33.2

Мордред кілька секунд стояв розгублено глипаючи на стародавній портал, а потім дико зареготав, заплескавши в долоні. 

— Хотів зіграти у злодюжку, мала потворо? Попередив, що вони не можуть чаклувати. Але я то можу, — зашепотів він Владу на вухо, а потім відсунувши його вбік, рушив стрімким кроком до підлітків.

Влад схопив ротом повітря, осівши на мармурову підлогу. Мордред клацнув пальцями, і світ здригнувся. Звуки стихли, ніби хтось накрив світ товстою ватною ковдрою. Лера застигла, відчуваючи, як шкіра на руках вкривається сиротами. Вона згадала це місце — Сірий світ. 

Перед нею, ніби зітканий з тіней, виник Майкл. Тепер вони стояли біля сходів.

— Не дивись так на мене, Валеріє, — спокійно промовив він. — У нас мало часу. 

Лера хотіла закричати, кинутися на нього, але тіло наче заціпеніло. Вона могла лише дивитися крізь прозору пелену Сірого світу на те, що відбувалося в кімнаті. Вона бачила себе застиглу, з розширеними від жаху очима. Бачила Влада, який сидів на підлозі, тупо дивлячись перед собою. Усіх інших. Вони навіть не знали, що вона вже не з ними.

В грудях запекло, наче маленькі краплинки кислотного дощу, падали на серце, роз’їдаючи його. Брат... Її рідний брат привів їх у пастку. Той кого вона любила, ненавидів її за те, що не врятувала його друзів. 

Скільки разів вона намагалася з ним про це поговорити, але кожен раз він звертав з цієї теми. Тепер вона розуміла чому. І розуміла його… Це прийняття було несподіваним. Лера не планувала здаватися. Як би їй хотілося його зненавидіти — вона не могла. Вона не знала, що саме пообіцяв йому Майкл…

Дівчину прошив наче електричний розряд.

«У сенсі Мордред?» — вона тільки зараз згадала слова брата. Лера знала хто це такий. Якщо це дійсно він, а це скоріш за все він, то їхні справи погані. Мордред був запеклим ворогом її дядька.

— Відкрий Ворота Часу, — голос Мордреда вирвав її з виру думок. 

— Що?.. — Лера розгублено кліпнула. — Які ворота? Я не розумію про що ти.

— Не бреши мені! — в його голосі прорізалося роздратування. — Ти ж Володарка Часу! Ти єдина, хто може провести нас крізь час, не розірвавши матерію реальності.

Лера хмикнула, склавши руки на грудях.

— Для того, щоб ти привів сюди свою армію, Мордреде? Тебе ж так звуть?

— Я тобі не ворог, — він спробував додати у голос м’які нотки. — Я лише хочу додому. До рідних та друзів. Мене сюди притягли силою. Два роки я не міг навіть поворухнутися, а потім твій брат вкрав перстень, який звільнив мене.

Лера мимоволі кинула погляд туди де за серпанком досі сидів її брат. Час тут йшов інакше.

— Рідних? — здавлено розсміялася вона, не розуміючи звідки з’явилася ця впевненість у голосі. — Ти особисто пронизав мечем власного батька! — Лера завмерла, коли очі Мордреда розширилися від шоку. — Тебе забрали раніше?!

— Усе що ти знаєш про мене не правда. Я хотів лише зайняти своє місце у тому світі. Визнаю, мені доводилося грати брудно, але я не зрадник.

— Тоді чому ти не прийшов до Мерліна? Чи просто не сказав мені хто ти такий? Ти прикидався моїм другом, брехав, щоб я повірила тобі. Я нічого не буду робити, навіть якби знала як! 

Мордред звузив очі, обличчя скривилося. Чарівний браслет на його зап’ясті спалахнув і Лера відчула, як її обволікає щось тепле. Дівчина не встигла злякатися, як хвиля відступила, не зробивши їй нічого.

— Ти не така як твій брат, — тихо промовив чоловік. — Ну добре, тоді доведеться ще домовлятися.

Лера лише фиркнула, почувши це.

— Хочеш додому, йди у портал. В один кінець він тебе точно перенесе, — Мордред не відповів, але як сіпнулося його око, вона зрозуміла, що йому треба зовсім не це. — Ти ж не цього хочеш?..

Він зробив крок до неї, але раптом зупинився, перевівши погляд кудись за спину дівчини і його губи скривила дивна посмішка. 

— А ось і гості, — кутики губ сіпнулися вгору. — Точно за розкладом. 

Лера озирнулася, побачивши, як з інших дверей, у кінці зали з’явилися люди. На всіх була форма королівської гвардії. Попереду них йшла ерцгерцогиня Віолетта. Її обличчя сяяло тріумфом. 

— Ані руш! — голос пролунав глухо крізь бар’єр світів. — Взяти їх!

Лера відчула, як всередині все обірвалося. Це кінець. Зараз вони заберуть її брата і можливо усіх інших також. Тепер вже Мерлін не зможе врятувати їх від в’язниці. Але раптом розчахнулися інші двері, сховані за колоною навпроти порталу. Дівчина не могла повірити своїм очам, бо серед новоприбулих був її дядько та багато людей у чорних плащах. Орден Мідної Сови.

Обличчя Мерліна було суворим, як ніколи раніше з очей ледь не били блискавки.

— Наказ про ваш арешт, ерцгерцогине Віолетто! — голос дядька громом прокотився залою. — За зраду корони, фальсифікацію доказів та спробу державного перевороту! 

Віолетта зблідла, озирнувшись на своїх людей, але ті вже були оточені магами Ордену. 

— Та як ти смієш?! Це помилка! — заверещала вона. — Це все вони! Ці діти! 

— У нас є всі докази, — відрізав Мерлін. — Оригінали ваших наказів та записи розмов були доставлені мені анонімно дві години тому. 

Лера, спостерігаючи за цим, відчула, як з плечей впала гора. Дядько! Він прийшов! Він врятує їх! Вона розслабилася, ледь не плачучи від полегшення. Скоро це страшне марення закінчиться.

— Ти програв. Мерлін вже тут. 

Мордред лише тихо та безрадісно розсміявся.

— Ти така наївна, дитино. Думаєш, хто надіслав Мерліну ті докази? Хто вказав йому місце і час? Я зібрав їх тут не для того, щоб вони мене зупинили. А щоб поквитатися за раз з усіма.

Лера завмерла з відкритим ротом, але не в змозі вдихнути повітря.

— Відкрий Ворота, — знову повторив він, і цього разу в його голосі звучала сталь. — Зараз. 

— Ні, — прошепотіла вона, відступаючи.

Мордред важко зітхнув, ніби розмовляв з нерозумною дитиною. 

— Шкода. Тоді ти не залишаєш мені вибору, — він перевів погляд на підлітків у реальному світі, вони тепер стояли поряд, злякано кидаючи погляди на гвардійців. Лера не зрозуміла коли він встиг опинитися за її спиною. Його гаряче дихання змусило шкіру на карку вкритися сиротами. Чоловік невагомо торкнувся пальцями її плеча, ковзнувши вгору до мочки вуха. Нахилившись, він прошепотів їй на вухо: — У твоїх друзів не настільки міцна шия, як у тебе. Тобі слід ще подумати.