Розділ 2. Спалені мости

Голден

Липень 2011 року

Столиця Роену вирувала. Цілий тиждень після смерті короля в Голдені панував цілковитий хаос. Поліція не справлялася з активізованою злочинністю. Магазини, що знаходилися поблизу замку, були розграбовані, а саму резиденцію королівської сім'ї вже двічі намагалися взяти штурмом.

Ті, хто свого часу ненавиділи Морла, визнали, що завдяки ньому у королівстві зберігався спокій. Але це не завадило їм вставляти палиці в колеса його наступнику. Більшість радників мріяли, щоб на трон зійшла справжня принцеса Роену, а не ельф-напівкровка.

Спочатку новому королю доводилося боротися не тільки з бунтівниками за стінами, а й у самому замку.  Гіацио Парфюно в Голдені не любили, свого часу цьому посприяв Морл. Але він не був беззахисною овечкою, швидко замінивши незгодних.

Тільки годинник відбив опівдні, як до головного входу під'їхала машина. З неї вийшла висока жінка одягнена в жалобну сукню. Її обличчя приховувала вуаль, прикріплена до невеликого чорного капелюшка. Але навіть так усі впізнали в ній принцесу Лелілу.

Жінка недбало кинула сумочку своїй служниці, а сама рішучим кроком попрямувала до дверей.

* * *

 Гіацио Парфюно стояв, заклавши руки за спину та роздивлявся коронаційний портрет Морла. Скільки минуло років із моменту його останнього візиту сюди? Двадцять? П'ятдесят? Гіацио і сам не пам'ятав.

Він знав Морла ледь не зі свого народження. Він був його другом та названим братом. Але сто років тому вони сильно посварилися через жінку — Евеліну Солонгтон. Гіацио закохався і таємно одружився, знаючи, що вона належить до роду, який приклав руку до вбивства дитини Морла. Гіацио встигнув відправити дівчину кудись на Землю через портал назавжди втративши з нею зв’язок. Друг не пробачив цього та відправив у заслання, одруживши його на своїй середній сестрі. На щастя другий шлюб не тривав довго й король, врешті, дозволив розлучення. 

Чоловік зітхнув, дивлячись у карі очі брата на портреті. Вони були намальовані так, щоб постійно слідкувати за тим, хто на них дивиться. 

— Для чого ти прив’язав мене до свого трону? Я був щасливим у тому заслані.

Морл нічого не міг вже відповісти. Гіацио підтиснув губи, заправивши за ледь загострене вухо темно-русяве пасмо. З колишнім королем у нього мало було схожого: зовнішність Морла перестала змінюватися після двадцяти, робивши його вічно юнаком, а ось Гіацио через свою належність до темних ельфів виглядав молодим чоловіком тридцяти п’яти років. 

Від думок його несподівано відірвав стукіт дверей. Повернувшись, Гіацио побачив на порозі принцесу Лелілу. Чоловік підтиснув губи, стримуючи обурення. Навіть йому у засланні було відомо, що Леліла звинувачувалася у смерті своєї молодшої сестри й тому переховувалася від Морла цілий рік. Диво, що той зміг її хоч у чомусь звинуватити й не спровокувати бунти. Та змія вміло маніпулювала людьми.

— Що вас привело сюди? Траур вже майже закінчився, ми не сподівалися, що принцеса вшанує нас своєю присутністю. — маска спокою надовго не затрималася на його обличчі. — Думаєте якщо Морл помер, то ви зможете повернутися, як ні в чому не бувало?

— Й тобі привіт. Дивлюся, ти тут швидко облаштувався. Замок уже встиг просмердіти твоїм запахом. — закотила очі, Леліла обійшовши чоловіка, зупинилася біля портрета брата. — Ніколи б не подумала, що Морл може передати свою дорогоцінну корону тобі. Братик остаточно збожеволів перед тим, як вирушити до батьків. — засміялася вона.

— Повірте, я не палаю бажанням знову тут перебувати! Але в одному я з ним згоден — вам трон не дістанеться! Тож прошу покинути мій замок! — зневажливо зміряв її поглядом Гіацио.

— З якого моменту він став твоїм?! Замок належав моєму батькові королю Колгарі! Ти зберіг собі життя лише тому, що за тебе просила моя сестра. А ти не оцінив. Розбив їй серце.

— Я хоч би не займався вбивством родичів! — чоловік зробив кілька кроків уперед, через що його велика постать нависла над Лелілою. Та жінка навіть бровою не повела. — Хочеш зараз вирушити за ними?

— Ти не зможеш. У вас із Морлом одна проблема — совість. Я таким не страждаю 

Чоловік розсміявся, а потім хилитнув головою у бік дверей.

— Моя совість вже давно спить. Завдяки вам. Тому моє останнє попередження. Якщо ти ще раз посмієш з'явитися тут, я підніму всі справи, в яких ти замішана, і твоєї страти захоче кожен другий!

Леліла ще хвилину пропалювала його гнівним поглядом. А потім фиркнувши, пішла. Вже біля дверей вона обернулася, але лише для того, щоб кинути останню фразу:

— Незабаром я повернуся сюди! І тоді ти благатимеш повернути тебе до заслання.

Стукнувши дверима, жінка пішла, гучно цокаючи підборами по кам'яній підлозі. Розмова з Гіацио не була її першорядною метою. У цьому замку ще лишилися вірні їй люди та нелюди. Так само як і у герцогстві. Тому покидала Голден вона у гарному настрої.

За чутками ерцгерцогиня Віолетта налаштована на те, щоб молодший Вольфрам опинився у в'язниці. А згодом може статися нещасний випадок. На що Леліла дуже сподівалася.

* * *

Віджио