Розділ 11. Розподіл

Від самого ранку Лера вже сиділа у кабінеті декана. У наступні роки вона могла приїжджати хоч у день розподілу. Зараз треба було трохи потренуватися.  

Лера незвикла невимушено розмовляти з деканом факультету. Вони пили чай з тортом, Корнелія Фуолк розповідала про успіхи старшої дочки, яка через декілька років поступить у Резенфорд, та фотографії меншої, якій нещодавно виповнилося п’ять. Лері завжди подобалася Корнелія Фуолк, але тільки зараз вона стала її сприймати, як звичайну людину. Не викладача та декана. 

— Я повинна написати хто в якому будинку буде жити під час самого розподілу? Так? — Лера кинула розгублений погляд на аркуш з іменами майбутніх першокурсників. 

— Краще це робити під час виступу. Я б порадила не заповнювати будинок повністю одним курсом, бо якщо залишиться декілька осіб, вони будуть окремо від своїх. Як це сталося з Германом Кларенсом. Знаєш такого? Його поселили до п’ятикурсників та шестикурсників. У минулі роки вони закінчили школу. Тому я планувала його переселити у ваш будинок. — сказала жінка. Лера знизала плечима. Наче ім’я було знайомим. 

— Я розмовляла з ним перед літніми канікулами. Коли Влада розподілять у нього в будинку буде однокурсник. Якщо ти не планувала його поселити подалі?

Лера швидко похитала головою. Вона про це навіть не думала.

— А якщо його розподілять на інший факультет?

— Не розподілять. Усі Вольфрам навчалися тут. До того ж він родовий чарівник. Тому його місце саме тут! Можеш вже зробити дві позначки. — жінка відкинулася на спинку крісла. — Але не кажи йому поки що! Нехай буде сюрприз. — усміхнулась вона краєчками губ. 

Сьогодні на ній була сукня схожа на римську туніку з зеленим рослинним орнаментом внизу. Довге русяве волосся жінка зібрала у високий хвіст.

Лера зраділа від цієї новини. Подивившись на годинник на камінній полиці, Лера несвідомо втиснула голову в плечі. Цьогоріч її місце було біля Будинку Пустельника. Там вона має зустріти першокурсників разом зі старостою Флурмстея — Альбіною Корсак. Від цього Лері було ніяково. Альбіна була ліпшою подругою Аліни. А та її після практичного екзамену зненавиділа. 

Найбільше Лері зараз хотілося десь сховатися та не відсвічувати. А до того ж на розподілі буде присутня сама ерцгерцогиня. Це додаткова увага до них з Владом. Зараз саме час було провалиться під землю. 

* * *

Для Влада цей розподіл був ще одним випробуванням. На відміну від міста тут було багато недобрих поглядів. Кожен третій тицяв у нього пальцем, коли думав, що він не бачить. На щастя деякі побоювалися його, щоб відкрито висловлювати свої думки.

Хоча на що він розраховував? Що його приймуть з розкритими обіймами? Кілька місяців тому з деякими з них він міг битися на Вічерингу. Влад нічого не пам’ятав від моменту свого ув’язнення в Голдені. 

Деякий час він гуляв по території школи, прийшовши сюди разом із Мерліном. У дядька відразу з’явилися нагальні справи. Проходячи по алеї Засновників, Влад побачив світловолосу дівчину, яка стояла в компанії з іншою дівчиною на якій була така ж форма, як у Лери.

«Напевно це староста Флурмстея».

У Влада сперло дух. Він дивився на незнайомку, а бачив Джину. Його Джину! Ця дівчина була схожа один в один на неї. Очі залоскотало від сліз. 

Проковтнувши клубок, хлопець зробив крок назустріч. Дівчина повернувши голову, помітила його, змірявши таким поглядом, що Влад все відразу зрозумів. 

«Тримайся від мене подалі!» — читалося у ньому. 

Відвернувшись, хлопець замружився, щоб викинути образ коханої. Але коли він озирнувся, білява незнайомка все ще була схожа на Джину.

«Що за марення?» — боляче кольнуло у серце. 

Помітивши у натовпі когось із Воері, Влад вирішив поцікавитися у нього. Скоріш за все це був хтось із молодших братів старости Локстерну. Вони наче були на їхньому з Лерою боці.

— Привіт. Я Влад. Шліман. — хлопець протягнув долоню не сильно розраховуючи на щось.

— Привіт. Я Ніколас. Як твої справи? Хвилюєшся? — усміхнено поцікавився хлопець, потиснувши тому долоню. 

— Трохи є. — переступивши з ноги на ногу відповів Влад. Він не знав, як про таке спитати. — Не знаєш хто там розмовляє зі старостою? 

Ніколас примружив очі, щоб краще роздивитися, а потім скривився.

— Це Калавіна Аліна. Тримайся від неї подалі. На тому іспиті у неї сильно постраждав хлопець.

Влад побілів. Пощастило йому в перший день натрапити на неї. 

— Він хоч одужає? 

— Не знаю. В нього пошкоджено хребет. Більшість у школі тебе або бояться, або ненавидять. 

— Мав би я змогу їм пояснити… — тяжко зітхнув Влад. — Відтоді, як мене почали труїти я нічого не пам’ятаю. Я не хотів того що сталося!

— Твоєї провини у цьому немає. Тоді ж відновили деякі записи з камер. 

Влад зацікавившись, попросив розповісти, що той знає.

— По тому, що ми бачили ти не приймав активної участі у битві. Просто стояв та дивився. Наче шукав когось. — Ніколас затнувся. — Хоча є одна людина якій ти дуже нашкодив. Думаю цей запис видалили, або сховали.