Розділ 23. Не спійманий – не злодій.

Кинувши портфель на стілець Влад впав на своє ліжко. Справи йшли майже добре. Якщо не брати до уваги те, що деякі все ще поглядали на нього з острахом. З Германом він на диво швидко знайшов спільну мову після того відкриття. А ось друзі Германа не поспішали запрошувати Влада до себе в компанію. Для них він все ще був чужаком. Вони відкрито не показували свого невдоволення, остерігаючись реакції.

Як би Влад не казав, що йому байдуже, йому не було байдуже. Він звик до того, що у будь-яку хвилину міг набрати друзів та обговорити те що його цікавило. 

Після того інтерв'ю друзів в Роені у нього вже не залишилося. Та й тут через це на нього косо дивилися. Тому окрім Германа та сестри у нього нікого не було. Влад не звик усі думки звалювати на якусь одну людину, йому простіше було їх дозувати.

Зітхнувши, хлопець підклав під голову руку. Осінь вже добігала до закінчення, а в нього з голови ніяк не йшло те що він побачив у день розподілу. Думки вперто поверталися до перстня.

Перевернувшись на живіт, хлопець взяв у руки телефон та швидко почав гортати стрічку місцевих новин. 

«У цю суботу якраз буде екскурсія в резиденцію ерцгерцогині. Чудово»

Влад вже думав над тим, щоб записатися на екскурсію. Хоча від однієї думки, що десь поряд буде Віолетта, у нього руки починалися труситися від гніву. 

Буде дивом, якщо йому вдасться побачити її. Влад не був впевнений, що те кільце досі при ній. Але якщо це Воно, тоді це багато що пояснювало. Влад щиро ненавидів ерцгерцогиню після того що вона з ним зробила. Якщо виявиться, що вона якось пов'язана з опальною принцесою Лелілою тоді їй не вийти сухою з води. Віолетта дуже показово не любила роенців.

Губи від цієї думки розтягнулися у зловтішній посмішці. Віолетта злякалася, що він міг побачити перстень. Якщо все вийде він відновить справедливість.

* * *

Звірившись з підручником, Влад взяв ніж, щоб нарізати корінь. Поряд Герман у своєму казанку мішав зілля яке мало вже яскраво червоний колір замість помаранчевого.

— Проти годинникової стрілки мішай. — помітивши це, кинув Влад. — Та прибери вогонь.

Герман зробив те, що казав Влад. 

Деякий час вони працювали над своїми казанками мовчки. Професор Чикін заклавши руки походжав по класу, перевіряючи, як ідуть справи у третьокурсників. 

— Ти впевнений що робиш правильно? — нарешті не витримав та прошепотів Герман. — У тебе і так проблеми. Ми збираємося обікрасти саму… 

Влад на нього шикнув.

— Може ти помилився і це просто схоже кільце. — продовжив Герман, кинувши погляд на професора, який схилився над казанком Анжеліки Катанової.

— От тому мені й треба отримати його. Тоді у мене буде доказ її зради.

— І як саме ти збираєшся це робити? От заберемо кільце. І куди з ним підемо? У поліцію? Слово ерцгерцогині проти нашого має більше ваги. І тоді вона зможе кинути тебе за грати.

— Нікуди ми його відносити не будемо. — чмихнув Влад. — Мені треба його лише потримати хвилинку. Я спробую прочитати його історію. 

— Ти таке можеш??

— Так. 

Влад не став казати приятелю, що на всяк випадок зробив підробку — точну копію того, що було колись у принцеси Леліли. Але цей перстень не мав магічної сили. 

Герман був розгубленим почувши розповідь Влада декілька днів тому. Те що Влад її ненавидів не дивувало. Але у те, що ерцгерцогиня могла бути пов'язана з тими з ким так активно боролася… Герман погодився, що з Влада наче робили ледь не головного злочинця ігноруючи, що перед ними була дитина. Та й записи з камер де Влад на Вічерингу нічого не робив і просто стояв також чомусь не хотіли довгий час приймати до справи.

— Добре. Коли йдемо? — важко зітхнув він, здається змирившись зі своєю участю у цій справі.

— Ти зі мною? У цю суботу. Буде багато з нашого курсу. Тому не буде зайвих запитань. 

Але запитання не забарилися, відразу, як закінчили формувати списки на екскурсію. Бажання Влада дуже здивувало Мерліна, що він озвучив увечері.

— Я думав тобі вистачило цього влітку.

Зробивши ковток чаю, хлопець підняв погляд на годинник.

— Вистачило. — на кухні на деякий час повиснула тиша. Брехати було марно. — Але багато наших йде. Я не хочу бути окремо від свого курсу. До того ж я не бачив палац. Лиш кабінет Віолетти та поки туди йшов. Але тоді у мене не було бажання роздивлятися.

«Бідне, нещасне» — Влад стримав іронічну посмішку, прокоментувавши свої слова. Хоч десь стало у пригоді, що у нього не дуже теплі стосунки з однокурсниками. А після такої відповіді дядько точно не буде лізти у душу. Сестра б почала казати щось, але не дядько. 

Допивши чай, Влад попрощався та пішов у гуртожиток. На нього ще чекав реферат на демонологію, який він не написав.

* * *

Влад відчував, як нігті впиваються у долоню, коли він її сильно стискав. Палац резиденція ерцгерцогині викликав у нього стійке бажання зрівняти його із землею. 

Герман поряд іноді на нього поглядував. Він досі не розумів навіщо погодився на цю авантюру? Що дасть цей перстень? Навіть якщо він колись належав принцесі Роену, то це міг бути просто старий дарунок. Ще не так давно Роен та Фероманськ мав непогані політичні відносини. Можливо цей перстень має якесь темне походження, і тоді… А що тоді? 

Влад йшов за групою майже не слухав слова екскурсовода про велич сірого палацу та його коротку, але яскраву історію. Це було доволі іронічно.

Резиденція ерцгерцогині Віолетти височіла, як великий сірий велетень, псуючи своїм виглядом зовнішній вигляд площі. 

Усередині схожість зникала. Тут вже переважали пастельні кольори. У коридорах та залах зустрічалися ліпнини, що дійсно радували око. На стінах висіли картини у позолочених дерев'яних рамах, а на стелі у холі — масивна кришталева люстра. 

Проходячи під нею, Влад замислився над тим, наскільки міцно вона тримається на стелі.