Розділ 21. Джастін Хоул

Заколовши довге пасмо, що спадало на очі, Лера поглянула у вікно. Нарешті була субота. Вихідні вона любила, особливо такі, коли можна відпочити. Сидячи за столом на кухні Мерліна, дівчина розмішувала ложкою цукор у чашці. Настінний годинник показував без п'ятнадцяти одинадцять. Їй не треба було поспішати. Допивши чай, вона вирушила на задній двір у сад, щоб потренуватися в родовій магії.

Ставши навпроти дерева, Лера згадала, як наприкінці минулого року Влад показував їй прийом. На деревах ще залишилися яблука. Піднявши руку вгору, дівчина вибрала найгарніше з усіх і подумки промовила заклинання. Яблуко відірвалося від гілки й полетіло до неї, але в останню мить змінило напрямок і приземлилося десь позаду. 

Лера озирнулася й побачила Влада, що стояв біля чорного входу й підкидав яблуко на долоні. Чмихнувши, вона підійшла до брата. Влад, усміхнувшись у відповідь, кинув їй яблуко. Дівчина спритно зловила його на льоту, витерла об футболку й відкусила шматочок.

— Давно прийшов? Ти ж казав, що з Германом збирався в місто на виставу.

— Дійсно. Збирався. Германе, де ти загубився? — крикнув Влад через плече. За хвилину з дверей визирнула русява голова Германа. — Привіт, Леро! Влад, ми йдемо? А то всі квитки розберуть! 

— Зараз! Лер, ти хочеш з нами на вогняне шоу? Сьогодні о шостій! Якраз до комендантської години буде ще три години! Погуляємо! Буде цікаво! — спитав Влад. — Ми зараз йдемо по квитки! Тобі взяти? 

— Вогняне шоу? Навіть не знаю. — знизала плечима Лера.

 — Леро, ходімо! Ми зможемо довше погуляти, якщо з нами буде староста! — запропонував Герман. 

Лера засміялася й погодилася. Їй все ще було незвично, що хлопці більше не сваряться. 

Переглянувшись, Влад і Герман побігли до міста.

Вони встигли якраз вчасно: ще трохи — і квитків не залишилося. Через пів години вони щасливі поверталися до Резенфорда. Але у школі їм не було чого робити. Засунувши квитки в кишеню, хлопці вирішили прогулятися містом.

Закінчувався другий місяць осені, погода ще радувала теплом, хоча на наступний тиждень обіцяли дощі з грозою. Влад терпіти не міг блискавки. Він взагалі не любив, коли хтось перевершував його в силі. 

Влад обожнював демонструвати свої незвичайні здібності. Тому він із Германом іноді влаштовував невеличкі шоу. Зграйки першокурсників з відкритими ротами слідкували за ними, обступивши по колу. Дуже швидко вони забрали усю увагу на курсі на себе. 

Виявилося що у Германа ще влітку відкрився дар гіпнозу. Влад був у захваті від того, як це можна використати, щоб завоювати увагу.

Деякі вчителі з жахом поглядали на цих двох. Раніше вони постійно сварилися, і від них було менше проблем. А тепер, коли вони стали майже друзями, їх неможливо було контролювати. 

Правда, це стосувалося лише поведінки, бо за успішністю їм вдавалося обійти всіх, навіть відмінницю Анжеліку Катанову.

Білява дівчина ще з самого початку не любила Германа за його жарти, а Влада не розуміла. Під час прогулянки хлопці зустріли молодшу Катанову біля вітрини з прикрасами. Дівчина стояла, майже впершись носом у скло. На жаль, коштовності коштували багато грошей, і, хоча її сім’я була забезпеченою, таких кишенькових вона не мала.

Влад і Герман непомітно підійшли до неї збоку, щоб не відбитися у вітрині. 

— Привіт, Анжело! — весело привітався Влад. — Як справи? Чому такий мрійливий погляд? 

— Занадто багато питань, Шліман! У мене все було добре, поки я не зустріла вас! — хмикнула дівчина. — До речі, що ви робите в місті? 

— Ходили по квитки на вогняне шоу. — сказав Герман, витягуючи квитки. 

— Справді? Воно сьогодні? Квитки ще є?!

— Є! Іди, може, ще встигнеш! Вистава сьогодні о шостій! — додав Герман.

На радощах Анжеліка вже хотіла обняти хлопця, але вчасно опам’яталася та зневажливо зморщилася і побігла до Квіткового кварталу.

Хлопці не стали більше затримуватися. Продовжуючи обговорювати майбутнє шоу, вони пішли до свого гуртожитку.

Йдучи неспішно головною шкільною дорогою, Влад і Герман майже не дивилися обабіч, повністю поглинуті розмовою. Тому не одразу почули, як хтось їх позвав.

— Гей, ти! Шліман! Стояти!

Зупинившись, Влад обернувся. До нього наближався русявий незнайомий хлопець. По його обличчю Влад відразу зрозумів — нічого хорошого не чекай.

— Це ж ти брат Лери Шліман? — запитав він.

— Так! А ти хто? — запхавши руки в кишені, відповів Влад.

— Джастін Хоул! Скажи Лері, щоб залишила хлопця моєї сестри в спокої! — суворо сказав хлопець.

— Про що ти? Якого хлопця? — щиро здивувався Влад.

— Не потрібно прикидатися, що нічого не розумієш! Я про Златарева! — відповів Джастін.

— Зрозуміло. — невдоволено буркнув Влад. — Але ж він зустрічається не з твоєю сестрою, а з моєю.

— Він може морочити голову кому завгодно! Але любить він мою сестру! 

Герман стояв поруч та не втручався. Влад був йому за це вдячний.