11.1

Влад стояв, прихилившись до колони, й дивився як першокурсники наближаються до нього. Більшість з них були на півтори голови нижчі за нього, тому він сильно виділявся. 

Прослідкувавши, поки її група стане у відведеному місці, Лера підійшла до брата.

— Усе добре? — спитала вона, побачивши, що він чимось засмучений. Хлопець кивнув. — Твоя черга у кінці. 

Влад лише зітхнув та хилитнув головою на викладацькі місця. Тепер біля трону директриси стояв ще один. На ньому сиділа статна жінка у гірчичного кольору сукні. Темне з сивиною волосся було зібране у зачіску, а зверху лежала діадема. Навіть на відстані Лера відчула від неї ауру негативу. Від цієї людини хотілося триматися подалі. 

Побачивши злість на обличчі сестри, Влад похитав головою.

— Це і є ерцгерцогиня Віолета. Готуйся, скоріш за все вона і з тобою захоче поговорити. Тільки не показуй їй справжніх емоцій. — прошепотів Влад, впевнившись, що їх ніхто не підслуховує. — Краще усміхайся. Там люблять лицемірів. 

Лера відвела погляд від викладацьких місць. Зараз вона шкодувала, що не може залишитися з ним.

— Мені пора. Бажаю удачі. — обійнявши його, Лера пішла до свого місця. Воно було у самому низу сектору де сиділи студенти у зеленій формі. 

Поки вона йшла, очима намагалася знайти в натовпі друзів. Помітивши всіх мешканців будинку  номер 7 Лера посміхнулася їм.

Церемонія розпочалася, як у минулі роки, з виступу директора. Як завжди називала імена першокурсників Ксенія Майроуз — завуч школи.

Лера це бачила вже в четверте. Десь на середині озера з'явилася жіноча постать у сріблястій сукні з довгим світлим волоссям. Жінка легко ступала по воді, а за нею йшла якась маленька істота, зовні схожа на гнома. У руках у нього була довгаста чарівна скринька.

Цього разу розподіл тривав довше звичайного. Лері довелося бігати, показувати, кому куди сідати, щось пояснювати.

Коли хтось потрапляв у Вольфрам, вона записувала їх на той окремий аркуш і думала кого в який будинок поселити.

Дівчинка, з якою вона летіла в кристалеті, потрапила до Флурмстея і була, здається, цим задоволена.

Коли підійшла черга Влада, залягла мертва тиша. Від ледь чутного перешіптування починали тремтіти коліна.

Підійшовши до Ленгріни, Влад привітався. Він уже був знайомий із нею, коли Мерлін робив йому екскурсію Резенфордом.

— Здрастуй, племінник Мерліна, онук Катани Вольфрам! Тебе всі зачекалися. — м’яко посміхнулась вона. — Не дивлячись ні на що, не втрачай себе. Будь сміливим і щирим. Цінуй те, що знайшов, і не сумуй за втраченим. Твій шлях залежатиме тільки від тебе. Не все буде гладко. Колись тобі доведеться взяти на себе важкі обов'язки та змиритися з чужим вибором! — вимовила пророцтво Ленгріна. — Вольфрам! Тобі чарівна паличка не потрібна, можеш іти! 

Назад Влад ішов усміхнений. Біля сектора вольфрамців його зустріла Лера. Привітавши брата, вона вказала рукою на вільне місце, де він може сісти.

— Я скоро до тебе приєднаюся! 

Щойно Лера повернулася до озера, за її спиною почувся якийсь шум. Студенти були чимось незадоволені. Лері довелося втрутитися.

Виявилося шум виходив із ряду, де сидів Влад.

— Тихіше! Зараз вистава почнеться! Потім усе обговорите! — пригрозила Лера.

— Це все він! — одразу кілька вольфрамців вказали на Влада, хоча вона бачила, що він сидів мовчки.

Важко зітхнувши, Лера вирішила не спускатися до свого місця, а сіла поруч із братом — більше шуму не було.

Яке було здивування, коли вона побачила на майданчику перед амфітеатром Калавіну Аліну. Вона була у ніжно бузковій довгій сукні з квітами у волоссі. Її одяг гармоніював із синіми очима.

  Аліна виступала, як переможниця «Магікал Европерс», хоча й посіла  третє місце. Вистава очікувалася ліричною, адже пісня була про кохання. І Аліна, що тут казати, співала дуже гарно.

* * *

Коли Лера піднялася, щоб зібрати своїх першокурсників до неї підійшов незнайомий чоловік в уніформі. Кивнувши на Влада він коротко попросив слідувати за ним.

— Почекайте хвилинку. — сказала Лера.

Цього вона очікувала від початку розподілу. Влад виглядав спокійним, тому й Лера начепила на обличчя посмішку слідуючи за охоронцем ерцгерцогині. 

Коли вони наблизилися негативний вайб тільки посилився. Віолета була красивою жінкою, це Лера не могла заперечити. Але красиві люди рідко добросердечні. 

— Вітаю, Владе. — доволі прохолодно привітала вона хлопця. — Приємно бачити, що сім’я нарешті возз’єдналася. Ти радий?

Хлопця ледь не пересмикнуло від цього медового голосу. Ерцгерцогиня дивилася на нього майже не кліпаючи. Її погляд казав зовсім інше ніж язик. Ця жінка, аж ніяк не бажала йому добра.

— Завдяки вам. — мистецтву лицемірства він навчився ще у свого вчителя. Вони обмінялися усмішками.

По майданчику перед озером пролетів вітер. Коли ерцгерцогиня вже збиралася йти Влад раптом помітив на її шиї ланцюжок, а на ньому важке кільце. До цього воно, напевно було сховано у ліфі сукні.