Розділ 14. Недруг

Переминаючись на місці, Влад дивився на дошку з розкладом, що висіла біля їдальні. Урок заклинання скасували через те, що Мерлін поїхав на конференцію. Замість цього поставили ще один урок алхімії.

— Ну, що там? — за спиною пролунав дівочий голос. 

Повернувши голову, Влад побачив однокурсницю. 

— Нічого цікавого! У нас зараз алхімія!

— У-у. — засмучено видала дівчина, надувши губи. — Я до останнього сподівалася, що нічого не поставлять. 

Перечитавши оголошення, щоб впевнитися, вона цокнула язиком та пішла. 

Влад погано запам’ятовував імена дівчат. Та й воно йому було не потрібно. Ця, здається, декілька разів приходила у їхній будинок до Германа.

На початку року однокурсники намагалися обходити його стороною. Влад радів, що не вміє читати думок. Більшість його просто боялися, та шепотілися за спиною, думаючи, що він не чує. 

У попередній школі все було навпаки. Він був душею компанії. У нього було багато друзів по всьому Роену. 

Озирнувшись, Влад побачив знайому спину поруч із дівчиною, що тільки що підходила. Сусід по будинку усі ці два тижні удавав, що його взагалі не існує. Але іноді самовладання підводило і він кидав нищівні погляди. Владу було начхати, що думає про нього Герман. Леру ж це хвилювало і вона не раз пропонувала поговорити.

Пирхнувши, хлопець відвернувшись від дошки оголошень, пішов до виходу з гуртожитку. Вуличка Вольфраму була заповнена студентами різного віку. Більшість ще була у їдальні. 

Нарешті, діставшись кабінету алхімії, Влад кинув портфель на вільне місце, оглядаючи мимобіжним поглядом клас.

  Професор Гарольд Чікін стояв біля вікна та гортав тонку брошуру. Він навіть не дивився на третьокурсників. Тим часом клас наповнювався. Після дзвінка професор мовчки зачинив двері на ключ, як він завжди робив. Тому, хто запізниться, доведеться довго стукати. Через це ніхто ніколи не спізнювався.

— Привіт, вольфрамці! За наступні два уроки вам потрібно приготувати алхімічний вогонь для побуту! Це складно і не у всіх вийде з першого разу! — професор підійшов до дошки, де вже висів плакат. — Я планував дати вам цю тему пізніше, коли у нас буде більше часу. На удачу час з’явився сьогодні. 

— Професоре Чікін, а навіщо створювати алхімічний вогонь, якщо можна все зробити простіше? — запитав Влад, і над його долонею спалахнув вогонь.

 Хлопчик швидко його прибрав, почувши, як по класу пройшла хвиля страху. Чи може захоплення? Влад не розібрав. Усі виглядали так, наче він цим вогнем зараз жбурне у них.

— Для вас, Владиславе, це звісно простіше! Як відомо, родовою магією можете користуватися тільки ви та Лера! Але навіть ви можете опинитися у ситуації, коли не зможете чарувати. 

Для більшості відсутність артефакту унеможливлює Те, що ви щойно показали і є алхімічний вогонь. Але, все одно, тобі не завадить разом з усіма зробити його власноруч! — похитав головою професор. — Тим паче у твоєї сестри, минулого року, це вийшло з першого разу!

Зітхнувши, Влад подивився на свою парту, на якій уже лежало все приладдя для алхімічного вогню. Перебравши усе порядку, він, поглядом повного ідіота, подивився на розкладені предмети. Він навіть не намагався щось робити — не вийде. 

 На перерві Влад вирішив пройтися в інший корпус. У Лери якраз була ростомагія.

Закинувши ногу на ногу, Лера сиділа за партою та дивилася на себе в дзеркальце. Крім неї в класі було ще чотири людини. Усі інші вийшли на перерву.

— Лер, привіт! — підійшов до сестри Влад. — Я до тебе по дуже важливій справі!

Дівчинка спочатку занепокоїлася, адже коли він так приходив, нічого доброго не траплялося, але теперішня ситуація її розсмішила.

— Лер, допоможи! Мені потрібно створити алхімічний вогонь! А я не розумію як! Навіть з інструкцією! Мені якось легше користуватися своїм вогнем!

Прибравши дзеркальце в сумку, Лера замислилася. Ця перерва була невелика і тому, дівчинці довелося стиснути своє пояснення до мінімуму. Під час розповіді Влад кивав і записував у блокнот. За дзвінком він побіг до кабінету алхімії.

І встиг якраз вчасно: професор Чикін збирався вже зачиняти двері. Зайнявши своє місце, Влад почав, нарешті, виготовлення алхімічного вогню. І впорався напрочуд швидко. Чим був здивований. Але більшість однокурсників дивилися на нього так ніби він прикидався до цього що у нього не виходить, щоб потім похвалитися. 

Влад тільки закочував очі, ловлячи на собі заздрісні погляди.  

Наступним уроком у них мала бути ростомагія. 

Проходячи повз замковий парк, Влад загальмував біля статуї фенікса. Недалеко від нього гралася з магією групка першокурсників. Задивившись на гру, хлопчик не помітив, як підійшов до них.

Двоє хлопчаків перекидали якийсь предмет чарівними паличками. Коли підійшов Влад, усі вмить затихли, і маленький м'ячик, що світився, упав на землю.

Посміхнувшись, Влад нагнувся, щоб підняти його. Подивившись вправо-вліво, він легенько підкинув м'ячик, змусивши його покрутитися в повітрі лише легким рухом пальців.

Першокурсники заворожено за цим спостерігали. Побачивши вогники в їхніх очах, Влад примружився і вирішив ускладнити фокус. Віддавши м'ячик, він за кілька секунд зробив вогняну кулю. Крутячи долонями, Влад змусив її перетворитися на куб, а потім на паралелепіпед. Плеснув у долоні — вогонь зник.

Тепер усі, хто перебував неподалік, стояли з відкритими ротами. Адже те, що він робив, не в кожного шестикурсника виходило. 

Посміхнувшись, Влад поправив ремінь портфеля, і, відсалютувавши, пішов далі у своїх справах. Хоч хтось не вважав його монстром.

На останній урок — фізкультуру — Влад втомлено плентався. Йому було вже лінь щось робити. На третьому курсі практикувалося прогулювання уроків, особливо це стосувалося останніх. Але на фізкультуру чомусь усі поверталися.

Зайшовши до роздягальні, Влад поклав портфель на лавочку та дістав спортивну форму. Поки він переодягався, підійшло ще десять осіб.