Розділ 2 Так небезпечно, я ось-ось упаду

У-у-у-у-у-у-у... боляче.

Цариця: "Хто це світло увімкнув, кому роки зайві дісталися?!"

Розплющивши одне око, виявила, що знаходжуся в парку і лежу на дивній лавці, з якої звисають мої руки і ноги. Я не пам'ятаю таких лавок у нашому парку.

Оце так! Це ж треба було мені лягти спати саме тут. Добре, ніхто на органи не вкрав. Хоча, мабуть, від мене такий сморід йшов, що по гидували. Треба себе якось у коробочку скласти й додому повзти, а то затрималась тут, загостилась.

Я з нестерпним зітханням сіла прямісінько. Дуже красномовно. Мабуть, моя голова ще не була готова до таких складних фокусів. Земля... Щоб їй весь день стояти, не рухаючись... тягнула мене донизу. Але я не корилася її вмовлянням.

Озирнулася, прагнучи зрозуміти, як вибратись із цього парку та в який бік рухатися. Дивно... чи то від похмілля я нічого довкола не впізнавала - все видавалося несправжнім. Вирішила, що, видно, моїй голові все це просто здається. Розпочала вишукувати щось звичайне в цій картині, яку я бачила перед собою.

Звернула увагу на хлопців, які йшли у напрямку до мене. Вони один на одного дивляться, але нічого не говорять. Красиві. Але що вони тут роблять рано вранці? У спортивне не одягнені. Дивно.

Цариця: "Може, у молодиків побачення і вони знайомляться?"

Придивилася до хлопця зліва. Він був схожий на корейця відфотошопленого. Оце скільки треба зробити пластичних операцій, щоб так виглядати? Під метр дев'яносто, з широкими плечима і вузькою талією, гнучкий, спортивний - пропорції ідеальні для його зросту.  Це все огортала біла футболка чудернацького крою, ще на ньому були цікаві чорні шорти. Волосся кольору воронячого крила - чорне з відливом, шовковисте. Я б за таке сім кіл пекла пройшла. Зачіска, що лежить легким безладом, приємними напівхвилями обрамляла обличчя. І воно в нього - просто клас: великі блакитні (я б навіть сказала - сині) очі з густими віями, прямий ніс і приємна білосніжна усмішка. У трохи загострених вухах були цікаві сережки. Усе в нього було на своєму місці - нічого зайвого.

Другий - протилежність. Як Інь і Янь. За тілобудовою теж високий. Лише він, як скеля. За такою спиною можна десяток дівчат заховати. У чорній майці його широкі плечі не ставали меншими, вона навіть підкреслила талію з таким плоским животом, що я автоматично втягнула свій. Очі були чорні, як ніч, і їх ще більше відтіняло біле (реально біле!!!) волосся, але виглядало воно все одно дуже мужньо. На довгих ногах чудово сиділи білі штани.

Хоч хлопці були схожі на звичайних - впевненості в цьому в мене не було. Так і бачу, як вони за ручку парком гуляють! Все-таки, блакитні, напевно. Ех, не щастить мені по життю на нормальних хлопців. Шкода.

Усвідомивши, що в голову лізе якась маячня, я струснула головою. Більше пити НЕ БУДУ! Прийнявши рішення, знову глянула на хлопців. Вони ж дивляться на мене у відповідь і супляться. Навіть можна сказати - гніваються. Не можу зрозуміти, чому.

Хлопці вирішили підійти.

Цариця кричить мені: "Ой, матусі! Надивилася?! Ґвалтувати йдуть!"

Хлопці зупинилися, ніби наткнувшись на стіну. Очі з орбіт вилізли - як на хвору дивляться. А ось це вже шкода.

Однак, раз вони підійшли, не можна проґавити такий шанс і не спитати, куди мені йти, щоб із парку виповзти:

- Привіт! Ви не могли б мені допомогти, хлопчики?

Цариця подумки продовжила: "Хлопчики-кульбабки"

Від її коментаря я ледь змогла стримати сміх. Вона нагадала про їхню орієнтацію, яку вигадав мій запаяний мозок.

- Підкажіть, з якого боку Міст Сіті? - питаю, а думки тільки про водичку. Як же мені хочеться холодненької водички!

Хлопці ж, узагалі, спершу остовпіли, а потім перезирнулися й пирхнули.

Один із них усе-таки вирішив відповісти. Біловолосий прочистив горло, скорчив страшну пику і якось нерішуче, ніби йому складно говорити, запитав:

- Ти-і з... мовців? - і зітхнув так, ніби вагон розвантажив за пляшку горілки. Ну що ж у мене думки тільки про неї? Юлька зберися! Уважно подивилася на нього: було видно, що йому неприємно говорити.

Я нічого не зрозуміла і запитала:

- А ти що, ні?

Це було несподіване запитання для них. Напевно, не тільки я вчора напилася. Ось, дивлюся, як хлопці виснуть, навіть вимова ледве вдається. Шкода цих бідолах.

Але вони якось дивно перезирнулися і... засміялися в голос. Один іншого в бік тицяє, всі сміються й хрюкають. Я справді так завелася, образилася і вирішила подивитись на всі боки, аби знайти, чим би їх вдарити сильніше. Чому моє запитання викликало таку реакцію - незрозуміло.

Подумала: "Нічого що красиві, все одно від мене дістануть! Не знаю де, не знаю як, але ми ще зустрінемося, адже земля кругла!". З такими дурними думками я злилася на хлопців.

Їх ще більше несло від сміху. Здається, хлопці взагалі скоро зі сміху помруть. Мене це вже почало бентежити. Може, в мене щось з обличчям чи волоссям? Я потягнулася за сумочкою, щоб знайти дзеркало.

Цариця притихла.

Хлопці трохи вгамувалися, тільки гикати почали. Дивляться на мене, а в очах смішинки.

Оглянувши себе в дзеркалі, помітила, що все не так уже й погано. Туш трохи потекла, але це можна виправити. Волосся пригладила. Ну, ось і все - красуня! Хлопець, який зі мною говорив, знову почав хрюкати. Він підняв одну руку, ніби хоче мене зупинити або щось запитати. Я вирішила почекати.

Біленький віддихався, ковтнув і знову спробував щось сказати:

- Ти... звідки?

Він сказав це дуже повільно. Може, він українську погано знає? Незрозуміло. Хлопець нагострив вуха, ніби щось чує, і головою киває, при цьому відповідаючи, що не знає. Наступне його питання шокувало мене:

- Ти нас не... чуєш?

- Я щось не зрозуміла, що не чую?

Він підняв очі до неба і пояснив, показавши рукою на свою голову:

- Думки.

Це як? Вони що, чують думки одне одного? Красунчик закивав головою. А мене вони теж чують?! Хлопець знову головою киває. У його очах танцюють бісенята.