5.1

На той час, як була готова окрошка, Лера вже закінчила. Після цього вона ще кілька хвилин розмовляла з Ірою про малюнок.

Снідати Марія Федотівна всіх покликала майже о восьмій. Лера була рада, нарешті, поїсти, вона за цей час дуже зголодніла та втомилася.

Наливши всім у тарілки окрошку, Марія Федотівна дістала з шухляди дощечку, щоб порізати хліб. За кілька хвилин вона повернулася до інших.

Деякий час усі їли мовчки. Потім Людмила скривилася, поклавши ложку у тарілку. 

— Маруся, що ти до неї додавала? Вона ж кисла!

  — Бути такого не може, я таку завжди готую! — здивувалася Марія, бо перед цим сама скуштувала. 

Але Людмила її навіть не слухала, вона вже повернулася до Михайла Олексійовича.

  — Дядь Міша, можете дати води? Бо у горлі пече.

Дідусь піднявся, та налив із глечика води. Випивши склянку наполовину, вона вилила залишок собі в тарілку.

За цією сценою Лера спостерігала мовчки. Раніше Людмилі подобалася їжа, яку готувала бабуся. Але коли дідусь підтримав родичку, у Лери мало не відвисла щелепа. 

   — Так, Мері, окрошка трохи кислувата! — відповів Михайло.

Лера здивовано перезирнулась із бабусею.

  — Нічого, з ким не буває. Так, Марусю? Я навчу тебе свого рецепта!  Приготуємо щось на обід разом! — продовжувала, як ні в чому не бувало, Людмила. — Це не можна їсти. 

«У бабусі не буває!» — Лера від шоку тільки відкривала та закривала рот. Вона деякий час працювала кухарем на заводі, тому всі її страви були смачними. Це навіть начальник дідуся казав. 

Після цього сніданок було зіпсовано. Хто хотів трохи розбавив окрошку та продовжив їсти. Лера ж навпаки додала ще лимонної кислоти. Бо бабуся робила так, щоб до страви завжди можна було щось додати.

  Коли всі поїли, Лера залишилася на кухні, щоб допомогти бабусі з посудом. Але вона відмовилася, сказавши, що сама все помиє.

— Мені окрошка сподобалася. — Лера переступила з ноги на ногу. Від несправедливості всередині зростав гнів. — Людмила, напевно, встала не з тієї ноги.

— Краще б вона більше не плутала ноги. — буркнула Марія Федотівна. — Через годину прийдеш допоможеш мені з консервацією? 

Лера кивнула. Можна було б не питати. 

Так, як з кухні її вигнали, Лера вирішила повернутися до себе в кімнату. Коли вона підходила, задзвонив мобільний телефон. Почувши його, дівчинка кулею влетіла до спальні. І саме вчасно, бо Іра вже стояла біля столу. 

Забравши його, дівчинка швидко пішла на двір. Зараз їй було байдуже, що про неї подумають.

— Привіт, Уль! Вибач, що довго не підходила, просто до нас приїхали родичі дідуся. Ми якраз снідали! 

— Що, Іра приїхала? — почувся здивований голос із телефону.

— Так. Ти до нас зайдеш, привітаєшся? 

У телефоні на деякий час повисла тиша, а потім Уляна засмученим голосом повідомила:

— Зараз не можу. Збираємося з ріднею на огород. У нас ще не все викопане. 

— Ясно. — зітхнула Лера. — А тобі Андрій не телефонував? Він учора весь день не підіймав слухавку. 

  — Дзвонив! О третій ночі! Знав же, що я сплю, тому й вибрав такий час! Він констатував факт, що сьогодні в три ми йдемо на річку! Сказав, що чекатиме нас там! Сказав, що є справа!

— Зрозуміла. — Лера тихо реготнула. — Я маю спитати у бабусі. У нас є також деякі справи. 

Подруга відповіла, що і в неї справ купа, але вона сподівається, що в них вийде трохи погуляти. 

Повернувшись до кухні, вона побачила там Людмилу. Та передивлялася банки зі спеціями. Відчувши атмосферу неприязні, Лера відразу ж позадкувала. Їй здалося, що повітря у кухні стало важким.

Дідусь, як завжди був у своїй майстерні. Дівчина вирішила сходити спитати у чому справа. Бо він ніколи не критикував їжу, яку приготувала бабуся Марія. Тим паче при інших.

Злетівши по масивних сходинках на другий поверх, дівчина застигла біля люку. У майстерні дідусь був не сам. Поруч був Геннадій. Декілька хвилин тому вона бачила його у вітальні, тому не сподівалася побачити тут. 

Йти було нерозважливо. Піднявшись останніми східцями, Лера ступила на підлогу майстерні. Піднімати цю тему при родичі не хотілося. Вона завжди намагалася уникати конфліктів. 

— Що робиш? — спитала перше, що спало на думку.

— Геннадій порадив деякі картини продати. Так вони б не збирали пилюку тут, а приносили кошти. — відповів Михайло Олексійович відвівши погляд від трьох картин, що стояли тепер біля стіни.

— Але ж ти принципово їх не продаєш. — розгубилася Лера. Дідусь не раз наголошував, що він малює не для грошей. І якщо хоче, то дарує їх. Це допомагає йому не втратити бажання малювати.

— Моєї пенсії замало. А це лише картини. Ще намалюю. Та й бабуся Марія скоро виходить на пенсію. 

Сперечатися з ним Лера не стала. Відповідь була вичерпною. Їм справді не на все вистачає коштів. Хоча Лера намагалася передавати частину стипендії, але бабуся навідріз відмовлялася. Тоді Уляна таємно ховала по будинку, коли приїжджала на канікули у минулі рази. Лера була їй за це вдячна.