15.1

Це привело Влада до тями. Але поки він вирішував що йому робити, Герман встиг заскочити на електровелосипед та поїхати геть. За бажанням Влад міг дістати його магією. 

Тисячі запитань застигли у нього на язику. Що робив Герман на цвинтарі? Як дізнався де поховані його друзі? Невже він стежив за ним? 

Коли ворог зникнув із виду, Влад знов розгублено кліпнув, повернувшись до могили. Присівши навпочіпки, хлопець поклав букет поруч, а сам нахилився до могильного каменю. 

— Аква. — прошепотіли губи.

Провівши долонею по холодному мармуру він прибрав сліди бруду з імен друзів.

Тут лежать

Джина та Алекс

4 квітня 1997 року & 20 січня 1996 року

Померли 13 червня 2011 року

У Влада запаморочилося у голові від вигляду цих слів. На очах забриніли сльози. Проковтнувши грудку, що підступила до горла, хлопець притиснувся чолом до надгробного каменю.

Ні прізвищ, ні якихось проникливих слів… Влад задихався від думки, що під цим шаром землі та мармуру лежать його друзі. Його кохана… Стиснувши долоні у кулаки, хлопець до болю прикусив внутрішню частину щоки щоб не завити. 

У минулі рази він знаходив тут спокій, але Герман своїми діями перевернув усе. 

Він сидів так деякий час, поки остаточно не затекли ноги. Вітерець холодив мокрі від сліз щоки. 

Трохи відсунувшись Влад взяв букет, та поставив його у вазу у підніжжі надгробного каменю. 

— Пробачте мені. Це я повинен був лежати тут. Не ви… 

Вставши на дерев’яних ногах Влад попрямував геть. 

Він намагався не забути те що його змусили знов пережити. Таксі швидко довезло хлопця до шкільних воріт. 

Від холодної рішучості ставало трохи лячно. 

«Я тебе із під землі дістану».

* * *

Через годину після того, як Лера прийшла до Мерліна у неї покращився настрій. Дівчина сміялася переглядаючи разом з дядьком відеоролики в інтернеті. 

 Поверталася у гуртожиток вона у гарному настрої. І на щастя на своєму шляху нікого не зустріла.

Пройшовши крізь ворота Вольфрама, дівчина посміхнулася сама собі. Тут вона могла почуватися у безпеці. Пройшовши далі, Лера почула дивні звуки, що долинали від їдальні.

Хоча дівчина не одразу зрозуміла, що це таке, але побігла на галас. І не дарма.

— Дідько. — тяжко зітхнувши, Лера пролізла крізь натовп роззяв. 

Побачивши брата та Германа Кларенса дівчина на мить заклякла.

«Дідько» — ще раз вилаялася Лера, але тепер мовчки.

— Нема на що тут дивитися! Розходьтеся! — крикнула вона натовпу. — Шліман, Кларенс! Припиніть негайно!

На її крик ніхто із двох не зреагував. Хлопці вже каталися по землі, продовжуючи завдавати ударів один одному.

Зрозумівши, що так просто бійку не припинити, дівчина ляснула в долоні.

— Кліпайс!

У той же момент нізвідки з'явився щит, який відкинув хлопців один від одного і не дав їм знову зчепитися. Тепер Лера могла спокійно говорити.

— Поясніть мені, будь ласка, у чому причина бійки? — здвинувши брови, запитала вона.

— А ти у нього спитай! — важко дихаючи, Влад піднявся на ноги. З розбитої губи текла кров. 

Лера знала, що брат може легко усунути щит і продовжити бійку, але чомусь він цього не робив. Це її тішило. Окрім цього на них не було жодного сліду від магії. Це був не магічний поєдинок. Лера хвилювалася, щоб Влад не використав одне з тих заклинань, яким їх вчили у Голдені. 

«Що у вас в голові? — прикусивши губу, Лера підняла очі. — Дідько. — з вікна свого кабінету на них дивилася Корнелія Фуолк. Зустрівшись з нею поглядом, Лера швидко відвела очі. 

— Знаєте що?! Мені набридли ваші постійні сварки! Це було останньою краплею! Я веду вас до декана! — сказала Лера і, взявши хлопців під руки, повела справді до декана.

  — Ти, що рідного брата здаси деканше? А якщо його відрахують? — нахабно поцікавився Герман, трохи оговтавшись від першого шоку. — Тобі попаде за те, що недогледіла його!

— Кларенс, стули пельку. Думати про це треба було до того, як вчиняти бійку під баштою декана. — прошипіла до нього Лера. 

Повернувши голову, дівчина вловила винуватий погляд брата. Їй було шкода його. Трохи…

«Цікаво, що цей ідіот тобі сказав, що ти зірвався? Коли ображають тебе ти мовчиш або огризаєшся». 

Обидва хлопці були сильно побиті, у кожного хоча б на одному оці був добрий синець.

Корнелія Фуолк сиділа за своїм столом у кабінеті та перебирала папери, коли Лера, Герман та Влад увійшли.

— Корнеліє Фуолк, мені не хотілося вас турбувати! Пробачте, що не можу вирішити це сама. Але я вже не знаю, що робити! Між Германом та Владом часто трапляються сварки, а сьогодні вони побилися! — почала Лера.

— Це нормально. Ти їм не мама. — очі місіс Фуолк недобре блиснули. — Ви знаєте яке покарання за бійки? 

Хлопці стояли втупившись у підлогу.

— Він перший на мене накинувся! — не витримав Герман.

— Я ж тобі сказав, що не пробачу того, що ти зробив на цвинтарі! — зціпивши зуби, промовив Влад.

— Що ти зробив на цвинтарі? — зацікавлено перепитала декан. 

Лера стурбовано глянула на брата. 

— Він облив брудом могилу моїх друзів! — Влад стиснув кулаки.

Лера тихо охнула.

— Я питала у Германа. — зміряла його важким поглядом Корнелія Фуолк. — Так чому це сталося?

— Він чудовисько! Зрадник! Через нього на екзамені постраждало багато людей!

— Це неправда. — прохолодно відповіла вона. — Є записи з камер. Хто тобі дозволив паплюжити пам’ять мертвих?

Герман роздратовано повів плечем. Йому було що сказати, але він мовчав.

— Я це зробив не спеціально. Він мене вивів. 

— Владе, може ти хочеш сказати щось на своє виправдання? — перевела на нього холодний погляд декан.