Розділ 24. Застереження

З неба йшов білий лапатий сніг. Підходила пора новорічних свят. Лера чекала цього з нетерпінням, бо вони з Владом збиралися на канікули поїхати до бабусі та дідуся.

З обов'язками старости дівчина вже розібралася і тепер на це не йшло настільки багато часу. Присутність Андрія додавала їй сил. Вона ніяк не могла зрозуміти, чому ж стільки часу відштовхувала його від себе. Вони наче були створені один для одного. 

Його обійми наче цілюще зілля загоювали важкі рани на серці. Коли ще було тепло, Лера та Андрій втікали від усіх на берег океану. Це було улюблене їхнє місце.

Після того, як випав сніг вони були вимушені повернутися у будинок. 

Лера замріяно подивилася у стелю, лежачи на невеликому диванчику у вітальні Мерліна. Була субота.

Дівчина ще в обід прийшла до дядька, щоб він їй допоміг із бойовим заклинанням, що вони почали вчити на минулому уроці. У неї ніяк не виходило. Спочатку Лера хотіла попросити Влада, але той раптом зібрався на екскурсію до резиденції ерцгерцогині. Леру це дуже здивувало. Вона намагалася хоч трохи радіти за нього, але після того, як брат та Герман знайшли спільну мову він віддалився від неї. Лера постійно нагадувала собі, що Влад окрема особистість, що йому треба час і не варто лізти з питаннями. До того ж він неодноразово казав, що любить її та радий, що вони тепер разом. 

Хитнувши головою, Лера спробувала відігнати думки про те, що Влад може приховувати від неї справжні думки. Вона боялася, що він її ненавидить за те, що пообіцяла врятувати друзів і не змогла це зробити. 

Кутики губ опустилися. Вставши з дивана, дівчина пішла на кухню перевірити чи готовий вже бульйон до борщу. Поки дядько відійшов по справах вона вирішила приготувати йому щось поїсти, бо, як виявилося у нього в холодильнику було порожньо.

* * *

У будинку номер 7 царював хаос. Під стелею вітальні літав різнобарвний папуга, а за ним бігала Уляна з чарівною паличкою.

— Спускайся! Якщо дістану, буде гірше! Віддай мою контрольну! — кричала вона.

— Вкр-рала! Не твоя! — прокричав Маркіз, пролітаючи над головами Влада та Германа, які за столом робили домашнє завдання. Хлопці голосно зареготали.

— Маркіз! — пролунав суворий голос від сходів. Папуга стрімко спікірував до хлопця.

— Андрію! Забери у нього мою контрольну! — крикнула Уляна, випльовуючи пасмо волосся, що потрапило до рота.

— Навіщо тобі контрольна Улі? До Резенфорда вступаєш? — підморгнув Андрій, коли Маркіз скинув зошит йому на голову. 

Хлопець нагнувся, щоб підняти і в цей момент, птах сів йому на плече.

— Маркіз, злізь з мене! — зойкнув Андрій коли кігті боляче уп’ялися в шкіру. Він обережно пересадив його на перила й віддав контрольну Уляні.

— Ти не знаєш, де Лера? — запитав він у Влада.

— Не знаю. Планувала піти до Мерліна. 

Подякувавши, Андрій вибіг із будинку. Влад кинув йому вслід задумливий погляд і знов повернувся до конспекту.

* * *

Лера на кухні дядька варила борщ, тихенько наспівуючи. Настрій швидко повернуся. Вимкнувши газ, дівчина залізла з ногами на стілець та розгорнула блокнот, що вже лежав на столі. Задумливо покусавши ковпачок ручки, Лера почала писати вірш. Слова полелися з неї бурхливою рікою.

Я вагалась сказати «люблю» 

Намагалась тебе зрозуміти. 

Ти був близько, але так далеко. 

І я мала тебе відпустити. 

Але час всі загоює рани. 

І від тебе хочу я чути:

Я тебе все ще сильно кохаю…

Раптом пролунав стукіт у двері. Лера схопилася на ноги, думаючи, що Мерлін забув ключі, але на порозі стояв Андрій.

— Твій брат сказав, що ти тут! Ти зайнята?

— Вже ні.

Лера встала навшпиньки, щоб поцілувати його у щоку та відразу відійшла, пропускаючи у будинок.

— Проходь. Я вже скоро збиралася повертатися у гуртожиток. Будеш борщ? 

Андрій похитав головою, вішаючи куртку на вішак. Лера тихо зойкнула, помітивши червону пляму на правому плечі.

— Що це таке?!

Хлопець розгублено кліпнув, не зрозумівши, що так налякало Леру. 

— Звідки у тебе кров?

Андрій повернув голову, і також побачив, що на плечі розтеклася червона пляма. 

— Нічого страшного. Папуга Улі трохи подряпав.

— Подряпав? — дівчина звузила очі. — Знімай сорочку. Треба обробити рану!

Попри його опір, Лера бачила, що з рани все ще йшла кров. Вона швидко побігла за аптечкою та обробила рану.

— Боляче? — запитала, турботливо оглядаючи його.

— Вже ні, дякую.

— Почекай, хай мазь висохне. — попросила вона, повертаючи аптечку на місце.

Коли Лера повернулася у вітальню Андрій не послухавши її вже застібав ґудзики. Закотивши очі дівчинка прихилилася плечем до одвірка. 

— Я тобі що сказала? — цокнула язиком вона. Її голос прозвучав більш грайливо ніж ображено. — Почекай.

Андрій повернувся і на її щоках спалахнув рум'янець. Відштовхнувшись від одвірка, дівчина підійшла до нього та не чекаючи від нього якихось дій, ковзнула долонями під сорочку. Хлопець обійняв її за талію, притиснувши до свого тіла. Він відчув, як швидко забилося її серце. 

Лера завмерла, ледь водячи подушечками пальців по спині. Їй подобалося торкатися його гарного спортивного тіла. 

У роті пересохло. Облизавши губи, вона підняла підборіддя та зіткнулася з поглядом темних очей. 

— Тобі казав хтось що ти дуже гарна? — хрипло прошепотів їй у губи.

Дівчина хотіла щось відповісти, але у грудях не вистачило повітря. Серце шалено гупнуло у груди. Закривши очі, вона потяглася до нього губами. Аж раптом вхідні двері зі скрипом відчинилися, що змусило їх рвучко відійти один від одного. Лера залилася фарбою побачивши на порозі дядька.