразд, на сьогодні досить розмов. Ходімо краще сядемо, а то в мене ноги почали боліти.
Макс присів у здоровенне крісло разом зі мною. Його поведінка заганяла мене в глухий кут. Як реагувати, що мені робити не розуміла. Бачила, що він щось вирішив, а отже, мені потрібно просто примиритися з цією ситуацією.
-Ти їсти будеш? - Ніби розуміючи мої почуття, він почав погладжувати мене по спині, заспокоювати.
- Макс, тобі не здається, що ти занадто сильно перегинаєш палицю? - запитав тато Рід.
- Знаю. Але незважаючи на вашу ненависть, вам доведеться мене потерпіти! Ви мені потрібні! І так я не можу зупинитися. У мене обмаль часу залишилося. Вичавлюю все по максимуму. А ще вона мене псує, і їй це виправляти, - жартував він, - Мамо, я дуже зголоднів. Юля мене годувати не хоче. Погодуєш, а? Бутербродик чи тарталетку, будь ласка.
Місіс Алі виглядала як воскова скульптура. Я перемістилася в "тінь".
- Хвилинку, - місіс Алі квапливо пішла на кухню. Я по "тіні" за нею. Щось страшне огортало її. Мої руки самі потягнулися до неї. Є причини, чому я тут. Якщо допоможу, може, Макс мене відпустить? Перевірмо. Я стала знімати чорні нитки з матері Макса. Згодом обійшла будинок, побачила чоловіка середніх років, теж огорнутого нитками. Повернувшись у вітальню, я зайнялася батьком. Атмосфера в будинку змінилася. Нас зустріли холодно, але після моєї роботи все змінилося. Я покинула "тінь".
Тато Макса, спостерігаючи за нами, уточнив:
- Макс, ти надовго приїхав у гості?
- Надовго, тату, десь на місяць. Ми вас не потурбуємо?
- Роби, що хочеш. Ми не можемо тобі завадити, - Макс ніби не помічав холоду в словах батька.
- Ні, тату, я не забув, тому й приїхав, - серйозно відповів Макс батькові.
- Ти вже, я бачу, все вирішив.
- Так. Я до цього занадто довго йшов, багато помилок наробив. Тепер виправляю, - сумна усмішка з'явилася на губах у Макса.
- Макс, мені незручно, - скаржилася я. Макс прислухався, потім кивнув і пересадив мене як дитину на руки.
- Сильно спина болить? - почав масажувати шию легкими дотиками.
Мама Алі принесла закуски і поставила їх на столик біля крісла. Макс нахилився, взяв одну і простягнув мені.
- Їж, я знаю, що ти голодна. Давай. Тобі потрібні сили, щоб боротися зі мною, - я відкрила рот, мовляв, хочеш, щоб їла - годуй. Він засміявся щасливо, чмокнув у ніс і мовчки мене нагодував. Батьки Макса переглянулися.
- Яка слухняна в мене дівчинка, - сміявся він. Напруга покинула його. Сміх був справжній.
- Угу, сказала сонно я, - дуже втомилася, а після їжі очі самі почали закриватися.
Я поклала голову на плече Макса і заснула за дві секунди.
- Спи, моя кохана. Я охоронятиму твій сон. Обіцяю.
Його слова я чула, як у тумані. Може, мені це просто наснилося.
Мама Алі запитала похмуро:
- Ти її справді кохаєш?
- Так. Шалено.
- З якого вона роду? - запитав тато Рід стурбовано.
- Із восьмого. І на неї претендують усі роди. Переб'ються. Вона тільки моя!
- З якого? Це неможливо! Ти помиляєшся! Через неї ти порушуєш усі закони!
- Все буде добре. Мені тільки потрібно виправити кілька моментів. Зараз якраз цим займаюся. Вирішив, що нам час поговорити, але відкладемо.Я потерлася носом об його плече, посовалася, влаштовуючись зручніше. Зітхнула.
- Ходімо спати, у мене вже все затекло. Припини бубоніти мені на вухо, я сьогодні дуже втомилася, - пробурчала тихо.
- Гаразд, - усміхнувся він, - Мамо, тату, на добраніч.
Узяв мене на руки й поніс у бозна-куди.