33.1

Вони стояли озираючись навсібіч.

— Що тут до біса відбувається? — Стаса трусило, але поки він сам не розумів від чого. — Чому ми кудись перенеслися? Бо здається що для більшості це не подія. 

Лера важко зітхнула.

— Ми самі нічого не розуміємо.

— Що там твій брат казав? Це він нас переніс сюди? — все ж страху у його очах виявилося більше ніж гніву. Хлопця трусило.

Влад вже відкрив рот, щоб пояснити, як звідкілясь пролунав чоловічий голос. Хлопець заціпенів, дивлячись як з тіні однієї з колон вийшов той, кого він боявся побачити найбільше. 

— Розкажи їм усе, Владе. Вони мають знати про твої неймовірні успіхи. 

Студенти здригнулися, рвучко повернувшись на голос. 

— Майкл?! — Уляна полегшено посміхнулася.

— Слава Богу... Ви нас знайшли! — вигукнув Стас, ступивши крок вперед. — Виведіть нас звідси! 

Лера ж стояла нерухомо, дивлячись, як він неспішно наближається. У неї в голові відразу спалахнули десятки запитань.

— Майкл? — розгублено промовила вона. — Але ви ж маєте бути в лікарні. Влад казав, що ваша сестра... 

Вона перевела очі на брата, й піймавши його винуватий погляд, зрозуміла — Влад їй збрехав. Але чому? Для чого? По шкірі пройшли сироти від його погляду. 

«Невже…»  

— Де ми? — її голос затвердів, а руки самі почали стискатися у кулаки. 

— Думаю, ви самі все зрозуміли, — ліниво кинув чоловік. — У цій кімнаті знаходиться Колодязь Семрад. 

— А ви… — вона затамувала подих.

— Я не ворог, — промуркотів він. Наблизившись, чоловік поклав долоню на плече Влада. Той стояв втупившись у свої кросівки. — Але трошки збрехав тобі. Ніякої сестри не існує.

— Але чому? — Лера не хотіла чути відповідь, щоб не ламати ілюзію хорошої людини, яку вона бачила у ньому не один місяць. У його очах зараз було таке, від чого ставало моторошно.

— Бо мені треба було вивести тебе зі школи, — Мордред кинув погляд на Влада, на губах сяяла посмішка. — Хоча мій юний друг вирішив трохи змінити плани. Але навіть так він чудово впорався з завданням.

— Завданням? — перепитав Андрій.

Лера повільно перевела погляд на молодшого брата. Перед цим він казав, що переніс їх сюди. Але… для чого? Знов це запитання. В її очах з’явилося моління. 

«Скажи, що це непорозуміння!»  

— Про що він говорить?.. 

Влад мовчав, відчуваючи важку руку Мордреда на своєму плечі.

— Ти ж сам казав їм перед цим, — насмішкувато продовжив Майкл, дивлячись на Влада зверху вниз. — Ти привів їх сюди. У місце куди заходити заборонено. Визнаю, твій план набагато цікавіший. Я хотів лише твою сестру, а тепер отримаю всіх.

Лера похитала головою, відступаючи на крок. 

— Ні... Влад! Скажи, що це неправда. Скажи, що він бреше! — щось почало здавлювати їй горло. Дівчина часто закліпала. Їй не хотілося вірити, що її зрадив рідний брат.

«Скажи, що це не правда, і я буду битися за нас» 

Влад прочитав це по її обличчю. Його брови нахмурилися. Якщо вони спробують битися, то загинуть. Ні. Він має залишитися, відволікти його, щоб вони втекли. І коли прийде ерцгерцогиня його пов’яжуть, але вони будуть цілі.

Але вони не підуть… Лера вже довела рік тому, що не відступиться від нього, й доводила це до цього.

«Краще б ти мене залишила у світі кошмарів. Бо я не вартую того. Я не той хороший брат, який тобі треба. Ти не хотіла мене, тобі було добре з батьками»  — пів року він намагався не думати про це ведіння минулого, бо десь у глибині душі, хотілося залишатися бажаним. 

Хлопець набрав у груди повітря і його обличчя змінилося. Зникли тривога та втома. Залишилася лише холодна байдужість.

— Ні. Мордред каже правду. 

Тиша, що запала після цих слів, була важчою за кам'яні колони.

— Ні! Ти не міг! — Лера ступила до нього, шукаючи в очах брата бодай натяк на жарт. 

— Коли сюди прийдуть люди ерцгерцогині, вас схоплять, — Влад говорив рівно, карбуючи кожне слово. — Сюди не можна приходити під страхом смертної кари. Це ідеальне місце, щоб позбутися вас. Невже, сестричко, ти думала, що я забуду, через кого загинули мої друзі? Якщо ви захочете нас зупинити, тоді активується сигналізація і знищить тут все. ТОМУ НЕ ВАРТО ЧАКЛУВАТИ СВОЇ ДУРНІ ЗАКЛИНАННЯ! — побачивши, як Андрій стискає чарівну паличку, під кінець гаркнув він.

Ці слова вдарили Леру сильніше за ляпас. Дівчина зойкнула, закриваючи рот долонею, в очах заблищали сльози. Влад змусив себе не відвести погляд, хоча всередині все стискалося від огиди до самого себе. 

Всі тепер на нього дивилися з сумішшю шоку та люті. Добре. Нехай ненавидять. Їм їхня любов ніколи не була потрібна. Влад подивився на Германа, який здивовано глипав на нього. І не так, наче щойно побачив, який покидьок його друг. У його очах було щось інше.

— А ти, Германе… — Влад криво посміхнувся. — Ти був так близько, щоб мене розкрити. Але й тебе я обвів навколо пальця. Пам'ятаєш те Фото? Так от, те Фото, що ти бачив у Моєму телефоні не справжнє. Мене не було на святі квітів у Роені, тому я ніяк не міг сфотографувати Джину.

Герману наче дали під дих. Якусь секунду він стояв, а потім сіпнувся до нього.

— Ти! — прошипів він, а потім осікся. Гнів зійшов, наче його облили крижаною водою. 

Мозок хлопця блискавично прокрутив спогад. Це у Його телефоні Влад знайшов фото. Це Він сфотографував Джину. І більше того на святі квітів Влад був присутній лиш фізично, коли його розум вкрало зілля. 

«Що ти задумав, хворий ти дурню?!» 

Стиснувши кулаки, Герман подивився в очі приятелю. Той дивився на нього не кліпаючи. Можливо у його голосі був тріумф, але очі відчайдушно благали про щось.

«Та ти сказився!» — Герман схопив ротом повітря. 

Скориставшись миттю, коли увага Мордреда перемкнулася, Влад прошепотів одніми губами: «Тікайте». Темний маг був шокованим, наче дійсно не сподівався від нього такий хід. 

Герману не треба було повторювати двічі. Схопивши Леру за руку, він штовхнув Андрія в плече.