Розділ 6. Гра по правилам та без

З приїздом родичів у будинку висіла важка атмосфера, хоча бабуся Марія та Людмила більше не конфліктували. Марія Федотівна навіть перепросила у Людмили за свою емоційність, але на кухню більше не пускала. 

На прохання бабусі Лера вже три дні не бачилася з друзями. Вона не розуміла чому, але була впевнена, що до цього доклала руку Людмила. Уляна позавчора зі своїми бабусею та дідусем поїхали у Харків навідати батьків. Лера вперше залишилася сама.

  Увечері, коли вже почало темніти, Лера закрилася в сараї, над яким була майстерня дідуся Мишка, намагаючись медитувати.  Бойові заклинання були підв’язані під емоції, тому Лера раз в декілька днів тренувалася, щоб їх стримувати. Але знищувати ворогів було у її крові. Лера отримувала задоволення використовуючи заклинання бойової магії. У неї навіть була думка на шостому курсі вибрати таку спеціалізацію. 

Увімкнувши в телефоні пісню, що знаходив ще Влад, Лера вставила у вуха навушники та спробувала розслабитись. Коли напруження спало з тіла, дівчина змінила музику на більш ритмічну. Усередині все сколихнулося.

 Лера весь час швидко переставляла ногами, роблячи невеликі стрибки, заклавши руки за спину. Весь її танець складався зі стрибків з носка на п'яту. Кожного разу елементи танцю змінювалися, але Лера під час нього відчувала, як усередині ворушиться магія, як вогнедишний дракон. Як вона кориться під її наказом. 

Лера настільки захопилася, що не почула стукіт у вікно сараю. Помітивши у вікні обличчя Геннадія, дівчинка зупинилася, витягла навушники та пішла відчиняти двері. Магією вона зараз не займалася, навіть якщо Геннадій бачив її танець, навряд чи щось запідозрив би.

  — Лер, вже пізно. Чого ти сидиш у сараї? І навіщо було зачиняти двері?

  — Хотілося привести думки до ладу. Мені допомагає музика. — Лера майже не збрехала.

  — Ти займаєшся танцями?

  — Не зовсім! Просто люблю танцювати.

  — Це похвально. Але вже пізно, йди до хати, ми зачинятимемо двері. — відповів Геннадій.

— Ідіть! Я потім сама закрию!

  — Ні! Міша сказав, щоб ти поверталася!

Почувши ім'я дідуся, Лера тяжко зітхнула та поплелася до будинку. Було ще не надто пізно. Лера не розуміла таку терміновість замикати будинок. Приручена магія неприємно заворушилася під шкірою. Замало вона «танцювала», щоб безпечно повернутися до інших. 

«Сподіваюся, що за ноутбук не чіплятимуться. — подумала Лера, заходячи до своєї кімнати.

Впавши на ліжко, дівчина хвилину так посиділа, а потім дістала з під ліжка рюкзак з ноутбуком. У неї вже давно була ідея зробити невеличке відео з друзями для Е.К.С.К.Л.А.Р.Б. Багато студентів у своїх стрічках ділилися фото та відео відпочинку. Лера шкодувала, що на Землі вона не може заходити у цю соціальну мережу. Дівчина сподівалася, що науковці скоро придумають спосіб спілкування через планетами не лише через кулю. 

Увімкнувши програму для монтажу, вона перекинула туди двадцять фотографій за це літо. Їх було набагато більше, але Лера вибрала лише найкращі. 

Родичі сиділи у вітальні поряд, але, Лері це не заважало спокійно хвилин десять розглядала фотографії. Деякі з них могли викликати багато запитань.

Незабаром з’явилася Іра, гризучи яблуко.

  — Можна попрацювати трохи за стаціонарним комп’ютером? Треба дещо доробити для універу.

Поглинута думками, Лера, як почула поруч голос, здригнулася, закривши кришку ноутбука. Збоку це виглядало дивно та підозріло.

  — Так. Звичайно. — схаменулась вона, нервово крутячи між пальцями навушник.

— Що слухаєш? — спитала Іра, поки вмикався комп’ютер.

— Різне. Зараз класичну музику. — вона добре допомагала вгамувати емоції. 

Якийсь час кожен був зайнятий своєю справою. До Лери долинав стук клавіш, але через пів години він затих.

— Ой. Я випадково. — спина Іри стала рівною, дівчина вже взяла мишку, щоб закрити папку, але придивившись до вмісту, її напруження спало. — Можна подивитись? Це фотографії з твоєї нової школи?

Лера застигла з відкритим ротом, боячись поворухнутися. Вона раптом відчула себе останньою дурепою, що не сховала цю папку подалі. Іра дивилася на фото, які Лера робила у Резенфорді разом з друзями. Вона скидала їх до цієї папки щороку. На них було дуже багато магії.

«Трясця» — відмовити було не можна. Це були лише фотографії. Іра б сильно образилася не зрозумівши.

Відклавши ноутбук, Лера схопилася з ліжка і підійшла до Іри.

  — Правда, гарно!? Я ці спецефекти сама домальовувала! — серце шалено стукало у грудях.

    — А виглядають як справжня магія! — гортаючи фото, сказала дівчина.

  — Якби! У реальному житті магії немає! — нервово реготнула Лера. — У нас був фестиваль по мотивам «Гаррі Поттера». 

Іра не ставила жодного питання про Уляну, якої було багато на фотографіях. Вона лише іноді цокала язиком. 

У Лери стискався шлунок від думки, що зараз почнуться розпитування. Переглянувши половину, Іра відкрила папку за останній рік та переглянула їх мимохіть.