Розділ 37. Щасливе видіння минулого

Лера сиділа перед дзеркалом вже кілька хвилин не відводячи погляд від перуки. М'які темні з легким рудим відтінком пасма спускалися легкою хвилею на плечі. Вони виглядали набагато краще ніж колись справжнє.

Ця перука та засіб для відновлення волосся не коштував їм ні копійки. Це була компенсація за нанесену шкоду.

Дивлячись на себе Лера думала над тим, що у неї не вистачило сміливості відмовитися. Їй здавалося, що прийняти себе інакшу було б проявом сили. Але це якби вона втратила волосся під час битви, а не через те, що не впоралася з собою.

Їй не хотілося шукати нову брехню для пояснення чи бачити тріумф в очах тих хто її ненавидів. Тому все ж сховати свої шрами це не настільки погана ідея.

Життя швидко повернулося у своє русло. Швидше ніж їй хотілося. Уроки, купа домашнього завдання та посада старости забирала майже увесь час, що можна було використати на важкі думки. 

* * * 

Великі дощові краплі стукали по шибках, що відділяли теплу вітальню будинку Мерліна від похмурого світу вулички. 

Сам господар будинку ще зранку знов поїхав у столицю. На цей раз на суд.  Слідство над ерцгерцогинею тривало півтора місяці і нарешті готові буди оголосити вирок. Його мали транслювати по телебаченню. 

Влад розмістився на підлокітнику дивану, стиснувши кулаки так, що побіліли кісточки, та дивився на телевізор. На губах грала хижа посмішка. Судове засідання вже добігало до завершення. 

Лера сиділа на дивані, підібгавши ноги під себе та майже не слухала, що там кажуть з телевізора на відміну від молодшого брата.

На екрані показували залу суду в столиці. Мерлін сидів у першому ряду, його обличчя було непроникним, хоча всі знали, що він приховує лють. 

В центрі кімнати у клітці, що блокувала будь-які прояви магії, стояла Віолетта. Вона змарніла, її колись бездоганна складна зачіска перетворилася у звичайну косу. Під очима залягли глибокі тіні, але спину вона тримала прямо.

— ...визнана винною за всіма пунктами звинувачення, — голос судді гримів з динаміків. — Державна зрада, шантаж, викрадення дітей, замах на вбивство, приховування та використання небезпечного мага…

Влад подався вперед, затамувавши подих.

— Враховуючи тяжкість злочинів та небезпеку, яку підсудна становить для суспільства, Суд виносить вирок: вища міра покарання. Вирок буде виконано завтра на світанку.

У залі суду здійнявся гвалт. Віолетта похитнулася, вхопившись за ґрати, її обличчя стало крейдяно-білим.

— Так! — Влад підскочив з дивану, викинувши руку вгору. — Так їй і треба! Отримала своє, тварюка!

Він обернувся до сестри, його очі горіли від тріумфу.

— Ти чула, Леро? Смертна кара! Її стратять! Більше вона нікому не нашкодить. Справедливість існує!

Лера дивилася на екран, де вартові вже виводили колишню ерцгерцогиню. Вона не відчувала радості. Лише глуху, важку втому. Влад бачив монстра, якого нарешті здолали. А Лера бачила жінку, яка все життя прожила заради помсти.

Перед очима сплив спогад півторамісячної давнини. Той день, коли вона віддала дядькові щоденник.

Штаб. Кабінет Мерліна. 1,5 місяці тому.

Мерлін гортав старий блокнот, і його брови, по мірі читання, піднімалися все вище.

— Тобі варто було віддати його мені відразу.

— І ти б його забрав не розказавши що всередині.

— Хіба це важливо? — здвинув брови маг, подивившись на племінницю.

— Ти пам'ятаєш Його — її чоловіка? — спитала Лера, не опускаючи погляду.  — За що ти його вбив?

Вона очікувала, що дядько буде уникати відповіді чи знов образиться, але він лише зітхнув.

— Пам'ятаю, — на мить міцно стиснув губи чоловік. — Ти думаєш, що я чудовисько? Чи що це могло бути випадково?

Лера хитнула головою, хоч саме так вона і думала.

Мерлін натиснув на дзвінок на столі і в кабінет відразу війшов низький чоловік у формі.

— Принесіть мені справу Максиміліана Вітторіо.

Через короткий проміжок часу чоловік повернувся з товстою папкою. Лера з дозволу Мерліна розгорнула її, прочитавши те, що було на першій сторінці.

— Віолетта описувала його трохи інакше, — хмикнув маг: — Максиміліан був талановитим, але абсолютно божевільним темним магом.

Лера подивилася на вкладену фотографію. На них він зовсім не був схожим на романтичного героя, якого описувала Віолетта. Гарні губи кривила посмішка, але не це так вразило Леру, як темні з дивним вогнем очі.

— Він використовував заборонену магію. Проводив досліди над людьми. Довгий час ніхто не помічав, бо його жертвами були безхатьки. Але потім його апетити зросли. Коли ми його знайшли, він якраз проводив досліди. Його мали доставити на суд, але він вчинив бійку, ледь не підірвавши увесь підвал разом з усіма нами. У мене не було вибору. Але навіть якби цього не сталося пізніше на нього чекала б страта.

Лера перегорнула ще кілька сторінок, а потім затріснула папку. Те що вона побачила на фотографії змусило шлунок збунтуватися.

Глибоко втягнувши повітря, Лера нахмурилася.

— Вона також приймала у тому участь?

— Цього я не знаю. 

— Але ти ж її пам'ятаєш?

Мерлін хитнув головою.

— Ми навіть не знали, що у нього була дружина. 

— Якщо вона дійсно не знала чим займався Максиміліан… — сказавши це Лера не повірила власним словам. Віолетта сама писала про свою любов до темної магії. — Мені її шкода, бо вона все життя поклала на цю помсту та програла через те, що інший виявився розумнішим за неї.

— Леро? Ти чого мовчиш? — голос Влада вирвав її зі спогадів.

Він стояв перед телевізором, затуляючи собою порожню клітку.

— Я рада, Владе, — тихо сказала вона, дивлячись на брата. — Рада, що це закінчилося.