Розділ 26. Під прицілом

Дізнавшись, що бабуся з дідусем вирішили на новорічні свята поїхати до племінниць дідуся Мишка у Київ, а потім разом з ними на якийсь курорт Лера спочатку розгнівалася, а потім довго не могла перестати плакати. Вона пропонувала бабусі, що вони з Владом приїдуть до них у Київ і що вона також скучила за Христиною та Танею. Бачилася вона з родичками в останній раз років шість тому. Христина з чоловіком та дітьми жила у Маріуполі, а Таня якраз мешкала у Києві, та нещодавно закінчила факультет журналістики. Ще вона здається колись намагалася написати книгу. Це і все, що пам'ятала Лера. 

Лера була ображена на бабусю. Якби вони хотіли то знайшли б спосіб познайомити Влада із сім'єю. І ті кляті білети Лера б купила сама.

Коли вона врешті заспокоїлася їй довелося визнати, що бабуся та дідусь заслужили відпочинок в Іспанії. І якщо білети купляла Таня, вона могла думати, що Лера далеко і не зможе приїхати. 

Лера намагалася цьому знайти виправдання, але образа нікуди не ділася. Їй навіть почало здаватися, що бабуся навмисно не пускає її додому. Цим вона поділилася з Улею. 

— Мені треба додому!

— Лер, у тебе параноя. Згадай, рік тому було те саме.

— Але тоді у мене був конкурс! Невже вони думали, що і зараз я не захочу приїхати?! Я ж казала.

Уля важко зітхнула.

— І що ти пропонуєш?

— Відразу після Нового року, я полечу додому та подивлюся, що там! Щось точно сталося! Зателефонуй своїй бабусі! Вона має щось знати! — Лера й не помітила, як почала нервово міряти кімнату кроками.

— Добре. Пізніше зателефоную. — Уляні довелося погодитися, бо з подругою було марно сперечатися.

* * *

Пізно ввечері, коли Лера зібралася лягати спати, куля завібрувала. Схопившись на ноги, дівчина відразу натиснула на кнопку «прийняти виклик». У кришталевій кулі з'явилося втомлене обличчя бабусі Марії.

— Я поговорила з Танею. Вона пообіцяла знайти ще два місці у готелі. Вона купляла білети за декілька місяців і не знала, що ти також поїдеш. Я їй сказала за Влада, довелося трохи підправити його вік. Якщо що він народився незадовго до того моменту, як мати померла. Він був хворим, а потім його переплутали у пологовому і віддали у іншу сім'ю, а нам сказали, що наш онук помер. Я не впевнена, що правду про наше походження треба знати ше комусь. Тому треба краще продумати легенду. 

— Але чому? Думаєш, Христина та Таня погано сприймуть, що ми чарівники? Ти ж прийняла мене та мою матір. 

Марія Федотівна важко зітхнула. На чолі у неї зібралися глибокі зморшки.

— Лер. Я зовсім інше. Я про світ магії знала з дитинства. — жінка досі бачила нерозуміння в очах онуки. — Я молодша сестра матері Ради.

— Ти теж Вольфрам?! — Лера була шокована. Вона чомусь раніше думала, що бабуся Марія… Дівчина струснула головою. Неприємно було визнавати себе дурною. — Ми обов'язково придумаємо легенду про Влада. І не переживайте. Ми зможемо оплатити готель.

Бабуся Марія кивнула та майже відразу зникла з кулі. 

Лера ще деякий час стояла, дивлячись кудись у простір.

«Яка ж я дурна! Бабуся Марія була рідною тіткою моєї матері. Я чомусь думала, що вона могла бути родичкою діда — чоловіка Катани».

* * *

Семестрові екзамени та контрольні були вже давно написані, настали довгоочікувані зимові канікули. Із будинку номер 7 залишилися тільки Герман, Лера, Влад, Уляна та Андрій. Останній вирішив залишитися за компанію з Лерою, чому не дуже була рада його мати. Уля навпаки раділа, що вони всі тут. Вона нікуди не збиралася від самого початку.

У Новорічну ніч комендантську годину було знято. 

Місто світилося різнобарвними вогнями. Не всі святкували Новий рік саме опівночі. Більшість накривали стіл десь після шостої та вже близько одинадцятої лягали спати. Коли дарувати подарунки також не було чіткого правила. Але загалом ті хто не чекав опівночі розкривали свої дарунки зранку першого січня.

Лері подобалася саме північ. Для неї то був час коли магія найбільш сильна. Усі бажання, які вона загадувала до цього збувалися. Навіть оте дурне, де вона захотіла побачитися з Морлом. 

Лера знала, що збирається витратити бажання марно. Йому не судилося ніколи збутися. Але попри це якась частина її вірила, що Всесвіт почує. Можливо бажання збудеться не буквально. Може вона раптово знайде великий альбом з фотографіями батьків. 

Лера притиснула руки до грудей, відчуваючи, як холодний зимовий вітер пробирається під пальто. На площі сяяли ліхтарі, освітлюючи ярмаркові намети, які вже почали закриватися. 

У повітрі ще залишався слабкий аромат випічки та солодощів. Вона подивилася на старий годинник на вежі — куранти от-от повинні були вдарити.

— Загадуй бажання. — Андрій посміхнувся, обійнявши її за плечі.

Лера заплющила очі. У тиші в її голові виринуло одне єдине прохання:

 «Мамо, тату, поверніться до нас будь ласка». 

Куранти вдарили північ. Вона відкрила очі й побачила усміхнене обличчя Андрія перед собою.

— Ти щось загадав?

Хлопець похитав головою.

— У мене все є.

Від цього його зізнання усередині стало так тепло. Обвивши руками шию хлопця, дівчина притиснулась губами до його.

Уляна переступила з ноги на ногу. Тільки вона була без пари. Відвернувши голову від парочки друзів, які забувши про все цілувалися, вона раптом побачила, що Влад з Германом щось напружено обговорюють.

Дівчина прислухалася.

 — Усе нормально? — Влад нахмурився.

— Люди ерцгерцогині, — тихо сказав Герман, кинувши погляд кудись у натовп. — Здається вони когось шукають. І чомусь мені здається, що це мо мою душу. Вони дивляться хлопців зі світлим волоссям. Ти ж повернув кільце?

— Звичайно. Ще тоді підкинув у коридор. — збрехав Влад.

— У будь якому випадку я пропоную нам йти звідси. 

Влад кивнув. Уля здивована підняла брову.

— Що за кільце? — спитала вона зсунувши брови. — Що вже сталося?