19.1

Попри те, що Лера виглядала щасливою Влад іноді помічав, що сестра кудись ходить сама. Андрію вона казала, що йде до дядька, але Влад знав, що її там у ті моменти не було. Це викликало подив. 

Стосунки його сестри та її одногрупника закрутилися з небувалою швидкістю. Від того наскільки часто він натикався на них, коли вони цілувалися починало відверто нудити. Лера більше не питала про його успіхи у лівітації та не пропонувала допомогу з цим. Влад хоч радів, що його більше не змушують підійматися у повітря, але…. Здається її світ крутився тепер навколо Златарева. 

Зітхнувши, Влад запхав змерзлі від вечірньої прохолоди долоні у кишені. На алеї Засновників майже нікого не було. Пройшовши її, хлопець повернув до озера. Й там він на довго не затримався. 

Він вже не перший раз порушував шкільні правила та навідувався на острів Вічеринг. Частіше щоб просто погуляти та зібрати думки докупи. Але головною причиною було бажання відновити втрачені спогади. На жаль після того, як його отруїли та до моменту як він потрапив у світ кошмарів не було жодного спогаду. Він й гадки не мав, що було тоді з його друзями. Що вони відчували… По розповіді Германа він знав, що навесні відвідував ще якийсь захід.

Подавивши нове зітхання хлопець зупинився перед залізними воротами, що вели на острів. Раптом у небі на мить він побачив велетенського птаха, який перелетів міст та приземлився десь за кам'яним мостом. Хлопець здивовано кліпнув не повіривши власним очам.

«А ти що тут забула?»

* * *

Останнім часом Влад виглядав більш задумливим та не говірким. Коли вона у нього питала, він завжди казав, що у нього все добре. Лера сподівалася, що тепер вони будуть справжньою сім’єю. Вона намагалася не показувати наскільки їй боляче, коли він казав «все добре», а очі показували протилежне. 

Хоча можливо вона собі надумала й у нього справді усе добре. Їй ще треба  багато чому навчитися. Вона п’ятнадцять років прожила думаючи, що єдина дитина у сім’ї. Тепер шалено хотілося надолужити втрачений час. 

Іноді вона таємно приходила на Вічеринг та сиділа на тому самому місці, де вони з Владом тоді зустрілися. На Вічеринг було заборонено ходити поза екзаменом, але вона староста. І у неї є крила.  Жодні мури їй не стануть у заваді.

Ворота перед залізним мостом були зачинені на магічний замок. 

Зупинившись перед ними, дівчинка виміряла їх поглядом. Лера знала, що куполу над островом немає і вона зможе спокійно перелетіти. Так дівчина й зробила. 

Покрутивши головою, вона відкрила крила і злетіла. Спритно перемахнувши через ворота, Лера, щоб не помітили із замку, вирішила пробігтися трохи мостом до другої брами. Вони теж були закриті. Дівчина повторила свої рухи.

На острові було надзвичайно тихо: ні співу птахів, ні інших звуків. Вона раніше не надавала цьому значення. 

Перебуваючи тут Лера відчувала трепет. Такий важливий адреналін заповнював кожну клітинку. 

Обійшовши площу з лавками, дівчинка підійшла до замку. То були лише дві невеликі вежі. Міст піднятий, у башту було не потрапити. Вирішивши, що йти пішки їй не потрібно, Лера перелетіла через кам'яну стіну. За «замком» був ліс з озером. Це була найцікавіша частина іспиту. Дівчина тут боролася з фантомом. Їй було не страшно. Адже вона мала досвід справжнього бою.

Проходячи далі, дівчина перейнялася спогадами. Вона згадала, що саме в цій частині лісу на неї та Жака напали ельфейси. Як поранили Жака і як він впав на траву...

 Лера довгий час намагалася забути його скляні очі у той момент. Вона була певна, що та істота його вбила. Але його доля виявилася страшнішою — назавжди прикувавши до ліжка. 

Лера через Мерліна дізналася, що з ним зараз, та попросила переказати анонімно кошти для лікування. Хлопця можна було врятувати. Хоча шансу на повне одужання не було.

Продовживши екскурсію спогадами, дівчина підійшла до печери. Вона тільки раз наважилася сюди зайти. Спогади були ще надто свіжими. Лера досі не вірила, що Морла більше немає. Її більше ніхто не буде викрадати, відправляти у минуле та влізати у думки, щоб вона йому шукала амулет стихій. 

Як би Лера хотіла й надалі ненавидіти Морла, вона не відчувала до нього нічого. Здавалося, дівчина його знала довше ніж три роки. Ніби колись у минулому житті їх щось пов’язувало. Лера тихо розсміялася від цієї думки. У переродження душ вона не вірила. Єдине, що у неї викликало напади гніву, це те, як він повівся з її батьками. 

Хоча можливо, якби він їх не вбив тоді, вони померли б пізніше. Лера сумно зітхнула. Скоріш за все це чекає і на неї. А вона дурна повірила, що прокляття її не зачепить. Але про це не хотілося зараз думати. А ось інша думка міцно засіла у голові: «Якого біса я тут ходжу у темряві, коли можу провести вечір з Андрієм?».  

* * *

Влад, як тінь йшов слідом за сестрою. На щастя вона не дуже часто озиралася. Влад вже знав, що цей невеличкий острів використовували на третьому, п’ятому та сьомому курсі для практичного екзамену. І це, на його думку, була геніальна ідея. Студенти могли відчути себе у польових умовах та навчитися діяти швидко по ситуації. На цьому екзамені були об’єднані відразу декілька предметів. Влад чекав на цей екзамен і на відміну від однокурсників не боявся. 

Коли Лера підійшла до входу в печеру, Влад причаївся за деревом. Сестра постояла хвилину, а потім розвернулася та пішла у його бік. Хлопець злякався, що вона помітить, що він за нею стежить. Але Лера здається не збиралася долати шлях назад пішки. Розкривши крила, вона злетіла у вечірнє небо.