38.1

 Дорога до гуртожитку ще ніколи не була такою довгою. Хтось, щось питав на шляху, але дівчина на те не звертала уваги. Зараз хотілося тільки одного — сховатися від усіх у своїй кімнаті. Корнелія Фуол обіцяла найближчим часом спростувати чутки та знайти винуватого. 

«Головне, щоб її не чіпали» — думала вона.

Закривши двері, Лера впала на своє ліжко й нарешті дозволила собі розридатися.

* * *

Уляна розлючено стискаючи кулаки вийшла з їх спільної спальні у коридор. Лера досі плакала, скрутившись на ліжку. Уляна була зла й навіть не намагалася приховувати це. Після того як Лера втратила свідомість на уроці, у класі поповзло шепотіння. Уляна була в шоці від того, що обговорювали її однокурсники. 

Нагримавши спочатку на дівчину з Ворвуча, яка й озвучила вірогідну причину поганого самопочуття старости, вона повернулася, шукаючи поглядом Андрія. Але того на звичному місці не було. 

Він картав себе, що не наполіг, щоб вона не йшла сьогодні на уроки. А потім, що не встиг вхопити її, коли почала завалюватися в інший бік. Коли вона знепритомніла по класу пройшла хвиля шепотіння, але тоді він не звернув на неї уваги. Лера довго не приходила до тями, тому відразу викликали Герду та її помічника. 

Коли вони забрали дівчину Андрій пішов за ними слідом. Й вже там він дізнався в чому їх звинувачують. Тому Андрій був також злим і не менш Уляни.

Відкривши двері у коридор дівчат, хлопець побачив Уляну. Тільки вона помітила куди він рушив, відразу перегородила йому дорогу.

— Приходь пізніше. Їй зараз треба побути самій.

— Ні! — відштовхнувши вбік Уляну, Андрій зайшов у їхню кімнату. Лера лежала, обійнявши коліна руками, її тіло здригалося від вже німого плачу. Його обличчя пом'якшало, втративши всю ту лють, яку він демонстрував секунду тому. Підскочивши до неї, хлопець впав на коліна перед ліжком. — Леро!

Дівчина відкрила очі й через пелену сліз подивилась на нього.

— Тобі не варто тут бути. Вони знов будуть про нас шепотітися.

Не стримавшись хлопець вилаявся, а потім закусив губу, щоб не наговорити поганого. 

— Байдуже, — Андрій м’яко торкнувся долонею до її передпліччя, відчуваючи як вона тремтить. — Вони заплатять за кожне брехливе слово. Я знайду того, хто труїв тебе і він пожалкує, що народився на світ.

Ковтнувши слину, дівчина сіла. Андрій не жартував, це було відчутно по його голосу. На очі знов почали навертатися сльози.

— Леро, — хлопець пересів до неї на ліжко, згрібши її в обійми. Дівоче тіло в його руках знов почало тремтіти від здавлених ридань. Його руки самі собою почали гладити по спині. — Я з тобою. Все буде добре.

Невідомо, скільки часу спливло, поки сльози та відчай не вичерпали себе. Він просто продовжував тримати її на колінах, рівномірно й заспокійливо погойдуючи. За дверима час від часу чулися кроки, але на щастя ніхто не заходив.

— Я казала, що мені пощастило з тобою? — Лера шмигнула носом, продовжуючи лежати на його плечі.

— Ні, — посміхнувся він, від чого біля очей зібралися дрібні зморшки.

— Тоді зараз скажу: я щаслива поруч з тобою, — з губ зірвався тихий змучений сміх. — Напевно, якби не ти, я б перетворила цю кімнату на озеро.

Дівчина шмигнула носом, витираючи щоку тильною стороною долоні. У кімнаті повисла тиша, яку порушувало лише їхнє дихання. 

— Андрію... — раптом тихо озвалася вона.

— М?

— Через усі ці жахливі чутки, я подумала... — вона завагалася, відчуваючи, як до щік приливає жар, але все ж змусила себе запитати: — Ти взагалі хочеш колись мати дітей?

Пальці Андрія на мить завмерли на її спині. Він повернув голову, щоб зустрітися з її очима. Кутики губ ледь помітно здригнулися в ніжній посмішці.

— Хочу, — його голос був тихим, але абсолютно впевненим. — У майбутньому, коли ми закінчимо з усім цим божевіллям... Я б дуже хотів мати велику сім'ю.

Андрій нахилився і м'яко поцілував її в лоб.

— Ти не боїшся… померти?

Хлопець важко зітхнув, здається пожалкувавши про таку щиру відповідь.

— Ні. Але ми обов’язково щось придумаємо.

* * *  

Лера не хотіла йти в їдальню, але Андрій її все-таки зміг вмовити. Коли вони прийшли та сіли за свій столик їй здавалося, що на неї всі дивляться. Тому майже відразу після вечері вона побігла у свою кімнату, сказавши, що хоче спати.

На цей раз Андрій не став з нею сперечатися. У нього були свої справи. Вийшовши з будинку, хлопець впав на лавку поряд та закинувши ногу на ногу став чекати.

Не пройшло й трьох хвилин як у полі його зору з'явився Влад. Скочивши на ноги, хлопець дочекався поки той підійде.

— Дізнався щось? — склавши руки на грудях, спитав Андрій. 

Брат Лери кивнув.

— Я розпитав кількох, — тихо, але з металевими нотками промовив Влад. — Чутки пішли з їдальні. Скоріш за все тоді їй почали підливати щось у чай.

— Хто? — голос Андрія був небезпечно спокійним.

— Марк. Шостий курс. Він не дуже відрізняється розумом. У ці дні він відробляв покарання у їдальні та мав доступ до напоїв.

— Але як він вирахував яку чашку візьме Лера? 

— Гадки не маю. Але як варіант,  зілля було налаштоване саме на неї. 

Вони знайшли Марка за будинком номер 3, коли той безтурботно курив, спершись на кам'яну огорожу. Хлопець навіть не встиг зрозуміти, що сталося, як був вже підвішений за ногу. Недопалена сигарета впала в траву. Андрій навів на неї паличку, потушивши, поки нічого не підпалило.

— Ей! Ви що, здуріли?! — пискнув Марк, його обличчя дуже швидко почало набирати буряковий відтінок. 

Влад клацнув пальцями й хлопця підняло трохи вище. 

— Не смій брехати. Що ти підлив Лері у чай? — прошипів Влад, зробивши загрозливий крок до нього.

— Я не розумію про кого ти, — Марк схопив ротом повітря.

Стримавши напад гніву, Влад покрутив пальцем у повітрі змушуючи тіло Марка обертатися.