23.1

Треба було діяти швидко поки вона не пішла. Влад тихо вилаявся. Від сили Германа не було жодної користі. Він тільки увагу приверне, якщо спробує вплинути на Віолетту гіпнозом. Як же йому хотілося у цей момент вміти зупиняти час. Тоді б він зміг підійти та подивитися перстень. Влад сподівався, що він ще при ній. 

Віолетта повернула голову та подивилася у їхній бік, але здається не побачила Влада.

«Думай! — від напруження почала боліти голова. Влад відчув, як долоні торкнувся прохолодний вітерець. Здається хтось забув зачинити вікно. — Вона зараз піде і ти втратиш єдину можливість».

Секунди йшли, але він так і не придумав, що робити. Аж раптом скроні спалахнули болем і разом з цим прийшла, здається геніальна ідея. 

— Герман. Стривай! — напружено прошепотів він. — Прослідкуй, щоб на мене не сильно звертали увагу. І дай, негайно руку.

Герман нічого спочатку не зрозумів, але кивнув. Влад схопився за його трохи вологу долоню. Мозок наче вибухнув від кількості яскравих картинок, що замиготіли перед очима. 

— Стоп! — і світ завмер. 

Озирнувшись, Влад пішов до того місця де застигла ерцгерцогиня. Треба було все робити швидко, бо там у реальному світі час все ще йшов. Те, що він бачив було спогадом Германа, який стався хвилину тому. 

Прослизнувши повз відвідувачів, Влад зупинився перед Віолетою. Вона була вдягнута, як у першу їхню зустріч у довгу спідницю та мереживну блузку з великими гудзиками. 

Комір блузки був ідеально відсунутим, що виднівся на шиї золотий ланцюжок. На відкритих ділянках шиї Влад побачив у неї сироти. І це здалося дивним бо у коридорі було тепло. 

«Можливо вона також відчула отой вітерець, і це він трохи відсунув комір. На якусь мить, але цього вистачило, щоб я побачив та зупинив спогад на цьому моменті». Влад подумки подякував силам природи за цей чудовий збіг.

Ставши навпочіпки — Віолетта була вищою за нього на пів голови — Влад потягнув за ланцюжок, відчувши на ньому якусь вагу. Це точно був перстень!

Але коли він його майже дістав, щось сталося і його викинуло із спогаду. Кліпнувши, Влад рвучко повернув голову у бік Віолетти. Та все ще стояла на одному місці. У реальному світі пройшло не більше хвилини.

— Ну? — вимогливо на нього дивився Герман.

— Воно у неї. Треба… — Влад замислився. Гід вже збирався вести їх далі, треба було негайно діяти. — Зможеш коли будеш йти трохи зачепити її плечем? Я зріжу ланцюжок.

У очах Германа промайнув сумнів, але побачивши, що їх група вже йде, кивнув. Якраз вчасно, подарувавши гостям палацу фальшиву посмішку, Віолетта пішла по коридору якраз у той бік де були хлопці.

Влад відійшов на крок від приятеля, роблячи вигляд ніби вони не разом. Влад не сильно переживав за те, що разом з ланцюжком пошкодить їй комір блузки. 

Герман швидко обігнув якусь рудоволосу дівчину та відвернувши голову ніби до гіда, врізався у груди ерцгерцогині. Охнувши, хлопець зробив крок назад, обличчя залило фарбою.

— Пробачте, ваша світлість. Пробачте я не навмисно! — залепетал він. 

Жінка зміряла його різким гнівним поглядом, але швидко повернула собі самовладання.

— Хлопче, не ширяй у хмарах! — суворо стиснула губи вона.

— Пробачте. Я задивився на картину. — Герман продовжував розсипатися у вибаченнях.

— Досить. Я вірю, що ти не навмисно! Йди. Не відставай від групи. — урвала його Віолетта.

Ще раз перепросивши, Герман пішов до групи, яка трохи встигла відійти. Вже коли ерцгерцогиня не бачила він кинув на Влада запитальний погляд. Приятель ледь кивнув, та засунув руку у карман куртки. 

Германа після того ще деякий час били дрижаки.

Владу все-таки вдалося за допомогою магії зрізати ланцюжок з шиї жінки та притягнути його до себе У коридорі було і без того гамірно, тому ніхто не почув, як перстень впав на килимову доріжку. Запихнувши його у кишеню куртки, Влад вирішив удати, що зацікавився розповіддю гіда. Зараз діставати кільце було небезпечно.

Коли вони спустилися на поверх нижче Влад попросив показати де тут туалет. 

Закрившись у кабінці, хлопець швидко засунув руку у карман та вийняв золотий перстень. Світла було достатньо, щоб він зрозумів, що було зображено на кільці печатці — дракон пронизаний мечем. Це було те саме кільце! Влад згадав його. Це був здається останній його спогад ще там у темниці Голдену. Тоді Чорний друїд замахнувся, щоб дати йому ляпаса, коли він відмовився пити. Кільце перекрутилося на пальці, через що роздерло йому щоку. Тоді влад лиш на мить побачив його настільки близько та впізнав.

У нього було безліч питань, як перстень Леліли опинився у Друїда і як потім його отримала Віолетта. Те що ерцгерцогиня могла бути причетною до смерті його короля змусило жовна заходити по вилицям. 

Прихилившись плечем до стінки туалетної кабінки, Влад стиснув перстень та заплющив очі, змушуючи показати ведіння минулого. Пройшла хвилина, друга… нічого не відбувалося. Влад вилаявся, запхавши перстень назад у карман. Сталося те чого він очікував. Перстень не давав прочитати його минуле. Саме через це Влад і зробив підробку. Діставши її з внутрішньої кишені куртки, хлопець швидко покинув вбиральню.

Підкинути її потім у одному з коридорів не стало проблеми. Можливо Віолетта вже виявила зникнення і тепер шукає перстень. Влад сумнівався, що вона негайно сповістить про зникнення. У них був час, щоб покинути резиденцію та повернутися під магічний захист школи.

* * *

Далеко звідси

Чоловік різко прокинувся в густій темряві, ніби вирвавшись зі сну, який тримав його в полоні. Зап'ястя спалахнуло болем і клеймо на внутрішній стороні ледь помітно засвітилося та згасло. 

Чоловік напружено прислухався до темряви. Наче нікого поряд не було. 

Піднявши руку він не відчув вже звичний метал кайданів, що сковували зап'ястя.