4.2

Лера вже встигла забути про неприємну розмову. Після того вони вирішили сходити скупатися та вже повертатися додому. Усі були голодні, але задоволені відпочинком.

 Цим літом у них майже не було суперечок, через що іноді з’являлося хибне відчуття ідеальності. У такі моменти Лера забувала яким нестерпним може бути Андрій, коли доводить свою думку. Забувала, що в нього може бути поганий настрій. Він був ідеальним. І вона поряд з ним була б ідеальною. Тою самою, що завжди буде поруч та не стане діяти йому на нерви. По іншому не могло й бути. Бо вона не Міла, чи хтось інший.

Розгрібаючи руками воду, Лера усміхнулася почувши сміх Андрія. За ним послідував сплеск води. Лера лише в останню мить встигла відвернутися, коли її накрило водою. 

Пірнувши, Пашка проплив під водою декілька метрів. Лера відсахнулась у бік, знаючи, що хлопці любили лякати, хапаючи за ноги.

Андрій, на березі, вже почав одягатися, не збираючись більше купатися. Усміхаючись, він деякий час слідкував за братом та подругою. Лера більше не намагалася чарувати й це його трохи заспокоювало. Бо коли він бачив, що коїлося з нею під час злиття зі стихією, жахався. І не через те, що вона була дуже сильною. А через те, що могла постраждати. Зітхнувши, хлопець потягнувся до шортів, але від води раптом пролунав крик брата.

Повернувши голову, Андрій закотивши очі, продовжив одягатися. Тепер це на нього не подіє! Він знав, що Паша просто удає, що тоне, щоб заманити його у воду. Молодший брат навчився плавати раніше ніж почав ходити.

Але через кілька секунд він почав хвилюватися, коли поведінка Пашки не змінилася. На його крик поплила Лера. 

Скинувши швидко футболку, Андрій побіг у воду. З кожним ударом серця хвилювання тільки посилювалося. Це вже не було схоже на дурну гру. На щастя вони знаходилися не далеко від берега. 

Підпливаючи ближче, Андрій раптом помітив у воді якусь смужку. 

— Лера, не підходь. У воді щось є! — це було помилкою. 

Перемкнувши всю увагу на брата, Андрій схопив його під руки, щоб його голова не занурювалася під воду. 

— Вже все добре. Чуєш? Пливемо до берега. 

Хлопчик кивнув у проміжку між кашлем. Повернувши голову, Андрій застиг у жаху. Він боковим зором бачив Леру, а тільки що над її головою зімкнулася вода. І тільки тоді він згадав, що вона до смерті боїться змій.

— Зможеш сам? — Андрієм заволоділа паніка. Він не знав кого рятувати. 

Паша кивнув, вже повністю заспокоївшись. Тоді Андрій поплив до того місця де бачив Леру в останній раз. У каламутній воді було важко щось роздивитися, але раптом він побачив якийсь рух.

У голові стукала кров. Андрій картав себе, що забув про її страх. За цей час вона могла вже захлинутися. 

Раптом по воді пройшло золотаве світло, і він її нарешті побачив. Втративши свідомість, Лера йшла на дно.

Підхопивши її під руку, хлопець якомога швидше поплив на поверхню. Увесь цей час нутрощі наче завмерли. Він не відчував нічого. Поки не дихав, серце також не билося.

Вже біля берега Паша допоміг йому витягти Леру на глину. Її обличчя набуло синього відтінку. З прочинених губ вилилася вода. Не втрачаючи жодної секунди Андрій натиснув на грудну клітину декілька разів, а потім вдихнув повітря. Це він повторив ще двічі. Лера отямилася раптово, виплюнувши йому в обличчя залишки води. 

На мить замружившись, Андрій помолився всім відомим богам. Допомігши їй сісти на сухе покривало, хлопець почав розтирати їй руки та ноги. Лера тільки кліпала, до кінця не розуміючи, що сталося. 

— Ти мене страшено налякала! Пробач. Я забув. — Андрій говорив важко, ніби йому було боляче витягати з себе слова. 

Коли він накинувши на неї рушник, обійняв, Лера відчула, як у тіло вливається тепло. Думки почали проясняться.

«Вона злякалася змії та почала тонути».

Останнє, що пам’ятала, як тіло звела судома. Дівчина хотіла подякувати, але з горла почувся лише хрип. Облишивши спроби заговорити, Лера щільніше притулилася до Андрія. Його тепло та запах заспокоювали. Їй не хотілося відпускати його ні на мить. 

Він знову її врятував. 

Раптом дівчина згадала про Пашу, через якого Андрій й опинився у воді. Спіймавши її погляд, хлопчик винувато посміхнувся.

— Як ти? — хрипло промовила вона.

— Все добре. Перелякався чогось маленького вужика. — хлопчик спробував віджартуватися.  

Лера повернулася до Андрія чекаючи підтвердження.

— Так. — кивнув він. — Він був не отруйним. Тобі вже краще?

Прислухавшись до себе, дівчина кивнула. Висушивши магією одяг вони через деякий час зібралися додому. Лера відчувала себе розчавленою. Злякатися маленького вужика…

* * *

— Може повечеряєте у нас і тоді підете? — запропонувала Лера, коли вони підійшли до її будинку.

  Пашка з Андрієм обмінявшись поглядами, згідно кивнули. 

Марія Федотівна на вечерю приготувала молоду картоплю з помідорами. Перед тим, як показатися родичам, Лера пішла випити цілющу настоянку. Під час своїх тренувань вона часто ковтала воду і могла щось підхопити. Але жодного разу не втрачала свідомість через таку дрібницю.