39.2

Мордред

У невеликій кімнаті готельного номера панувала мертва тиша, яку порушував лише шурхіт сторінок. Мордред сидів у шкіряному кріслі розслаблено перегортаючи книжку. До крісла стояв прихилений меч.

На губах чоловіка грала вдоволена посмішка, ніби він нарешті знайшов те що давно шукав. Так було насправді.

Перед ним стояло троє Мисливців за магією, в очікувані коли їм віддадуть платню. І він збирався заплатити. Але хто ж знав, що ці троє виявляться настільки тупоголовими бовдурами? 

Кілька місяців тому він дізнався, що в будинок Лери час від часу навідуються Мисливці під виглядом її родичів. Вони справді ними колись були. Це була чудова можливість шпигувати за Лерою вдома, та за можливості самому пройти через захисні бар’єри двору Але ці пустоголові бовдури вбили її діда та все зруйнували.

— Ви виконали своє завдання, — спокійно, майже ліниво промовив Мордред, відклавши книгу вбік. — Ви змогли знайти цю книгу у величезній бібліотеці Еснохара…. Ви отримаєте обіцяне золото.

Геннадій задоволено посміхнувся, перезирнувшись із жінками. Але наступні слова мага змусили їхні посмішки згаснути.

— Проте, — Мордред повільно перевів на них свій важкий, пронизливий погляд, ледь помітно потягнувшись рукою у бік меча. — ви вчинили вкрай необачно щодо дівчини. Використали свою зброю проти власного родича, який до того ж не був магом. Це було непрофесійно. Ви перетворили мій потенційний інструмент на неконтрольовану проблему.

— Непрофесійно? — раптом вибухнула Людмила. Її обличчя перекосила потворна гримаса образи. Вона зробила крок уперед, забувши, з ким розмовляє. — Ви не знаєте, що це за люди! Вони все життя дивилися на нас зверхньо! 

— Лера завжди отримувала все найкраще, — отруйно додала Іра, струснувши чорним волоссям. — Щоб вона не попросила все їй куплялося. Коли я приїжджала до неї, вона крутила ніс від мене та чекала поки я поїду. Вона думала, що я сліпа?! Що не бачу, що їй завжди було краще з Уляною. Але тепер усе з ними зрозуміло… Вони обидві приховували від мене магію. Напевно ще й насміхалися, коли я дурна грала з ними у ті дурні ігри. 

— Ми не збиралися їх вбивати, — буркнув Геннадій, — але він нас змусив. Через нього у нас будуть проблеми. Якби він просто віддав інтріліум ми пішли. А йому треба було нас повчати! От тому я і вдарив закляттям йому просто в серце. І його потвору-дружину також.

— Вона жива. Але для нього вистачило того заряду. Що таке інтріліум? — спитав Мордред.

— Пророцтво запечатане в картині. Еснохар сказав, що там має бути зображене те, що зможе знищити Мисливців назавжди.

Мордред дивився на них кілька секунд у повній тиші. У його очах не було гніву — лише абсолютна, безмежна крижана огида.

— Ви продали власну кров не заради вищої мети. Вам насправді байдуже, чи зникнуть усі Мисливці, — його голос став небезпечно тихим. — Ви зробили це через жалюгідну, побутову заздрість. Ви — просто щури, які ненавидять тих, хто живе під сонцем.

Мордред рвучко встав з крісла. Мисливці навіть не встигли кліпнути, щоб схопитися за свої жезли. Лезо меча зі свистом розітнуло повітря, залишаючи за собою кривавий слід. Три тіла майже одночасно, з глухим стукотом, повалилися на дорогий килим.

Мордред гидливо змахнув кров із леза і плавно, ніби нічого не сталося, опустився назад у шкіряне крісло. 

— Це тобі останній подарунок від мене, Леро. Скоро ми зіграємо зовсім іншу гру й вона тобі не сподобається.

Чоловік відкинув голову на спинку, заплющивши очі. Але щойно він розплющив їх знову, райдужки очей стрімко почорніли, заповнюючи білки. Його голос також змінився, перетворюючись на моторошний шепіт стародавньої істоти.

— Ти занадто м’яко вчинив з ними, —  зневажливо виплюнули губи Мордреда. — Але вони молодці. Тепер завдяки їм ти зможеш позбутися для мене юних Принца та Принцеси Часу, —  він з відвертою насмішкою вимовив ці титули. — Не хочу чекати, поки вони доберуть достатньо сили. Ти зможеш відкрити для мене Ворота Часу й без її згоди. 

— Так, господарю, — відповів Мордред своїм голосом. — Я негайно розпочну підготовку.

— Це ще не все. Знайди тих на кого переродився мій заклятий ворог — Золота Гармонія. За моїми розрахунками, зараз їм має бути не більше п'ятнадцяти років. Вони завжди перероджуються з тим самим виглядом, ти їх упізнаєш. І найімовірніше вони захочуть бути ближче до доньки. 

Тіло Мордреда здригнулося, пальці вчепилися в підлокітники, так, що побіліли кісточки. 

— Просто знайди їх, — прошипіло стародавнє зло всередині мага. — Але запам'ятай головне: ЇХ НЕ МОЖНА ВБИВАТИ! Вони переродяться, доведеться тобі шукати їх знову.

Раптом пролунав різкий дзвін. Ваза, що стояла на середині столу, несподівано впала, розлетівшись на друзки. Мордред різко смикнувся, виходячи з трансу. Темрява миттєво зійшла з його очей, повертаючи їм нормальний колір. 

Чоловік підскочив, перехоплюючи руків'я меча і нервово вдивляючись у напівтемряву кімнати, де лежали лише три мертві тіла. Погляд ковзнув по кутках, шукаючи найменший рух.

— Хто тут?

Але відповіддю йому була лише тиша.

________

На цьому ця книга завершена, але це далеко не кінець. Дякую, що були увесь цей час з героями. Впевнена, що далі вони вас приємно здивують, але треба трохи часу, щоб пережити горе. П'ята книга цього циклу вже майже готова, але публікація буде лише після повного завершення, щоб уникнути проблем з виходом нових розділів.

Для тих хто дочитав сюди. Факт про героїв та вашу авторку:

 "Знак дракона"  присвячується моєму діду, який помер задовго до мого народження. Але я знаю його по  картинах, що він колись малював і які досі висять у моєму будинку. Він пішов зарано, у віці 64 років, так само як дід Михайло, але на відміну від книжкового персонажа це було справді серце. По розповідях у той день також йшов дощ.