4.1

— Ви йдіть, а я пізніше підійду. — сказала Лера, сідаючи на розстелене на траві покривало.  

Хлопці не стали з нею сперечатися, швидко скинули верхній одяг і побігли до води. Вона ще деякий час дивилася їм услід. Зайшовши по пояс у воду, Андрій махнув їй рукою, кличучи до себе. Лера усміхнулася.

Коли вони відвернулися від берега, вона дістала з сумки підвішений на мотузці кристал та швидко одягла його на шию. Якщо Андрій дізнається, про її наміри точно почне відмовляти. 

Перевіривши настільки міцно вона зав’язала мотузку, Лера зняла через голову сарафан. Кулон добре сховався за рюшами закритого купальника. 

Востаннє вона була на річці два тижні тому з Уляною. Варто їй було тільки наблизитись до хлопчиків, як в обличчя полетіли бризки води. Лера верескнула, закриваючи очі. Через деякий час усі сміялися, поливаючи один одного водою. 

Просто плавати їй спочатку не вдавалося. Відмовившись плисти навипередки через річку, Лера вимушена була стати суддею. Виграв на подив Пашка. Раніше першим торкався берега Андрій. 

Коли вони пішли на берег засмагати, Лера, нарешті змогла приділити увагу собі. Сівши на мілководдя, дівчина опустила руки у воду. Коли це робила у минулий раз сталося непередбачуване — змінився стан води, і вона ледь не захлинулася. 

Лера здригнулася відганяючи жахливі спогади. Але вони були занадто свіжими. Поки Андрій з Уляною розмовляли на березі вона зайшла по пояс у воду. Їй хотілося швидше опанувати всі стихії, але не хотілося дотримуватися правил.

Пірнувши, Лера сіла на дно. Вода була не солона, тому вона могла спокійно сидіти й не виринати весь час.

Не розплющуючи очей, Лера спробувала уявити себе водою. Прохолода розливалася по всьому тілу. Дівчина відчувала, як сила води з кристалу перетікає у неї. Тепер вона була з нею одним цілим. 

Коли Лера вже хотіла випливати, раптом відчула масу, що давила зверху. Вона не змогла піднятися на поверхню.

Перелякавшись, дівчина розплющила очі та зробила ривок, але натрапила на щось тверде. Вода втратила свою плинність і стала схожою на бетон.

Більше Лера не намагалася повністю з’єднатися зі стихією. Пізніше вона зрозуміла, що тоді їй ще пощастило. Вона могла б повністю розчинитися та втратити можливість повернути власне тіло. Це ж саме було з іншими стихіями. 

Тепер вона діяла більш розсудливо. Заплющивши очі, Лера поклала долоні на воду, спробувавши розслабитися. Кінчики пальців стало поколювати.

Деякий час за нею з берега спостерігали Андрія та Паша. Вони спочатку лежали засмагали, а потім побачили, що подруга намагається чарувати. Це привернуло їхню увагу. 

Спочатку від води відірвалося десять кульок. Піднявшись до рівня шиї, вони зависнули у повітрі. Лера трохи поворушила пальцями й вони стали збиратися в одну.

— Вона, що чаклує без палички? — здивовано кліпнув Пашка. — А що так можна? 

— Їй так. — не відриваючи погляду від подруги, промовив Андрій. 

— Нічого собі. — захоплено вигукнув хлопчик. — А чого ти так не можеш?

— Бо це рідкісний дар, і їм володіють лише її предки.

Від цього очі Пашки округлилися ще більше.

Деякий час Лера просто гралася з водою, забувши що поряд ще хтось. Те, що бачили Пашка з Андрієм було лише краплиною її сили. Втягнувши носом повітря, дівчина дозволила силі у кристалі швидше перетікати у неї. 

Поколювання у пальцях стало неприємним. Кров забухкала у скронях. Розплющивши очі, Лера побачила, як вода огорнула зап’ястя та попрямувала далі. Вона була холодною наче з льодом. 

Вирівнявши дихання, дівчина спостерігала, як шкіра вкривається водяною плівкою. Пальці раптом звело судомою, через що Лера не втримала контроль, та впустила в себе усю водну стихію. 

На якусь мить дівчина перелякалася,  зрозумівши, що зовсім не відчуває ніг. Але потім по тілу розтеклася приємна прохолода і біль у скронях стих. Поводивши пальцями, які, наче, суцільно були із води, Лера цокнула язиком.

«Якщо згадувати те, що сталося за ці три роки, то це якась дрібничка. — сила у ній переливалась, торкаючись кожної клітинки тіла. Лера відчувала себе до біса могутньою. Зараз вона могла б повеліти воді у річці прискорити течію. — А що, якщо…» — дівчина розсміялась, подумавши, що можна було змусити воду розступитися. Але це вже було занадто. 

Вирішивши, що з неї цього досить, Лера наказала стихії повертатися у кристал. Як у минулий раз туди повернулося менше ніж було спочатку. Більша частина вже була у ній і добре себе почувала. Лера сподівалася з часом приручити всі чотири стихії. 

 Вставши на ноги, Лера пішла до берега. Тіло, після використання магії, тремтіло, вимагаючи відпочинку. 

На слабких ногах, Лера  дійшла до покривала та впала на вільне місце.

— Тобі хтось казав, що ти імбова? — перше по її поверненню сказав Пашка. Лера підняла брову. — Дуже сильна.

«І це Пашка не бачив усієї сили…»

— А де Андрій? — спитала Лера.

— Пішов кудись. — те куди пішов брат Пашу не дуже цікавило. — Це звичайно добре, що ти сильна, та сама можеш за себе постояти. Але, як бути Андрію?