Розділ 17. Я тебе залишаю

Аліна переминаючись з ноги на ногу стояла біля воріт. Звідси не було видно двір та двоповерховий будинок. Останній раз вона тут була дуже давно. Вона навіть не могла згадати. Минулим літом? Чи може взимку? 

Будинок Полінерів був тим місцем де їй були завжди раді. Тут вона проводила більшу частину канікул, коли ще жила у Заргансі та навчалася у приватній школі. 

Зібравшись з думками дівчина натиснула на дзвоник. Спалахнула лампочка на домофоні. 

— Добрий день. Я Аліна Калавіна. 

Не пройшло й декількох хвилин, як замок на воротах клацнув і ті відкрилися всередину. Поруч нікого не було, все робилося дистанційно.

Зайшовши у двір дівчина вловила носом знайомий запах троянд і знітилася. П’ятдесят кроків до будинку далися їй важко. 

Біля порогу її зустрів дворецький та провів у вітальню. 

— Як справи, Френк? 

— У мене все добре, пані. Вас давно не було тут. Жак за вами сумував. — відповів чоловік, забравши її куртку. 

Аліна вимучила з себе посмішку. По кам’яній підлозі пролунав стук підборів та відразу дівчину огорнув аромат кориці та кави. Не повертаючи голови Аліна впізнала господиню будинку Алісу Полінер. 

Матір Жака була високою шатенкою з аристократичною зовнішністю. Але при близькому спілкуванні виявлялася цілком домашньою та тихою жінкою. Любила пекти печиво та готувати багато різних страв. Її постійно оточували смачні аромати.

— Аліно. — жінка радісно усміхнувшись, розкрила обійми. — Чого ж ти так довго не приходила? Жак тебе чекає. 

Від згадки про колишнього коханого стало важче дихати. 

— Я б хотіла спочатку з вами поговорити. — дівчина не помічала, що почала зминати край блузки. 

— Авжеж. — посміхнулась жінка та кудись зникла, щоб через декілька хвилин повернутися з чоловіком. 

— Добрий день, Аліно. Як ти себе почуваєш? Твій батько казав, що ти лікувалася після того випадку на екзамені. — спитав батько Жака.

Аліна відвела погляд. Вона справді на екзамені отримала струс мозку, але його швидко вилікували. Її батько казав батькам Жака те, що вона просила.

— Вже все добре. Як він? 

— Йому зробили декілька операцій. Нещодавно відновилася мова. Він погано, але може розмовляти. — відповів чоловік.

— Лікарі сказали, що протягом пів року зможуть відновити верхню частину тіла. Треба складні операції. Але тепер коли ти тут, він швидко видужає. 

— Лікарі давали гарантії? — дівчина машинально заправила світлий локон за вухо. — Такі каліцтва частіше всього невиліковні.

— Лікар сказав, що у нього є шанс. Головне не опускати руки. З тобою поруч… 

— Пробачте. — облизавши губи Аліна втупилася в килим на підлозі. — Я сподівалася ви мене зрозумієте. Я звичайно буду заходити, провідувати його. Але його дівчиною більше бути не зможу.

— Що? — жінка охнула взявшись за серце. — Ти ж не збираєшся….

— Я не хочу більше мучити ні себе, ні його. Я не хочу, щоб моє життя пройшло біля його ліжка. Я ще молода.

— Заради Бога прошу, не роби цього! Це його вб’є! — скрикнула жінка.

— Він мене зрозуміє. Завжди розумів. 

— Тоді він був здоровий. А зараз йому потрібна твоя підтримка! Що ж з тобою сталося?! Ви з дитинства були майже нерозлучні. А тепер коли він прикований до ліжка ти хочеш його покинути?!

— Я буду приходити іноді, провідувати його, але…

З найближчої кімнати почувся хриплий голос. Аліна замовкла, вона вперше від дня екзамену почула Жака. У серце встромилося декілька гострих голок, але швидко біль зник.

— Не кажи йому нічого. Він тебе кохає. — в очах жінки бриніли сльози. 

— Я не хочу йому брехати.

— Навіть якщо це допоможе йому?!

— Брехня, ще нікому не допомагала. Я не можу брехати, після всього, що між нами було.

Чоловік стиснувши губи у тонку лінію, довго дивився на дівчину, а потім вказав рукою на двері.

— Ти маєш рацію. Він не гідний брехні. Йди. Він зараз там. Але чи зможеш ти жити після того, як позбавила його сенсу життя?

Проковтнувши грудку, Аліна на слабких ногах пішла до дверей де раніше була одна з гостьових кімнат. Тепер, напевно в ній зробили спальню Жаку.

Усередині було світло та тепло. На книжкових полицях стояли книжки та незчисленні нагороди. Жак з дитинства мав хист до танців. У п’ятнадцять років він зайняв перше місце у «Magic Evroper». А ще його у той рік зробили старостою, хоч він перейшов тільки на третій курс. Йому прогнозували блискучу кар’єру.

Обійшовши ліжко, дівчина нарешті побачила його. Хлопець за чотири місяці сильно схуднув і тепер мало був схожий на того красеня, якого вона кохала до нестями. Тепер його вигляд викликав у неї жалість. 

— Привіт…

Декілька разів кліпнувши, хлопець облизав губи.

— При… привіт. — губи ледь розпливлися в усмішці. — Ти прийшла. Я з…за то-бою ску-чив. — кожне наступне слово було говорити важче.

Сівши на край ліжка, Аліна поправила йому ковдру.

— Не перевтомлюйся. Ти ще заслабкий. 

— Чо… чому ти не при- приходила? 

Аліна прикусила внутрішню частину щоки, щоб не виказати емоцій. 

— Пробач. Я була зайнята. Чула, що у тебе є прогрес в лікуванні. — дівчина стиснула кулаки. — Я обов’язково помщуся Лері та її брату за те що зробили з тобою. Через них ти на все життя залишишся паралізованим.

Хлопець опустив погляд, побачивши, що вона торкнулася його руки. Йому хотілося сказати, що він знайде сили, щоб одужати, але кожен раз коли він намагався завести розмову вона кривилася та просила його берегти сили. Від цього йому було боляче, і це був єдиний біль, що він зараз міг відчувати.

Скільки він себе пам’ятав вона була поруч. Він закохався в неї з першого погляду коли вони були ще дітьми. Вона була милою дівчиною з білявими косичками та синіми, як сапфір очима. Тоді їй було п’ять, а йому сім. Спочатку вони були друзями, а коли підросли почали зустрічатися. Аліна з дитинства мріяла, що вийде за нього заміж.