12.1

Знявши заклинання проти прослуховування, Уляна вийшла з-за дерева. Максим сіпнувся за нею, але зупинився, розуміючи, що його присутність тільки піділлє олії у вогонь. Знов сховавшись за деревом, хлопець став спостерігати, щоб уразі чого втрутитися. 

Реду — він сподівався, вже колишньому Улі — довіряти не можна. Тому вистачить дурості нашкодити їй.

Рука сама потягнулася до чарівної палички, що висіла в чохлі на поясі. У Реда не було такого досвіду бою, як у неї. Уляна навіть не стала дивитися у майбутнє, щоб побачити, як закінчиться сварка.

«Я зараз усе йому скажу, та піду! Тільки скажу!»

— Ред Ніклс! З якого часу бібліотека перемістилася у ліс? — холодно поцікавилася вона.

На галявину впала важка тиша, повітря ніби загусло. Уляна зміряла поглядом колишнього хлопця, спостерігаючи, як на зміну переляку приходить впевненість. Його звичайний вираз, коли він намагався довести, що вона бачить не те що бачить.

— Ти неправильно все зрозуміла! Я просто показував Рейчел дупло білок! Це ж моя кузина! Ти що забула? — голос хлопця тремтів, і це було важко сховати. Він не очікував, що його так швидко викриють.

— Бачу, тебе вже почала відвідувати білочка! Точніше, ти її! Навіщо ти мені брешеш? Я ж бачила, як ви цілувалися! — на обличчі Уляни була маска спокою. 

— Ти що за мною стежила? — розсердився Ред. — Ти мені не довіряєш?

Уляна ледь не пирхнула від такої наглості.

— Я рік тобі вірила, не дивлячись на всі розмови! А ти мені весь час брехав і зраджував! — закричала Уляна, і підняла паличку. Маска злетіла миттєво, як вона почула слова про довіру. — Роверетто!

— Кліпайс! — встиг вихопити свою чарівну паличку Ред, щоб поставити щит. — Ти що здуріла?! Припини негайно!

— Роверетто! — знову вигукнула Уляна, цілившись йому у груди, тепер уже Реду так не пощастило.

— Лікурембо! — наступний удар був його; Рейчел весь цей час стояла осторонь, спостерігала за поєдинком.

Заклинання Реда змусило Уляну відступити на крок. Але дівчина продовжувала наступати, вихлюпуючи на нього всю злість, що накопичилася за весь цей час.

Тільки почалася сутичка, Максим вихопив чарівну паличку, та кинувся на галявину. Побачивши хлопця у Реда заходили на вилицях жовна. 

— Чого я не здивований! — крива посмішка торкнулась його губ. — Про тебе, Уля, також багато чого казали. Тепер я бачу, що це правда.

Уляна застигла з піднятою паличкою. Їй наче дали під дих. Ред хотів, щоб вона почала виправдовуватися. Але вона ні в чому не винна. Усі ці місяці, що вони зустрічалися, вона була вірна йому.

Заскреготівши зубами, Уляна дивилася на самовдоволену посмішку колишнього. Якби він тільки знав, через що вона пройшла за ці три роки ніколи б не наважився їй зраджувати.

Білявка, що весь цей час просто дивилася, вирішила втрутитися. 

— Та йди вже до себе. Поплач. Годі розмахувати паличкою. 

Уляну наче облили крижаною водою. Це й привело її до тями. Дівчина поглядом зміряла шестикурсницю та легко посміхнувшись наблизилася до Реда. 

— Знаєш. Я була про тебе кращої думки! Але щоб підняти зброю на дівчину… Я взагалі тебе колись цікавила? — Уляна тицьнула пальцем йому у груди, там де повинно бути серце. — Думаю, що ні. Бо у тебе немає серця. — казала вона це зі серйозним виразом обличчя, хоча вже хотілося розплакатися.

Дівчина хотіла сказати ще щось, але у мозку раптом спалахнуло. Перед очима потемніло. Похитнувшись, Уляна зробила крок назад. Максим злякавшись підбіг до неї, щоб підхопити, якщо вона впаде. 

Але все пройшло швидко. Піднявши вії, дівчина розреготалася, чим спантеличила усіх, хто знаходився на галявині. На якусь мить вона побачила ведіння майбутнього.

— Приємно залишатися! Тебе сьогодні вкусить фіолетовий кіт! — сказавши це, вона розвернулася та швидко пішла геть. 

— Який кіт? Таких не буває! — вигукнув Ред.

— Найближчим часом побачиш… — криво посміхнувшись дівчина навіть не стала озиратися.

Дійшовши до дерева, за яким вони нещодавно ховалися, Уляна забрала свою сумку і пішла геть. Максим побіг слідом.

— Ти це хотів мені показати? — холодно запитала вона, коли вони вийшли до озера.

— Так! Я вже давно знав, що Ред тобі зраджує! А сьогодні дізнався, що в нього призначене побачення у лісі!

— Навіщо тобі це?

— Важко дивитися, як він тебе обманює! Ти гідна кращого! — відповів молодший Воері.

Уляна спробувала у відповідь усміхнутися, але не вийшло. Уже мовчки вони дійшли до гуртожитку Вольфрама.

— Дякую, Макс, що відкрив мені очі! Чесно кажучи, я була про тебе гіршої думки! Дякую!

Попрощавшись, Уляна увійшла до свого гуртожитку. Максиму нічого не залишалося, як піти до себе. 

Прикусивши губу, щоб не заревіти посеред вулиці, Уляна на дерев’яних ногах пішла до свого будинку. Чогось такого вона давно чекала… Бігала за ним… Просила вибачення…. У колишньої неї була гордість. 

У вітальні сиділи тільки Стас і Єгор.

Швидко піднявшись сходами на другий поверх, Уляна відкрила двері до коридору дівчат і… розплакалась. Сльози текли бурхливими ріками по обличчю. Майже нічого не бачачи перед собою, дівчина дійшла до дверей.

Нутрощі боляче скручувалися. Кинувши сумку на підлогу, дівчина впала на ліжко й закричала. 

Лера на той час вже була у будинку. Вирішивши відразу прийняти душ після уроків. Повертаючись, вона вже у коридорі почула плач, що долинав з їхньої спальні. Прискоривши крок, дівчина підбігла до дверей. 

Уляна сиділа на підлозі, уткнувшись обличчям у нерозібране ліжко та стискаючи пальцями ковдру. Її плечі здригалися після кожного схлипу. 

Перелякавшись, дівчинка кинулася до неї. Такою подругу вона ніколи не бачила. 

— Уляна, що сталося? Чому ти плачеш? Тебе образив Максим? 

Уляна продовжувала ридати, скільки Лера не намагалася її втішити. Дівчата сиділи на підлозі біля ліжка обійнявшись.

— Макс не винен! — нарешті змогла вичавити з себе Уляна. — Ред… Я бачила, як він цілувався з іншою. Я розлютившись, вистрілила в нього заклинанням, він вистрілив у мене! Між нами усе скінченно…