Розділ 28. Така як усі?

Лера йшла ледве пересуваючи ногами. Нижня частина тіла ніби налилася свинцем. 

Хоч вночі вона погано спала зранку у неї був гарний настрій, бо Андрій чекав її у вітальні, щоб разом піти в їдальню. А після вони пішли гуляти до озера Ленгріни. Сьогодні у них не було першого уроку, через те, що професор Порвер захворів. 

Відразу після обіду Лера мала бути у кабінеті Лідії Майроуз на плановій зустрічі разом з деканами та іншими старостами. Новий семестр обіцяв бути насиченим, особливо у шестикурсників, бо у них нарешті починалося поглиблене вивчення бойової магії. 

Лера була у захваті від спеціальностей, ще коли вперше про них почула три роки тому. На шостому курсі вони могли вибрати спеціалізацію. На Леру це чекало тільки через півтора роки, і вона ще не вирішила чи хоче вивчати загальну магію з поглибленням деяких предметів, чи стати повноцінним бойовим магом. Хоч друге її захоплювало, але вона планувала після школи вступати в Академію Мистецтв у Віджио. Тому це не було сенсу. 

А ось Андрій точно вже визначився з майбутнім після тогорішнього практичного екзамену. Він вже навіть дізнався, що треба, щоб вступити в Академію при Ордені Мідної Сови. 

Кожен рік хтось із студентів був відсутній на початку другого семестру через участь у конкурсі талантів «Magical Evropers». Цього року у конкурсі сталися зміни — Роен відмовився від участі ще у вересні, після виходу скандального інтерв'ю. До останнього була надія на Філанту, але Еміра-султан висловилася, що герцогство не може гарантувати безпеку її підданим. Все через випадок з Мисливцем за магією. Це можна було вирішити та знайти компроміс, але Віолетта вирішила просто відмінити конкурс. Багато хто сподівався прийняти участь цього року й були засмучені та розчаровані.

На зборах Альбіна Корсак — староста Флурмтея та подружка Аліни «випадково» вилила на неї чай, який принесла з собою у термосі. Лера була розлючена, бо не встигала сходити переодягнутися. 

На останньому уроці у Мерліна вони мали відпрацьовувати магічний щит. На нього пішла купа сил. Лера була спустошена, окрім цього несподівано почав боліти живіт.

Після уроку їй довелося затриматися у кабінеті дядька та чекати поки з медпункту прийде Гертруда зі знеболюючим зіллям. 

Повернулася у гуртожиток Лера лише через годину. Вона пам'ятала, що сама відправила друзів додому, коли вони захотіли посидіти коло неї. Їй тоді тільки жалості не вистачало. Але зараз дівчині хотілося згорнутися клубочком біля Андрія. Наблизившись до дверей його спальні, Лера почула голос Андрія, а слідом за ним — голос Оксани Златаревої. Дівчина вирішила зайти пізніше, щоб не заважати йому розмовляти з матір’ю. Але, почувши, про що вони говорили, завмерла з піднятою рукою.

— Мамо, давай ми самі розберемося! 

— Андрію. Зараз ти закоханий, але пройде час, почуття охолонуть. Я не розумію, що ти в ній знайшов? Ти ж навіть не дивився в її бік. Ти знаєш, що через неї ти ріс без батька. Я не хочу тебе втратити...

Щось всередині Лери закипіло. Стиснувши кулаки, вона штовхнула двері. Рвучко повернувши голову, Андрій побачив дівчину і миттєво натиснув на кнопку під кулею, щоб завершити виклик.

— Ти давно тут? 

— Достатньо, щоб почути, що твоя мама думає про мене!

Андрій важко зітхнув, підвівшись на ноги. Він хотів обійняти її, але Лера відсахнулася від нього.

— Яка різниця, що вона думає про нас? Головне, що я кохаю тебе і хочу бути з тобою! 

— Це зараз! — Лера кипіла від гніву, не задумислюючись над тим, що говорить. — Я не хочу, щоб ти потім мене кинув і знайшов іншу. А ти це зробиш! Хто тобі дозволить одружитися зі мною? А може ти й не збирався цього робити? Просто вирішив трохи погуляти?

Брови Андрія здивовано піднялися.

— Я й не збирався. — зізнався він. — Зараз про це занадто рано думати. Нам тільки шістнадцять.

Леру це зачепило.

— Ти й у майбутньому не зробиш цього! Твоя мама має рацію, ти й не дивився в мій бік, поки я не стала племінницею Мерліна. — вона схлипнула.

— Ти мені подобалася ще до того, як я про це дізнався. — Андрій намагався говорити спокійно, але його терпінню підходив кінець. — Леро, до чого ця істерика? Якщо ти підслуховувала нашу розмову, то чула, що я казав! Мене не цікавить, що вона думає! Їй ти не подобаєшся тільки через те, що мій батько загинув, захищаючи твою родину.

— І тому, що ти загинеш, якщо будеш зі мною! — вставила Лера. — Може, вона права?! Тобі варто триматися від мене подалі?!

— Леро, я сьогодні дуже втомився. Давай не...

— Втомився? Ти й половини не робиш, що доводиться робити мені! Я ледве на ногах тримаюсь, але замість того, щоб піти спати, прийшла до тебе!

— ТО ЙДИ СПАТИ! ЧОМУ ТИ МЕНІ НЕРВИ ПСУЄШ? — вибухнув Андрій. — Чи мені треба на колінах перед тобою валятися, щоб ти не сумнівалася в моїх почуттях?!

Не встигла Лера щось відповісти, як він швидко підійшов до неї, і дівчина відступила назад.

— Заспокоїшся — приходь! — Андрій закрив перед нею двері.

Ковтаючи сльози, Лера кинулася вниз у вітальню, по дорозі проклинаючи себе, його і все життя. Вибігши з будинку, вона бажала лише одного — опинитися подалі звідси. Життя було несправедливим і жорстоким.

Біля воріт її покликав чоловічий голос. Повернувши голову, вона побачила сторожа Майкла. 

— У вас все добре?

Стиснувши губи, Лера кивнула, а потім раптом похитала головою. У неї вже не було сил ні на що. 

— Як ви вважаєте, я погана людина?

Чоловік здивовано підняв брову.

— Чому ви так вирішили?

— Я тільки що образила дорогу людину без причини… — Лера вдячно подивилася на чоловіка, коли він запропонував їй сісти на маленьку лавочку біля його будиночку. Ноги знов стали важкими. — Він образився. Боюся, що це кінець… Я все зіпсувала…

Сторож задумливо потер підборіддя, мовби пригадуючи щось із минулого, і сказав:

— Знаєте, колись у мене був найкращий друг. Ми з ним навчалися разом. Він був мені нача брат. Та якось я його образив... не подумав, наговорив зайвого. Після того ми не розмовляли тиждень. Я був упертий, думав, що він сам зрозуміє, що я не мав на увазі нічого поганого. Але врешті я не витримав та перший пішов до нього. І ось ми поговорили, та виявили що конфлікт вичерпаний. Іноді я шкодую за той тиждень бо через місяць після того його не стало.