Розділ 27. Учень свого вчителя

Не пройшло й декількох хвилин, як двері його спальні гупнули.

— Поясни мені, друже, — Герман з натиском промовив останнє слово. — де зараз той перстень? І не бреши, бо тоді я відразу розкажу усе твоїй сестрі. А може відразу дядьку?

— Ти ж розумієш, що також будеш співучасником злочину? — Влад був готовий до цієї розмови. — Перстень у мене. Я підкинув Віолетті підробку. 

— Ми так не домовлялися! Ти мав просто потримати його в руках і викинути там. А тепер вона дізналася, що перстень не справжній.

— У мене не вийшло прочитати його історію. Воно зачароване.

— Так віддай його Віолетті і все! Заспокойся, Влад! Годі! Навіть якщо вона змовилася з принцесою Лелілою! Це вже тебе не стосується.

— Ти що зовсім дурний? То був мій дім. А вона його у мене забрала! А Летіла… Вона вже давно хотіла смерті Морла. Не здивуюся, що це вона підмовила Друїда це зробити! Морл нас любив, ми ніколи не були його зброєю. Він не дозволяв нам виконувати небезпечні завдання. Віолетта знає, що ми були під дією чарів! Але навіть так ми нічого не зробили на Вічерингу. Це навіть ті дурні камери записали! Я хочу повернути свій дім, своїх друзів!

Влад важко дихав, свердлячи Германа поглядом.

— А як же твоя сестра? Чи ти і її хочеш покинути?

— Я хочу повернути своє ім'я! І заради цього я якщо треба зрівняю з землею зарганський замок.

— Ти дійсно справжній учень свого вчителя. — холодно кинув Герман. — Я більше тобі не допомагатиму. 

— Якщо ти скажеш Лері… — почав було Влад.

— Це більше не моє діло. Я нічого не збираюся їй розповідати. А ти можеш продовжувати. Подивимося чим закінчиться твоє бажання помсти. 

Більше не сказавши ні слова, Герман вийшов. Влад вилаявся, вдаривши кросівком тумбочку і відразу знов з нього посипалася лайка, тепер вже від болю.

До ранку він так і не зімкнув очей. Хлопець майже увесь час просидів стискаючи у долоні золотий перстень печатку. На ньому було зображено дракона та меч. 

Влад вже був у шкільній бібліотеці, але не знайшов, що може означати цей символ. У Леліли на гербі була змія, у Віолетти — кінь. До чого тут знак дракона, Влад ніяк не міг второпати. Частіше на таких перснях зображували герб. Якщо це щось інше… Треба було якось потрапити у міську бібліотеку. Можливо там буде інформація кому належить дракон. 

Владу не дуже подобалася ідея полетіти на декілька днів в Іспанію разом з сестрою. Якщо вже Віолетта щось запідозрила треба швидко розгадати загадку перстня. Відпочинок у його плани не входив. До того ж доведеться грати якусь роль перед її родичами не чарівниками. 

Але відмовитися Влад не міг. Це б засмутило сестру. А цього він боявся більше ніж арешту.

* * *

Чоловік знуджено дивився на картину, що висіла на стіні за плечем ерцгерцогині Віолетти. 

— Як ти посмів завадити моїм гвардійцям? Що ти взагалі там робив? — від гніву на її вилицях заходили жовна. 

— Те, що ви мені наказали, Ваша світлість. Це був Ваш наказ, тому я й прибув туди.

Віолетта відкрила рот, щоб швидко відповісти, але майже відразу його закрила.

— Це не пояснює того, чого ти не пропустив моїх слуг у Резенфорд.

— Якби я їх пропустив це викликало б питання у керівництва школи. Що вже вони накоїли, що вам так сильно захотілося з ними поговорити у новорічну ніч?

— Не твоя справа. — огризнулася Віолетта. — Повертайся у школу. Коли треба я тебе покличу. І не спускай погляду з брата та сестри Вольфрам. Будеш доповідати мені про кожен їхній крок. Куди пішли, з ким спілкувалися. І за їх друзями приглядай.

— Це все? — прохолодно спитав чоловік.

Віолетта підтиснувши губи, кивнула. 

* * *

Наступний тиждень пройшов спокійно. Лера після того випадку на святі хвилювалася за брата, але питати у нього вона не наважувалася. Влад занадто різко реагував на її бажання допомогти. Вона вирішила все дізнатися сама. 

Ідею спитати у сторожа Майкла, що то за історія з перстнем вона відкинула майже відразу. Те, що він знав те що невідомо поки іншим, не наштовхувало на довіру. 

Лера та Влад через два дні купили білети у коспопорті та полетіли на Землю. Лера хвилювалася, що їм може хтось завадити, але нічого не сталося. Єдине, що пасажири кристалету час від часу кидали погляди на Влада та тицяли пальцем, коли думали, що вони не бачать. 

Перші проблеми з'явилися коли брат з сестрою пройшли через двері у Залі Переходів. Курорт, де вирішили відпочити бабуся та дідусь був далеченько від Дверей. 

Якось знайшовши транспорт, вони поїхали на місці зустрічі.

* * *

Знайомство з новими родичами у Влада пройшло спокійно. Хоча він не розумів половини, що вони у нього питали, тоді Лері доводилося бути у ролі перекладача. Погане володіння українською мовою Влад пояснював довгим проживанням в англомовній країні. 

На нещастя Христина та Тетяна відразу загорілися бажанням пізнати його краще. 

Лера любила двоюрідних сестер, хоча вони були родичами не по крові. З ними вона бачилася не так часто, як з Ірою, що колись приїжджала на кожні канікули.

Згадка про ще одну родичку трохи зіпсувала Лері настрій. Їхня зустріч в кінці літа пройшла доволі прохолодно. Лера питала у бабусі про неї, та її батьків, але та не дуже була налаштована за розмови. І не дивно, бо Людмила встигла попити крові бабусі Марії.

* * *

Влад лежав на шезлонгу біля басейну. Хлопець трохи задрімав та бачив дивний сон. 

Він йшов довгим коридором. Його стіни були грубо витесані з каменю. Жодного ліхтаря чи іншого предмета, що випромінювало світло він не помітив, але він добре усе бачив. Нікуди не звертаючи він простягався, здається, на кілька кілометрів.

Нарешті Влад відчув, як повіяв вітер. Прискоривши крок він вийшов під сліпуче денне світло. 

Коли очі звикли до світла хлопець нарешті зміг роздивитися де опинився. Це був крихітний острів, що втопав у зелені. Те звідки він прийшов було підземно-підводним тунелем.