18.1

У наступну мить вона відчула, як її накриває тепла хвиля його радості. Вона не стала пручатися, коли він пальцями торкнувся її підборіддя, змушуючи підняти голову. Не стала пручатися, коли очі закрилися, віддаючись повністю цій теплій хвилі щастя. І коли його губи нарешті зустрілися з її всередині щось обірвалося. А потім її знов поглинув його запах, який тепер заколисував її страхи. Смак його губ. Таких бажаних, таких потрібних. 

Лера відсторонилася, але лиш для того, щоб ухопити повітря. У голові вже ревіло. Вона вже нічого не боялася. Ні від чого не тікала. Дозволивши собі відпустити усе, дівчина спіймала трохи здивований погляд Андрія, а потім сама поцілувала.

До цього дня вона не знала, що може ось так цілувати. З такою пристрастю. Вимагаючи такої ж відповіді. 

— Кохаю тебе. — хрипло прошепотім хлопець, дивлячись на неї таким зачудованим поглядом, ніби ніколи не бачив.

Скільки вони після того цілувалися Лера не пам’ятала. У якусь мить тіло стало важким, і свідомість почала кудись провалюватися. Це чомусь її ніскільки не злякало, навпаки, вона сильніше притиснулася до нього, відчуваючи, як втома знов заволоділа нею.

Андрій розгублено кліпнув, розуміючи, що вона провалюється у сон. Вони до того вже давно сиділи на його ліжку. 

— Лер. — хлопець поплескав її по щоці, але дівчина лиш, щось буркнула, приходячи у свідомість. І вже за мить вона знов поринула у сновидіння. 

Заснула. Хлопець не міг повірити своїм очам. Її дихання поступово вирівнювалося, а на губах з’явилася легка усмішка. Від цього виду, йому захотілося обійняти її міцніше.

— Заснула… — це повинно було викликати інші емоції, аж ніяк не радість. У кутиках очей почали збиратися сльози. — Ти ні про що не пожалкуєш. Я ніколи не зроблю тобі боляче.

Торкнувшись губами чола, хлопець обережно поклав її на ліжко. Відійшовши на крок, Андрій так і застиг, дивлячись, як вона усміхалась крізь сон. Йому хотілося лягти поруч, обіймаючи однією рукою. Нехай навіть її волосся буде потрапляти йому у рот та лоскотати ніс. Це б того вартувало.

Але цього зробити він так і не наважився. А вже через декілька хвилин у двері хтось постукав. І тільки зараз Андрій згадав, що у будинку були інші.

Двері так і залишалися не замкнутися увесь цей час. Повернувши ручку, хлопець зустрівся з похмурим поглядом Влада. Коли той через його плече побачив Леру на ліжку, його очі почали темнішати.

Андрій швидко вийшов, причинивши за собою двері.

— Що ти зробив?! — очі Влада ледь не кидали блискавки.

— Заспокойся. — Андрій не став сердитися через те у якому тоні говорив з ним Влад. Хоч йому це не сподобалося. — Вона втомилася і заснула.

— Заснула? — не повірив Влад. — Поруч з тобою? 

— А що тут такого?

— Ти знаєш! Що ти з нею зробив? 

Андрій втомлено прихилився спиною до стіни. 

— Я розумію про що ти. У мене й у думках не було нашкодити їй. 

— Моя сестра тобі довіряє. Хоча ти мені не дуже подобаєшся, я тобі також вірю. Але... — Влад інстинктивно стиснув та розтиснув кулак. — Сподіваюся вона сказала, що я зробив з тим, хто у минулий раз завдав їй болю?

— Я зробив би те саме. 

Влад кивнув, приймаючи для себе цю відповідь.

— Я її заберу.

— Нехай спить. Прокинеться, сама піде. — сказав Андрій, коли Влад вже ступив до дверей.

— З тобою? — у його очах знов спалахнув недобрий вогник.

Андрій закотив очі.

— Ні. Якщо треба я на підлозі посиджу. 

— На інше ліжко лягай. Нехай твій сусід ляже у вітальні.

Андрій втримався, щоб знов не закотити очі. За усіма погрозами він бачив наскільки той боїться та переживає за сестру. Тому йому найменше хотілося сваритися з ним. Тим паче це завдасть Лері болю. Андрій кивнув.

Кинувши ще один погляд на двері, Влад пішов до себе. Андрій не сумнівався, що той не буде спати.

За ним прийшов Єгор. Хлопця обурило те, що його виперли з власної спальні, але врешті погодився переночувати одну ніч на дивані. 

— Ти там це… Не забудь за правила. Не дуже хотілося, щоб старосту виключили зі школи. — забравши свою подушку та ковдру, Єгор без тіні усмішки застеріг приятеля.

— Ще один. — буркнув Андрій. — За собою слідкуй. 

Повернувшись у кімнату Андрій приглушив світло. Лера все ще спала, підклавши під щоку долоні. Останні слова Єгора вибісили його. Але якщо приятель подумав про це, то й інші можуть. І тоді б постраждала репутація Лери. Шкільні правила забороняли близкість саме через можливі наслідки. 

До цього Андрій про це не думав. Навіть у заповітніших мріях. 

Сівши на ліжко Єгора, хлопець відкинувся на стіну, обійнявши руками одну ногу. Так він просидів довгий час. У думках була несподівана тиша.

* * *

Лера прокинулася у напівтемряві. З вікна линула смужка місячного світла, освітлюючи ліжко на якому вона спала. 

Злякавшись, Лера рвучко сіла, відкинувши ковдру. 

Вона все ще була одягнена у спідницю та гольф, у які перевдягнулася одразу після уроків. Думки швидко склалися у пазл.

«Невже я у нього заснула? — щоки почервоніли від сорому. — Це капець, Леро. Це капець»

Усе, що було до того, як відключилася, вона добре пам’ятала. На губах досі відчувався його смак. Перевівши погляд, Лера помітила на сусідньому ліжку Андрія. Він лежав на боці, підтиснувши до себе ноги, та сховавши між ними долоні. 

Взявши з його ліжка ковдру, вона вкрила його, а потім присіла навпочіпки поруч. В міру того, як він зігрівався, його обличчя м’якшало. Усміхнувшись, дівчина нахилилася, щоб поцілувати його в щоку та вже збиралася вставати. 

— Лер... — сонно промови Андрій, спробувавши схопити її руку. 

— Я піду. — прошепотіла вона, встаючи на ноги. — Кохаю тебе.

Андрій сонно промовив «я тебе теж…», та знов заснув. 

Усміхнувшись, Лера вийшла зі спальні. У домі стояла тиша.