Розділ 15. Вороги

Після того як Влад пішов Лера знов залишилася в кімнаті сама. Його слова боляче вдарили по ній. Вона хотіла хоч чимось допомогти. Але Влад ніколи не просив про допомогу та втікав відразу, як вона її пропонувала. Лера не могла змиритися з цим. Через стільки років самотності було до болю мало молодшого брата.

Подивившись на телефон, Лера помітила коротке смс: «я вдома». Зрадівши, Лера вирішила сходити до Мерліна. У гуртожитку все одно їй нічого робити. Андрій з хлопцями з курсу пішли на якийсь бойовик у кіно. Уляна знов кудись зникла, але Лера за неї не хвилювалася. Бо біля неї постійно ошивався один з братів Воері, та міг побити будь-кого, хто косо подивиться на неї. А вона могла надерти йому вуха, якщо він стане їй докучати. Гарна пара. Лера замислилася. 

Спокійним кроком дівчина йшла дорогою від гуртожитку Вольфрама, слухаючи музику у навушниках. Погода була чудова, земля вже майже висохла від дощу. 

Біля головних воріт підпираючи стіну Будинку Пустельника, стояли дві дівчини. Вже підходячи Лера впізнала у них Калавіну Аліну та Альбіну Корсак. Скривившись, Лера схрестила за спиною пальці. 

«Як я можу давати поради Владу, якщо зі своїми демонами не змозі розібратися?»

Тільки Лера підійшла ближче, як вони поспішили до неї. Після того як хлопець Аліни постраждав під час екзамену та вже не поводилася з нею, як зі сміттям. Лера з братом тепер були її ворогами.

— Шліман, нам треба з тобою поговорити! — владним тоном промовила Аліна.

— Щось трапилося? — розгублено глипнула Лера.

— Скоро станеться! — тихо відповіла Аліна.

— Ходімо, поговоримо! — Альбіна безцеремонно схопила її за руку.

Лера відчула загрозу, яка віяла від них. 

— Я зараз не можу!

— А я сказала, можеш! — у своєму звичному тоні старости сказала Альбіна Корсак.

Удвох вони заштовхали Леру в Будинок Пустельника, яким користувалися лише перед розподілом як камеру схову.

Усередині виявилося темно. З часу розподілу сюди ще ніхто не заходив. Щойно ввімкнулося світло, Лера побачила, що залишилася тільки Аліна.

Закотивши очі, Лера спробувала не виглядати надмірно самовпевненою. 

— Я поспішаю! 

Аліна скривилася і, вихопивши чарівну паличку з чохла, приставила до шиї Лери.

— Пам'ятаєш, практичний іспит? Пам'ятаєш, на що він перетворився? Чому на нас тоді напали? Навіщо королю Роена це було потрібно? — запитувала Аліна, і з кожним реченням її починало трусити сильніше. — Я тепер знаю навіщо! Він приходив, щоб убити тебе! Але чому постраждав Жак?

Лера той страшний день пам’ятала до найменших подробиць. 

— Я не винна. На моєму місці тоді міг опинитися хто завгодно. 

— Не винна? — надмірно спокійно перепитала Аліна, не забираючи палички. — Я знаю все про тебе! Колись твоя мати вирушила у минуле, і десь там добряче посварилася з роенським королем. Так сильно, що він через триста років їх знайшов та прибив за першої нагоди. А тебе він не зміг вбити, бо тебе сховали. Через роки ти прийшла сюди й привела за собою Його. Чому, ти зі своїм клятим братом зараз живете та радієте, а мій Жак прикутий до ліжка? 

Сперечатися з Аліною було марно. Але брати на себе ще й каліцтво Жака Лера не хотіла. Утому, що сталося винен Морл. Якби він розібрався зі своїми родичами раніше нічого б не сталося. Якби не його нав’язливі думки знайти Принцесу Часу усі були б живі. 

Адреналін у крові не давав їй боятися. 

Лері набридло виправдовуватися. Досить з неї з того, що вона сама себе ненавиділа. 

— Ти мене не любиш ще з першого курсу! Що я тоді зробила? — сіпнувшись, Лера уп’ялася у неї поглядом. 

— Хочеш знати? Скажу! — Аліна трохи опустила паличку. — Через пророцтво Ленгріни! Я завжди знала, що від тебе одні неприємності! Вона сказала, що ти забереш мого Жака. — дівчина раптом охнула, знов націливши паличку у горло суперниці. — Так ти й забрала! Ти вбила його!

— Аліна! Я не винна! Досить! Ескадро! — крикнула Лера, вибивши з рук Аліни чарівну паличку. Дівчина дякувала собі за те, що навчилася володіти Родовою магією. 

Більше Лера не стала затримуватись. Поставивши навколо себе щит, про всяк випадок, вона швидким кроком вийшла з Будинку Пустельника.

Альбіна Корсак стояла на виході, але вона не змогла перешкодити Лері. Вже не зупиняючись та не озираючись, Лера пішла до будинку Мерліна. Попри сказане, вона звинувачувала себе і в цьому. Це через неї та Морла постраждав Жак. Це через неї ледь не помер Влад та померли його друзі. Через неї усім довелося пережити те жахіття. І що їй тепер робити? ВПАСТИ НА КОЛІНА ТА МОЛИТИ ЗА ПРОЩЕННЯ? А може ВМЕРТИ?!

Настрій остаточно зіпсувався. Перестрибнувши три сходинки на ґанку, Лера штовхнула двері. Вони були не замкнуті. Мерліна вона знайшла на кухні. 

— Привіт! Як справи? Як конференція? — Лера швидко посміхнулася, спробувавши приховати поганий настрій.

— Непогано. Наступного тижня вже будуть уроки.

— Це добре! А то в нас щоразу ставили заміну! У тебе пізній обід, чи рання вечеря? Я страшенно зголодніла! — сказала Лера і посмішка зникла з її обличчя.

Дівчинка втомлено поклала руки на стіл і важко зітхнула. Мерлін нічого не питаючи, насипав їй тарілку супу. З таким самим кислим обличчям Лера стала його їсти. Сил підтримувати посмішку не було. Після важких тижнів у ролі старости, розмова з Аліною її добила

* * *

На подив Влада Герман після уроків мовчки заніс у свою кімнату книжки та зошити і кудись зник. Портфель той, мабуть, викинув ще десь по дорозі. Проходячи повз у вітальні Герман навіть не подивився у його бік.

Це неабияк здивувало Влада, але довго про це думати він не міг. На нього вже чекали. Вдягнувши куртку, (на вулиці вже стало прохолодно), хлопець викликав таксі до воріт школи. Дорога до цвинтаря пішки займала близько години. Краще цей час провести там.

Про те, що він декілька разів на тиждень ходив на цвинтар знав тільки Мерлін. І лише тому, що влітку Влад жив із ним і це було важко приховати.