Розділ 25. 1001 спосіб привернути до себе увагу

— Ти навіть уявити собі не можеш! — натхненно промовила Уля. — Пам’ятаєш, ти тиждень тому пропонувала декану, щоб ми прикрасили ялинку своїми іграшками. Ти бачила вже?

— Що? — Лері розгублено кліпнула. Вона ще не встигла до кінця прокинутися, і тепер сиділа на ліжку позіхаючи. 

— Та іграшки!

— І що, хтось зробив? — Лера навіть перестала позіхати.

— Там їх ціла коробка. Я бачила коли ходила на сніданок. Увечері Корнелія Фуол пропонує, щоб усі зібралися та прикрасили ялинку у їдальні. Але це ще не все! — мовила Уля та замовкла, ніби знущаючись. — Я ще тоді поділилася твоєю ідеєю зі знайомими з Локстерну, так вони також вирішили зробити щось для себе. Звичайно, за додаткові бали.

— Так це чудово! — сон як рукою зняло. Відкинувши покривало, Лера схопилась на ноги, ніби вже збиралася бігти прикрашати ялинку.

На вулиці раптом стало гамірно. Піднявши брову, дівчина визирнула у вікно. Звідси вона не бачила, що відбувається. Вона встигла помітити лише двійко дівчат, які сміючись йшли у бік воріт гуртожитку.

— Ти не знаєш що там таке?

Уля також підійшла до вікна.

— Ні. — вона була розгублена через те, що щось відбувається, а вона нічого не знає. — Але здається там хтось є! Вони про когось говорять. Я не чую, відкрий вікно.

— Уля, зима! 

Уляна важко зітхнула, та пішла до дверей.

— Я визирну з будинку. Бо самій вже цікаво.

Повернулася Уляна через хвилин двадцять, коли Лера вже встигла умитися та перекусити бутербродами з магічного холодильника. 

— Що там таке? 

Очі Уляни світилися захватом.

— У нас новий сторож! — ледь не пропищала дівчина, мрійливо закотивши очі. — Ти б його бачила! Він такий красунчик! 

Лера вирячила очі.

— Ясно… — вона не знала що й сказати. — Якщо новий сторож, то мені, напевно, треба познайомитися. Ну, як староста! — додала Лера, несподівано побачивши ревнощі в очах подруги. — Не переживай, мені ніхто окрім мого Андрія не треба!

— Але якби ти його побачила… — Уля склала долоні на грудях.

— Та навіть, якщо він найгарніший чоловік Всесвіту. У мене є Андрій! — розсміялась вона. 

Подумки Лера вже вирішила поспілкуватися з новим сторожем чим скоріше, тим краще. Бо якщо на факультеті почнеться любовне божевілля, то вона не буде встигати вигрібати проблеми. Треба дізнатися хто він, і як реагує на дівочі залицяння. Бо комусь ще вистачить розуму підлити йому любовне зілля. Тому треба попередити чоловіка не приймати нічого від студенток. 

* * *

Можливість познайомитися з новим сторожем з’явилася тільки під вечір. Лера була роздратована тим, яке паломництво влаштували дівчата вольфрамці до поста сторожа гуртожитку. Через постійний натовп підійти було майже неможливо. І нікого, здається не цікавило, що вона староста.

Лера якраз поверталася з вечері, коли помітила, що біля маленького будиночка сторожа нікого немає. Прискоривши крок вона попрямувала до нього. Нового сторожа вона побачила всередині. Він сидів однією рукою спершись на стіл, іншою ледве рухав пальцем по екрану телефону. Почувши крок, чоловік повернув голову.

На вигляд чоловік мав тридцять-тридцять п'ять років з темним коротким волоссям та чорними очима. Вони були дивними, ці очі — глибокі, наче могли у собі вмістити увесь світ. Але попри це у них чітко читалася втома. Темно-зелений під саме горло гольф тільки підкреслював м’язисте тіло чоловіка, та широку спину, за якою здавалося можна сховатися від усіх бід. 

— Добрий вечір. Мене звуть Валерія Шліман, я староста Вольфрама. — Лера вирішила швидко пояснити хто вона. Дівчина помітила, як плечі чоловіка опустилися, ніби він з них скинув гору. — Я прийшла привітатися з новим сторожем. У вас усе добре? Чи знайшли спільну мову зі студентами?

Чоловік відклавши телефон, встав на ноги. Лера ледь не присвиснула — зростом він був здається під два метри. 

— Добрий вечір. Майкл Лорет. — коли Лера протягнула руку, він замість того, щоб потиснути її, нахилився та поцілував долоню. — Приємно познайомитися з вами, міледі. Моя сім’я від початку була на вашому боці.

Лера зашарілася, швидко вивільнивши свою долоню, та сховавши її у кишеню зимової куртки.

— Так, як пройшов перший день? Вас усе влаштовує? Може щось переказати декану? — Лера спробувала приховати сум’яття. 

— Все добре. Я вже познайомився з багатьма студентами. Усі дуже привітні. Сподіваюся у нас не виникне проблем. — усміхаючись, мовив чоловік.

Лера кивнула, переступивши з ноги на ногу.

— Якщо раптом виникнуть проблеми кажіть відразу мені, або декану Корнелії Фуолк. — дівчина роздумувала попередити чи ні. Врешті вона вирішила, що це важливо. — На всяк випадок, я хотіла вас попередити не приймати подарунків від студентів. — Лера побачила його здивований погляд. — Любовні зілля у нас суворо заборонені, але хтось може спробувати.

Чоловік кивнув, даючи зрозуміти, що він почув її.

— Дякую за попередження. Але навряд у них це вдасться. Я добре знаюся на зіллях. У моїй роботі важливо вміти вчасно розпізнавати небезпеку. 

Леру це зацікавило.

— Ким ви працювали до цього?

Чоловік зітхнув, перевівши погляд на невеличке віконечко.

— Охоронцем. Але мені не можна розголошувати подробиці. Самі розумієте. — чомусь винувато усміхнувся він, нарешті подивившись їй у вічі.

Побажавши йому спокійної зміни, Лера пішла геть. Вона розуміла, що у ньому так привабило дівчат з факультету, але все ще вважала, що Андрій набагато кращий.

Коли вона вже підходила до свого будинку, дівчина обернулась та побачила, що до сторожа знов набігли дівчата. Зітхнувши, вона похитала головою та відкрила двері.

* * *

Розмови про нового сторожа не стихнули навіть на наступний день. Лера перевірила розклад та дізналася коли наступна зміна Майкла Лонела. Вечір обіцяв бути цікавим, далі декілька днів тиші, і знов декілька змін вдень. На Новий рік сторож мав чергувати на головних воротах.