9.1

У той день вони просиділи у вітальні майже до  другої години ночі. Розмовляли про все на світі, не згадуючи про те злощасне інтерв’ю та суд. Брат із сестрою раділи, що нарешті вони разом та сподівалися, що на цьому всі негаразди закінчилися. 

Коли Лера, позіхаючи, пішла спати, Влад залишився ще на кухні допивати свій чай. Вперше за довгий час йому не хотілося спати. Щоб не переривати щасливий хід подій. Він боявся прокинутися, а навколо знов нікого немає.

Раніше Влад добре почував себе сам. Йому не були потрібні друзі постійно. Він міг днями займатися своїми справами, поки вони займалися своїми. Тепер все змінилося. 

Вставши зі стільця, хлопець дістав з холодильника ковбасу, та поклав на дощечку. 

В одну мить у нього  нічого не залишилося. Ні друзів, ні звичного оточення. Ні сестри. Вона була до болю далеко у той час, коли була так потрібна. Але це він наполіг, щоб вона поїхала. Наполіг, бо не хотів, щоб вона хвилювалася. 

Нарізавши декілька кружечків ковбаси, хлопець взявся за хліб. Його думки були далеко від кухні. Нарізаючи батон, Влад порізався. Біль миттєво охопив палець. Охнувши, хлопець поклав ніж на стіл, та приголомшливо подивився на поріз. 

«Було б добре якби ми росли разом. Усі ці чотирнадцять років» — облизавши закривавлений палець, Влад усміхнувся, а потім раптом його кинуло у бік.

Струснувши головою, хлопець  схопився рукою за край стільниці. Голова пішла обертом. Не втримавши свідомість Влад впав на підлогу, вдарившись головою об ніжку стільця.

Ще хвилину тому він стояв на кухні у домі Мерліна, а тепер знаходився у незнайомій кімнаті.  Вона була у три рази більша ніж їхня вітальня. Кліпнувши кілька разів хлопець завмер посеред кімнати. Біля піаніно сиділа красива молода жінка у легкій жовтій сукні. Що тільки підкреслювало її великий живіт.

Влад хотів заговорити. Він досі не розумів де він, і що сталося. Тут до великої вітальні зайшов чоловік з брунатним зібраним у пучок волоссям. Жінка перестала грати, повернувшись до нього.

— Як ти себе почуваєш? — молодий чоловік з до болю знайомими очима сів навпочіпки біля жінки. — Моє зілля допомогло?

Жінка усміхнулась, поклавши долоню на живіт. 

— Іноді мені здається, що наше дитя хоче відбити мені всі внутрішні органи. — усміхнулась вона без тіні образи. — Ось побачиш, народиться буде спортсменом чи бойовим магом. Я вже відчуваю усередині себе його магію. 

Влад завмерши дивився на батьків, які мило спілкувалися між собою. У горлі залоскотало. На очі навернулися сльози.

— Ти точно впевнена, що буде дівчинка? — спитав батько.

— У мене в роду вже давно не було хлопчиків. 

Чоловік зітхнув, провівши долонею по животу дружини. 

— Я хочу, щоб у другої дитини були твої очі. — поцілувавши живіт, він з такою ніжністю подивився на жінку, що у Влада запер дух.

— Мам… — Влад хотів покликати їх, як почув тупіт у коридорі.

Як вихор у вітальню влетіла маленька дівчинка з невеликою косичкою на потилиці. Побачивши батьків вона пустилася у сльози. 

Здригнувшись, Альбрехт притримався рукою за край піаніно, бо донька підскочивши до нього, вдарила по руці, якою він тільки що гладив живіт матері.

— Ви мене більше не любите! — заскавучала вона, продовживши бити своїми малими ручками по грудях батька. — Я не хочу! Не хочу!

Чоловік зітхнув, взявши доньку на руки й піднявшись з нею. 

— Лер, ну ти чого знов? Ти ж знаєш, що ти завжди будеш нашою улюбленою донечкою. Але тепер в тебе буде ще братик чи сестричка. Будете разом гратися.

— Не хочу я братика! Нехай йде! — обличчя дівчинки вже почервоніло від сліз. — Нехай йде! — і вона продовжила його дубасити по руці.

— Лер, сонечко. Не можна казати такі слова. А якщо він, або вона чує? — стишивши голос, промовив до Лери батько.

— Нехай йде! Мені й з вами добре!

Судомно ковтнувши ротом повітря, Влад зробив крок назад та повернувся у свідомість. Він лежав біля столу у будинку Мерліна. Це був лише страшний сон. Апетит зник.

Від побаченого на очі навернулися сльози. Лера, яка кілька годин тому сміялася разом з ним, не могла такого казати. Від жаху тіло налилося свинцем, а у горлі став клубок. 

На важких ногах хлопець піднявся, тримаючись за стіл. Склавши бутерброд на тарілку він пішов назад у свою кімнату. 

Таке було з ним у перше. Нічого подібного він не пам’ятав. Сталося це насправді, чи лише був витвір хворої уяви?

Після того Влад крутився на ліжку довго, але заснути так і не зміг. Настрій був остаточно зіпсований.

Весь цей час він думав над своїм дивним ведінням. Те, що Лера зараз з ним привітна не означає, що раніше він їй був потрібен. Вона ж стільки років прожила, впевнена, що єдина дитина у сім’ї. Спадкоємиця давнього роду… Може пройде трошки часу і вона втратить до нього інтерес. 

Сівши на ліжку, Влад подивився  на годинник — було дуже пізно. Зітхнувши, хлопець нарешті наважився встати. 

Підійшовши до сусідньої кімнати, Влад постукав. Коли за хвилину сестра не відповіла, він смикнув ручку, вона піддалась. У кімнаті було темно. Вона напевно давно вже спала, на відміну від нього.