35.1

Андрій стиснув чарівну паличку, направивши її на Влада. Хлопець навіть з місця не зрушив, свердлячи поглядом хлопця сестри, на скроні пульсувала жилка. Атмосфера в коридорі й без того поважчала. Поки ті не кинулися один на одного, Герман зробив кілька рішучих кроків вперед.

— Влад все зможе пояснити. Скажи йому… — Герман обернувся до друга, але той мовчав.

— Нехай спочатку пояснить, чому намагався задушити мою сестру?! — сказавши це, хлопець міцно стиснув щелепи, не розриваючи зорового контакту. 

— Я не хотів цього! — закричав Андрій, рука з піднятою чарівною паличкою тремтіла. — Це все це місце! Вона… Лера щось побачила, а потім втратила контроль над своєю магією. Я намагався допомогти. Я забрав полум’я. Тоді я лиш хотів перевірити її шию, бо вона попросила, — груди хлопця важко піднімалися та опускалися, очі знов запекли від сліз, — і тоді новий розряд магії паралізував мою руку. Я не хотів цього! Ти не уявляєш, що я відчував у той момент! Я ледь не вбив людину, яку кохаю!

Влад хмикнув, відвернувши голову від нього. Так він стояв кілька секунд, а потім раптом заговорив. Його голос звучав глухо, ніби в ньому зовсім не залишилося сил.

— Тоді у залі з Колодязем я намагався для вас виграти час. Щоб ви кинули мене та спробували втекти. Все, що я тоді казав, було правдою. Ерцгерцогиня хотіла заманити спочатку тільки нас з Лерою сюди, але у Мордреда були інші плани… Я досі не розумію, як йому це вдалося, бо я не маю сили до переміщення. Але він щось зі мною зробив і… ми тут.

Ліза стояла, підібгавши губи та склавши на грудях руки.

— Твої слова виглядали надто правдоподібно. Ти говорив так, ніби справді ненавидиш нас. 

Влад гірко всміхнувся, подивившись на неї.

— Але вони все одно не мали сенсу… Я дурень, що вирішив, ніби зможу переграти його.

— А ті слова про помсту вбивці твоїх друзів? — кинув Андрій, знов закипаючи. — Вона рятувала вас! Вона досі картає себе, що не змогла витягнути їх!

— Я казав зовсім не про Леру, а про принцесу Лелілу! — руки Влада стиснулися в кулак. — Але так, я хотів, щоб вона сприйняла це на свій рахунок та кинула мене.

— На те він і Мордред, — озвалася з підлоги Соня. Її долоні все ще світилися золотим світлом, а руки Лери були вже вільні від опіків. — У нього були найкращі вчительки. Тому… мені здається, що переграти його у цій грі нереально. Але я вірю у диво. Врешті, його у минулому вже перемагали.

Герман, бачачи, що градус напруги трохи спав, вирішив спитати:

— Ви також були у своїх кошмарах? Що ви бачили? Як це було?

Запала тиша.

— Я... — озвалася Ліза, відвівши погляд. — Я стояла посеред натовпу, аж раптом моє тіло почало ставати прозорим… Мені здається, це дурне запитання, Германе! — у голосі спалахнули гнівні нотки.

— А на мене насувалася стеля, а окрім цього на ній була загадка, яку я мала розгадати, — сказала Соня, не відволікаючись від цілительства. — Як то кажуть, «два в одному», «комбо». Не думала, що досі боюся помилитися. Але якраз це я і мала зробити. Коли я не відповіла, стеля зупинилася, і я побачила дірку, до якої довелося повзти, майже притискаючись до підлоги.

— І тобі не було страшно? — із захопленням спитав Герман, здається, по-новому подивившись на сусідку по будинку.

— Я намагалася про це не думати. Це місце зроблено під світ кошмарів, тому увесь час, поки повзла, я думала про сонечко, яке скоро побачу. Сонечко не побачила, але у тій дірі, куди провалилася, було дуже яскраво, — хихотнула вона.

— А який твій найбільший страх? — Андрій вже сховав чарівну паличку.

Влад повів плечима.

— А я боявся левітувати.

Скоро й ця тема вичерпала себе, а Соня ще досі не завершила зцілення. Герман відійшов вбік, а до цього старанно відводив очі від непритомної дівчини на підлозі. Перший час усі були на емоціях та не звертали увагу на стан одягу. Від нього залишилися лише шматки.

Пройшла, здавалася, вічність, коли Соня закінчила зцілювати опіки. Під кінець дівчина ледь сама не впала на підлогу, якби її не підхопив Влад.

— Все добре? — з тривогою спитав він.

— Так, — хоч це була неправда. — Зараз трохи відпочину і підемо. Треба знайти інших.

Влад подивився на сестру, що все ще не прийшла до тями, а потім на італійку.

— Ти казала, що тут може з’явитися все, про що подумаєш?

— Якщо ти про вихід назовні, то ні.

Замружившись, Влад уявив довгий плащ з каптуром. Відкривши очі, він побачив, як повітря поряд згустилося і з нього виткався плащ із синьої парчі з теплою підкладкою. Ліза аж присвиснула від дорогого вигляду тканини.

Влад обережно загорнув сестру у плащ, накинувши каптур їй на голову.  Андрій, який до цього мовчав, зробив крок уперед. 

— Давай я... — він простягнув руки, щоб взяти Леру. — Я понесу.

— Ні, — різко кинув Влад.

Андрій завмер, в його очах майнув біль. Він не став наполягати, опустивши голову. Влад, помітивши цей погляд, зітхнув. Хоч йому не дуже подобалося, що Лера з ним зустрічалася, але він не міг не визнати: більше нього Леру любить тільки Андрій, і її смерть розіб’є їх обох.

— Звинувачувати себе будеш потім, коли ми звідси виберемося, — кинув Влад, нахиляючись і підхоплюючи сестру на руки.

Лера виявилася важкою, але це майже не було проблемою, коли у жилах хлопця кипів адреналін. Вона була старша за нього всього на рік, але зараз виглядала такою маленькою і крихкою у величезному плащі.

— Ходімо, — скомандував Влад, зручніше перехоплюючи ношу. — Нам треба знайти вихід.

* * *

Вони блукали нескінченними коридорами, що постійно змінювали форму, стаючи вузькими чи, навпаки, широкими. В одному з них вони почули тихий схлип та відразу кинулися на нього. На підлозі у темному кутку сиділа Уля, обійнявши коліна, і ритмічно розхитувалася вперед-назад, дивлячись у одну точку. Вона щось безгучно шепотіла, і коли Ліза спробувала до неї торкнутися, Уля злякано втиснулася в стіну.