Розділ 20. Красуня

Андрій вже хвилин десять стояв біля ваз з квітами, та не міг визначитися. Він не знав що хотів подарувати Лері. Уперше в житі жодна квітка не могла передати те, що він відчував. Вже завтра у Лери був день народження. 

Спочатку його погляд зупинився на білих трояндах, але дуже швидко інтерес до них згаснув. Така ж сама участь спіткала лілії та червоні півонії. Останні він був поки не готовий дарувати.

— Вам щось підказати? — спитала молода продавчиня, побачивши, що він не може визначитися.

— Мені треба букет для дівчини. У неї завтра день народження.

— У нас великий вибір. — усміхнулась продавчиня. — Які квіти вона любить?

— Здається більше польові, але каже, що подобаються усі. Майже. Не любить герань. — хлопець потупцювався на місці, не відриваючи погляд від ваз з трояндами. — Я хочу щось особливе. Таке, щоб запам’яталося.

Продавчиня замислилася, а потім підійшла до холодильника та взяла троянду з ніжно рожевими пелюстками. По краях її наче було золоте мереживо. 

— Ця троянда має назву «Красуня». Вона дорога, але має цікаву історію. — коли Андрій кивнув, що готовий слухати, продавчиня продовжила. — Її вивели у сімнадцятому столітті для доньки Великого герцога. Дівчину було важко чимось здивувати, бо вона прийшла у той час з майбутнього.

Вже на цьому моменті в Андрія брови поповзли на чоло. Він почав здогадуватися про кого йшла мова.

— Це офіційна версія. Але є більш романтична. Якийсь час молодий кронгерцог наглядав за кущем у саду. Ті троянди вже ніхто врятувати не міг, кущ захворів та вмирав. Він біля них сидів, розмовляв з ними, підрізав, і з часом вони почали оживати, так само як серце герцога. Тільки ось тепер це вже був якийсь інший сорт троянд, зовсім не схожий на ті. Троянда наче занурилася краями у золото. Він назвав цей вид «Красуня», на честь коханої дівчини.

Андрій нервово розсміявся.

— Випадково ви зараз не про Раду Вольфрам та Альбрехта Шлімана? 

— Саме про них. 

Ковтнувши слину, хлопець врешті вирішив озвучити те, що викликало у нього сміх.

— Не повірите, я зустрічаюся з їхньою донькою − Лерою…

Продавчиня не повірила. Тоді Андрій показав у телефоні її фото поряд з Мерліном. Дивно, що раніше ніхто не помічав їхню схожість. 

— Дивний збіг. Але здається я визначився з подарунком. 

Продавчиня дістала три троянди та поклала їх на стіл, щоб красиво запакувати.

— Я чула, але не повірила. — у її очах вирував щирий захват. — У вас справді особлива дівчина.

— Дякую. — зашарівся хлопець. — Але особлива вона не тому. 

Дочекавшись, поки продавчиня запакує квіти, Андрій вже збирався йти.

— У нас скоро привезуть нові квіти. Приходьте зі своєю дівчиною, їй буде знижка. 

Андрій пообіцяв, що прийдуть та пішов. Як тільки він вийшов за двері квіткового магазину, усмішка налізла йому на губи. Йому подобався захват, який з’явився на обличчі продавчині, коли вона почула про Леру. Про його Леру. Хоч вона не дуже любила, коли про неї говорять, але у слави була й приємна сторона.

Тепер єдина проблема, щоб вона не побачила квіти завчасно. 

* * *

Наступний ранок для Уляни розпочався не так, як вона планувала.

 — І чого ти так рано приперся? — склавши на грудях руки, обурено прошепотіла дівчина.

— Не рано. Ви якраз встаєте у цей час. Вийди, будь ласка, на п’ять хвилин. — попросив Андрій. У руці у нього був невеликий букет ніжно рожевих троянд із золотим мереживом по краях.

Уля підібгала губи, зацікавлено поглянувши на них. На якусь мить в очах промайнула заздрість.

— Ок. Поки піду вмиюся. — взявши рушник, вона вийшла з кімнати.

Лера солодко спала на ліжку. Її темне волосся розкинулося на подушці, а губи ледь розтягувала посмішка. Поклавши букет на тумбочку, хлопець сів на край ліжка. 

— Лер. — покликав він тихо, торкнувшись подушечками пальців її плеча. Дівчина здригнулася, але відразу не відкрила очі. Щось сонно промовивши, вона простягнула до нього руку. — З днем народження, кохана.

Його теплий ніжний голос наче на хвильці підняв її та виніс на берег. Дівчина не хотіла відкривати очі, боячись, що це лише сон. 

— Вже ранок? — позіхнула, врешті відкривши очі.

— Вже сімнадцяте чисто. — кутики губ хлопця розтягнулися ще вгору. Взявши букет, він простягнув його Лері, коли вона сіла.

Побачивши троянди, дівчина охнула, стримавши чергове позіхання. Вона впізнала їх.

— Ох… — забракло слів. Піднісши квіти до обличчя дівчина вдихнула приємний аромат. Це були дуже дорогі квіти. Дуже. Лера вирішила не згадувати зараз їхню ціну. Це б його могло образити. — Дякую!

Ще раз вдихнувши надзвичайно ніжний аромат, Лера поклала букет на тумбочку та простягнула руки до хлопця.

— Ці троянди просто… диво. Дякую. — дихання перехопило, на очі навернулися сльози. 

Хлопець усміхнувся, помітивши блиск сліз у її очах, і м’яко притягнув Леру до себе. Його руки обійняли її так дбайливо, наче вона була найдорожчим скарбом у світі.

— Я довго не міг вибрати подарунок. Мені все здавалося якимось… не таким. Я хотів подарувати тобі щось особливе… — прошепотів він, схилившись ближче. Його губи злегка торкнулися верхньої губи. Лера завмерла, відчуваючи, як швидко забилося серце. Її пальці обережно стиснули рукав його білої сорочки. 

Час ніби зупинився, разом з ним зник увесь світ. Більше не долинало голосів з коридору, не шумів вітер за вікном. Навіть годинник на стіні перестав цокати, щоб не порушувати цей момент. Серце билося так голосно, що здавалося, він теж мав його чути.

Хлопець повільно відірвався від її губ, але його пальці все ще тримали за руку, не відпускаючи.

— Нам час збиратися у їдальню. — м'яко сказав він, киваючи в бік годинника. 

Лера повільно кивнула, відчуваючи легкий жар на щоках. День тільки починався, але з таким початком він обіцяв бути особливим. Коли Андрій пішов, майже одразу повернулася Уляна.