Розділ 38. Остання крапля

Аліна з огидою скривила ідеально нафарбовані губи, дивлячись на подругу крізь відображення у дзеркалі.

— Ти що, досі сохнеш за цим невдахою? — вона роздратовано кинула помаду в косметичку. — Той хлопець, з яким ти зустрічаєшся зараз, у сто разів кращий. Забудь його нарешті, Міло. У нас є цікавіші справи.

​Міла опустила погляд, нервово крутячи каблучку на пальці.

— Ти впевнена, що це безпечно? Якщо нас спіймають...

— Не спіймають, якщо ти не будеш скиглити, — Аліна повернулася до подруги, в її очах спалахнув мстивий вогник. — Я вже про все домовилася. До завтра вся школа про це гудітиме. 

— А якщо між ними нічого не було? Це ж легко перевірити.

— Я впевнена, що було. Тільки сліпий не бачив як вони дивляться один на одного та постійно цілуються.

Міла підтиснула губи, залишивши каблучку у спокої.

* * *

Мордред зник, давши зрозуміти, що поки не зацікавлений у продовжені їхнього спілкування. Лера гадки не мала де він знаходиться зараз, але його точно не було у місті.

Після того випадку всі охоронці, що працюють у школі потрапили під пильний нагляд Ордену. 

Лера не вірила, що Мордред не зможе обійти нові захисні чари. Хто б що не казав. Безпечного місця не існувало.

Якщо з Мордредом чи колись з Морлом вона знала як битися та чекала удару в спину. А ось від інших виявилася безсилою. 

Лера сиділа на парі з історії, підперши голову. Із самого ранку її почало трохи нудити, а потім світ раптом захитався. На лобі блищали краплинки поту, шкіра мала нездоровий блідий відтінок, що одразу помітив Андрій. Тоді дівчина лише відмахнулася. Вона до пізньої ночі провела за доповіддю на демонологію для Ксенії Майроуз, тому не сильно була здивована ранковою слабкістю.

Пізніше Лера шкодувала, що не пішла до Герди у медпункт. Тоді б вдалося уникнути подій наступних двох днів.

До вечора їй стало легше й вона майже забула за ранкове нездужання. Але на наступний день кошмар повернувся з подвійною силою.

Під час обіду в заповненій студентами їдальні запах тушкованого м'яса несподівано вдарив у ніс так різко, що шлунок зробив болючий кульбіт. Лера підскочила з-за столу, затиснувши рота рукою, і під здивованими поглядами кинулася геть.

Вона ледве встигла добігти до вбиральні у їхньому будинку. Коли спазм нарешті відпустив, Лера безсило притулилася лобом до холодної стіни. Двері скрипнули, і на порозі з'явився Влад. 

— Леро? — хлопець прибіг слідом за нею. — Тобі зле? Давай я відведу тебе до Герди? Чи покличу Соню. 

Лера хитнула головою, випроставшись. Увімкнувши холодну воду, вона хлюпнула нею в обличчя.

— Все нормально. Просто щось не те з'їла.

— Ти впевнена? Ти бліда як смерть.

— Все добре. Це напевно нервове.

— Тобі досі сняться кошмари?.. — хлопець зробив крок до сестри.

— Ні! — занадто різко сказала вона, відразу пошкодувавши про це. — Вибач. Я просто останні дні була затуркана.

— Леро?! — з вітальні долинув схвильований голос Андрія.

— Скажи йому, що у мене все добре. Я зараз вийду.

Влад недовірливо подивившись на сестру, кивнув та вийшов.

Спершись руками на краї рукомийника, Лера подивилася на своє бліде обличчя.

«Дійсно, що це зі мною?»

Нарешті привівши себе до ладу, вона вийшла з туалету. У вітальні був лише Андрій. Побачивши її, він одразу скочив з дивану.

— Ти як?

Дівчина зобразила на губах посмішку, а потім побачила свою сумку, що кинула в їдальні.

— Вже все добре.  Не хвилюйся.

Андрій подарував усмішку на мить затримавши її в кільці своїх рук.

— Якщо хочеш полежати, я скажу професору Чикіну. Він зрозуміє.

Лері хотілося сказати, що вона згодна пропустити пару тільки якщо він полежить з нею, але стрималася. Переплівши їхні пальці, дівчина закинула іншою на плече сумку та потягнула хлопця до дверей.

Поки вони йшли до кабінету зіллєваріння Лера ловила на собі дивні погляди та шепотіння. Але варто їм було підійти ближче, як вони замовкали.

Важко зітхнувши, Лера змусила себе про це не думати. Бо не обов'язково ж шепотілися про неї. А навіть якщо про неї, яке їй до того діло? У школі знаходився дуже малий відсоток людей, які могли зрушити їх рівновагу.

До останнього уроку, все більше разів вона ловила себе на тому, що на неї дійсно якось не так дивляться. А потім чітко почула:

— Цікаво, її тепер відрахують чи переведуть на домашнє навчання?

«Що?» — Лера застигла, вихопивши частину розмови.

— Це ж така ганьба. А ще й староста. Цікаво, її хлопця також виключать. Бо це якось не справедливо…

«Що? — тіло налилося свинцем. — Про що вони говорять?»

Дослухати їй не вдалося, продзвенів дзвоник, і ті дівчата, що це обговорювали побігли на свої уроки. 

Лера провела їх поглядом і тільки тоді її тіло нарешті відмерло.

«Вони ж не подумали, що я… — їй навіть думати про таке не хотілося. — Дурня якась»

Як виявилося не дурня…

Вона якраз сиділа на ростомагії коли відчула, що їй нічим дихати. Повітря ніби стало занадто густим. Дівчина судомно зітхнула, стіни зарухалися. Серце шалено забилося десь у горлі. Останнє що вона пам'ятала перед тим як в очах потемніло, чийсь переляканий вигук і тверду підлогу.

* * *

Лера сиділа на канапі в медпункті, стискаючи тремтячими пальцями краї фіолетової картатої спідниці. Дивлячись сліпим поглядом в одну точку.

Їй хотілося забитися кудись, щоб не бачити перед собою облич Корнелії Фуолк та Герди. 

Як потім з'ясувалося вона втратила свідомість на уроці. Це не було чимось надзвичайним для студентів, особливо під час уроків заклинань чи зіллєваріння. Таке траплялося під час сесії ледь не кожен день.