6.1

Пізно увечері стояла чудова погода. Раніше б Лера вийшла тренуватися у магії, або просто сиділа б на лавці біля гаражу. Зараз у неї не було настрою виходити на двір.

Усі були зайняті переглядом серіалу, тому Лера взяла кришталеву кулю та пішла у кухню. Єдине, що вона завжди тримала біля себе, на випадок, якщо Влад зателефонує.

Поставивши її на стіл, дівчина набрала номер брата та стала чекати. Увесь тиждень їй не вдавалося порозмовляти з ним хоча б декілька хвилин. Лера й зараз не сподівалася його побачити, але раптом у кулі з’явилося зображення. Дівчина ледве не скрикнула від щастя.

— Влад! Ну нарешті! Як ти там?

— Привіт. Більш-менш. Де ти пропадала цілий тиждень? Я намагався до тебе додзвонитися. 

Від здивування Лера на якийсь час втратила дар мови.

— Дивно. Кулю я ношу з собою. До нас тиждень тому приїхали родичі дідуся. Я навіть рада, що ти з ними не знайомий. Винесли мені увесь мозок. Хоча я їх розумію. У мене небагато часу, вони нічого не знають про магію. Розповідай, що там у тебе? Як суд?

— Все стабільно… ніяк. Але ти не хвилюйся. В мене є хороші новини. Вже точно відомо, що я буду навчатися на третьому курсі, та буду проходити розподіл з усіма. Ленгріна мене запевнила, що я потраплю у Вольфрам. — Влад виглядав трохи втомленим. — Ти все ще хочеш до мене приїхати?

— Авжеж! — Лера завмерла у солодкому передчутті. — Я б приїхала навіть завтра, якщо Мерлін дозволить. 

— Добре. Хотів це почути. — Влад зітхнув. — На жаль, поки він проти цього. Зараз ми часто буваємо у Заргансі. Більше ніж вдома. Я так втомився… Якщо все пройде добре, то ерцгерцогиня приїде на мій розподіл. І далі за мною будуть приглядати. — посмішка остаточно зійшла з його вуст. — Тільки не кидай усе. Побудь з бабусею та дідусем. Ми все одно через два тижні зустрінемося. 

Лера проковтнула клубок, що став у горлі.

— Ми з цим впораємося. Разом… — почувши в коридорі чиїсь кроки, Лера напружено кинула погляд на двері. Вона не пам’ятала закрила їх чи ні. — Зателефоную пізніше. Люблю тебе. 

Тільки вона це промовила, як двері, що вели до прохідної ванної кімнати грюкнули. Підстрибнувши, Лера махнула рукою та скинула кулю на підлогу. Дівчина перестала дихати, слідкуючи, як вона падала. Впіймати її вона вже не встигала. 

«Тільки не розбийся!» — благала вона, почувши, як куля вдарилася об підлогу. На щастя сама куля залишилася цілою, але ось у підставці з цифрами з’явилася велика тріщина. 

Кроки наближалися, хтось взявся за ручку до кухні. Лера швидко ногою заштовхала кулю під стіл, та схопила зі столу чашку. 

На порозі стояла Іра.

— Мені почулося, чи ти з кимось говорила?

  — Сама з собою. Будеш чай? Я збиралася поставити чайник! — відповіла Лера, її серце продовжувало шалено битися.

  — Із задоволенням! Я дістану заварку! — Іра підійшла до кухонного столу.

Згадавши, що під ним кришталева куля, Лера схаменулась.

  — Сідай до столу, я сама! — випередивши її, вона дістала заварник та дві чашки.

Чайник дуже довго не хотів підігріватися, Лера почала нервувати з цього приводу. Вона вже шкодувала, що запропонувала попити чаю.

Забрати з під столу кулю вона змогла лише за пів години, коли кухня спорожніла. 

Нарешті, настала неділя. Надворі, майже як у всі літні дні, було спекотно. На небі не пропливало жодної хмаринки.

Лера лежала на ліжку та читала книгу. Михайло Олексійович сидів у вітальні на дивані та читав книгу. Бабусі вдома не було. Родичі, на щастя, теж кудись пішли.

Лера цілий день збиралася провести вдома, але зненацька її плани зруйнував телефонний дзвінок. Дзвонила Уляна. Говорила вона швидко. Зі всього Лера зрозуміла тільки те, що їй потрібно зайти. Дівчина навіть не сподівалася побачити подругу до кінця канікул. 

Сказавши дідусеві, що пішла, гуляти, Лера поспішила до Улі. Подруга вже чекала її біля своїх воріт.

  — Давай сходимо до Андрія! — запропонувала вона. — А на шляху все  розповім.

Лера кивнула. Вона була не проти побачитися з другом. 

— Ти ще хочеш поїхати до Соні у Венецію? — спитала вона. Лера не замислюючи кивнула. — Соня до мене вчора телефонувала, питала. Можна цього тижня до неї поїхати, заразом узяти речі для школи, щоб сюди не повертатися! 

  — Я тільки за! — зраділа Лера. — Але чи дозволить бабуся? Адже поїздка в іншу країну, навіть через Зал Переходів, коштує дорого!

  — Не турбуйся, бабуся Марія зараз у нас! П’є чай. Вона дозволила тобі їхати! Потрібно тільки  сходити до Андрія додому, щоби вирушити разом!

Лера була цілком згодна з подругою. Провести останні два тижні  у Венеції було понад її бажання. Вона давно мріяла там побувати. Колись навіть намагалася вивчити італійську мову.

За п'ятнадцять хвилин дівчини дісталися до будинку друга. Він у цей час був зайнятий домашніми справами, тому подругам довелося чекати поки звільниться.

Хвилин через десять усі троє зібралися у вітальні його будинку.