Розділ 18. Я тебе забираю

Усе закрутилося з небувалою швидкістю. Дерева вже почали вкриватися золотом. 

Лера попри постійну втому відчувала себе щасливою. Вона була на своєму місці. Коли нарешті головна проблема зникла вона змогла полегшено видихнути. Влад та Герман більше не конфліктували. Але й друзями їх було важко назвати.

Єдина проблема, що залишалася, постійно ходила слідом за нею та була Старшим на їхньому курсі. Дівчина досі боялася залишатися надовго наодинці з Андрієм. Особливо коли час вже майже вийшов. Вона дуже хотіла бути з ним, але боялася, що стосунки зруйнують їхню дружбу. Бо якщо щось піде не так, вона втратить не тільки коханого, а й друга. 

Лера добре розуміла, чому Андрій знов попросився бути старшим на курсі. Бо з її новою посадою можливостей побути разом залишалося небагато. 

Спіймавши на собі пильний погляд Андрія, Лера зробила вигляд ніби зацікавилася розмовою Уляни та Єгора. Вже було пізно. Ліза та Стас відразу пішли по своїм кімнатам, як тільки закінчився фільм. Решта залишилася ще у вітальні. 

«Тільки не заводь цю тему. Благаю. — якби не ці думки Лера давно провалилася у сон. Вона вже на середині фільму боролася з бажанням піти спати. — Або зроби вже щось. Тільки не питай»

— Леро.

Дівчина задумливо подивилася на свої нігті, а потім дістала з кишені спідниці телефон.

— Лер. Ти що ігноруєш мене? — Андрій прошепотів вже голосніше, повністю розвернувшись до неї. 

Уляна, яка сиділа між ними на дивані, здивовано підняла брови, відкидаючись на спинку дивану. Лера подумки чортихнулася, бо тепер не могла сховатися за подругою.

— А? — Лера позіхнула, прикривши рот долонею. — Вже дуже пізно. Я спати.

Піднявшись, вона обійшла диван.

Андрій стиснувши губи в тонку лінію зірвався слідом за нею. Йому вистачило декілька великих кроків, щоб наздогнати її біля сходів.

— Я хочу отримати відповідь.

— Давай поговоримо завтра. — ще раз позіхнула Лера.

«Тільки не тут. Благаю»

Він вже заводив сьогодні зранку цю розмову, але їй вдалося втекти від відповіді. На щастя, або на нещастя її покликала Корнелія Фуолк.

Андрій бачив, що Лера не прикидається, що хоче спати, але від цього бажання відступити не виникало.

— Я хочу сьогодні! 

Їх відділяло один від одного якихось двадцять сантиметрів. 

Лера здригнувшись, хитнула головою. 

«Зараз не час. Не час. Рано» — панічна думка як гонг вдарила у голову. 

— Я й так дав тобі на тиждень більше. Ти думаєш я залізний? Чи хочеш помучити? Тепер коли ти стала старостою до тебе постійно хтось лізе знайомитися. — скривджено прошепотів Андрій.

Поки вони у пів голосу перемовлялися Влад на дивані напружив слух. Він бачив, що Лера не хотіла говорити з Андрієм. Він не розумів, що між ними сталося, але це було неважливо. Єдине, що було важливим — Лера не хотіла з тим говорити. Влад насупився, чекаючи миті, щоб втрутитися.

Лера підтиснула губи, переступивши з ноги на ногу. 

— Ти ж знаєш мені ніхто не потрібен. За цей місяць нічого не змінилося. — Лера молилася, щоб він це правильно зрозумів. Бо щелепу зводило, як тільки вона намагалася вимовити те що хотіла.

Андрій подумки вилаявся, а потім зробив різкий крок уперед. 

— Нічого не змінилося кажеш? Тоді я тебе забираю.

Те що сталося далі Лера аж ніяк не очікувала. Андрій швидко нагнувшись перекинув її через плече. Дівчина встигла лише скрикнути.

Влад на дивані сіпнувся, щоб встати, але його зупинила рука Уляни.

— Нехай самі розберуться.

Підібгавши губи, Влад відвів погляд. 

Від того, що це побачили усі, Лера залилася фарбою. На щастя вона не бачила обличчя друзів. Від сорому хотілося сховати обличчя у долонях. 

З нею на плечі він швидко піднявся по сходах та повернув наліво до коридору хлопців. Сон, як рукою зняло. Лера намагалася не подавати жодного звуку, сподіваючись, що він її нарешті поставить. Хоч десь. Бо кров вже почала приливати у голову. 

Рвучко відчинивши двері, Андрій зайшов у свою кімнату. І вже там поставив її на підлогу. Ноги дівчини підігнулись від раптової слабкості, тому вона вхопилася за його рукав.

Лера машинально кинула знервований погляд на двері, але замок був не зачинений. Вона могла у будь-який момент піти геть. Від цих думок стало соромно. 

Андрій відступив у бік, даючи їй змогу вирівняти дихання та пригладити розкуйовджене волосся. 

Дівчина намагалася втишити тремтіння в ногах. У горлі стало сухо. Уривчасто дихаючи, вона боялась підняти погляд на Андрія. 

— Тобі дуже потрібна якась конкретна відповідь? — ковтнувши клубок у горлі, Лера спробувала змусити голос не тремтіти. Серце шалено вистукувало якийсь новий ритм. Андрій промовчав, здається навіть не поворухнувся. Лері хотілося провалитися крізь землю. — Чи вистачить того… — у голові почало паморочитися від адреналіну. — що я тебе кохаю…

Сказавши це, Лера скинула голову. Те що вона побачила вибило залишки повітря з легень. Він усміхався. І це не була усмішка переможця. Скоріш змученої людини, яка нарешті отримала бажане. Очі блищали.

Це остаточно розірвало тенета страху. На хитких ногах Лера наблизилася до нього. Андрій мовчки розвів руки, коли відстань між ними достатньо скоротилася. Лера на якісь миті перестала дихати, відчуваючи, як його руки сковзнули на її талію. І як власні руки тепер торкаються його спини. 

Вона обіймала його раніше. Але не так. 

По тілу розливалася приємна слабкість. Її огортав його запах. Він був таким знайомим, таким потрібним. Лера хотіла стояти так цілу вічність. Щоб не було ні школи з її проблемами, ні ворогів. 

Послабивши обійми, дівчина підняла голову, щоб зустрітися з ним поглядом.

— Я відчуваю себе такою дурною….

— Чого це? — здивовано кліпнув хлопець.

— Бо я так хотіла бути з тобою, і… Ти сам все бачив. — дівчина нервово розсміялась. — Зіпсувала таку мить у Венеції.