1.1

Наступного ранку його розбудив дзвін розбитого скла. Розплющивши очі, він побачив дірку у вікні,  на підлозі лежав камінь, обгорнутий у щось.

Сон, як рукою, зняло. Схопившись із ліжка, Влад присів біля каменю. Відв'язавши від нього паперовий лист, він побачив один єдиний рядок: «Мене ти не обдуриш».

Обережно підійшовши до вікна, Влад подивився на вулицю. Нікого поблизу не було. Він деякий час напружено водив поглядом по прилеглих будинках. Це точно був маг, іншому було б не під силу подолати чарівний бар'єр, що захищає двері та вікна.

Вискочивши зі спальні, Влад постукав у двері дядька. Йому відкрили майже одразу

— Ось дивись! — Влад тицьнув в руки записку. — Щойно хтось розбив вікно в моїй кімнаті! — хлопця трусило від напруги. Раніше розібратися зі зловмисником для нього було простою справою. Тепер кожен його рух був обумовлений, і зроби він крок ліворуч, на нього одразу ж надягнуть кайдани.

В ідеалі варто було б вийти та провчити зухвальця, який посмів псувати чуже майно.

Стиснувши записку в долоні, Мерлін пройшов до спальні Влада. Брови в чоловіка зійшлися на переніссі, коли він побачив розбите скло та камінь.

— Почекай тут! — наказав Мерлін, і швидко повернувшись до своєї спальні, взяв чарівну паличку.

Розбите скло в одну мить набуло колишнього вигляду. Рвучко розвернувшись, він кудись пішов. Влад розгублено потупцював на місці, а потім наважився підійти до вікна.

Чарівник відкрив рота, побачивши на вулиці якогось незнайомого білявого хлопця років вісімнадцяти. Він просто стояв, кліпаючи великими переляканими очима. Влад здивувався — чому це він не тікає, а потім зрозумів, що його тіло паралізоване магією.

Всю розмову Влад не зміг почути, але з уривку фраз зрозумів, що зараз приїде поліція. У злочинця не було шансу втекти далеко. Через п'ятнадцять хвилин Мерлін повернувся. Він був злий, хоч намагався це приховати. Поліція майже одразу відпустила хлопця, прочитавши лекцію та виписавши штраф.

Наступну годину Мерлін накладав нові чари на будинок. Тепер ніхто сторонній не міг непомітно наблизитись до нього. Щоб охоронна магія працювала в потрібній мірі, довелося закрити вікно в спальні Влада. Щоб він не робив, завжди були слабкі сторони.

Владу тільки залишалося зітхати, уявляючи, яка задуха буде в його кімнаті тепер. Але краще вже так, ніж отримати наступного разу каменем у голову.

Коли Мерлін пішов на кухню робити сніданок, Влад знесилено опустився на ліжко. У голові все ще лунав дзвін скла.

«Мене ти не обдуриш…»

Обхопивши голову руками, Влад впав на ліжко. Тепер йому і тут спокою немає. Посидівши так кілька хвилин, він відкинувся на стіну, й розсміявся.

— Ви мали рацію! Немає місця нам у цьому світі! — замовкнувши, він змахнув сльозу, що скотилася по щоці. — Добре, що ви цього не бачите...

 За останній місяць він часто згадував колишнє життя. Проведені в Роені чотирнадцять років виявилися найщасливішими. Раніше він і подумати не міг, що все може закінчитися ось так. Образи на батьків, які його покинули, суворі вчителі, — це все було дрібницею.

Знявши з шиї овальний медальйон, Влад поклав його на долоню.

— Ви обіцяли, що ніколи не кинете мене! Що я можу довіряти вам…. — стиснувши долоню, хлопчик уп'явся очима в стелю. — Але в результаті саме ви винні у всіх моїх бідах. Ви позбавили мене сім'ї, і через вас я ледь не помер. — медальйон сильніше впився йому в долоню і трохи нагрівся. — Ви обіцяли, що оберігатимете нас! Але мої друзі зараз лежать у могилі! — вихопивши ротом повітря, Влад міцніше стиснув повіки, щоб не розплакатися. Гнів, що кипів у душі, готовий був вирватися назовні. — Чорт забирай, за що?! Ви нікого не змогли вберегти!

Влад кинув розпечений медальйон на підлогу. Його охопила хвиля розпачу. Він віддав би багато чого, щоб знову повернутися в дитинство. Щоб почути голос того, кого вважав за батька. Коли Влад був ще зовсім маленьким, він справді думав, що він його син. Але йому швидко вказали на місце та статус.

 «Ну чого ти плачеш? Ти ж у нас хоробрий! Лисеня? Дивись тут нічого страшного. — у пам'яті несподівано виник спогад дитинства. Була гроза, і щось його налякало. Йому тоді було п'ять. Звідки він це пам'ятав? Морл у спогаді клацнув пальцями, і за кілька сантиметрів від них виникла сфера світла. — Дивись, всі злі тіні зникли! Я навчу тебе всьому, що знаю…»

З очей уже давно котилися сльози. Спогад згаснув, разом із ним повернувся відчай. Поруч більше не було нікого, хто міг розвіяти темряву, що згустилася над ним.

Раптом увімкнулося радіо. Здригнувшись, Влад розплющив очі. Ведучий експресивно говорив про них із Лерою.

— …важко забути трагічну історію, що розгорнулася місяць тому. Скільки сил, стільки рішучості було у цій юній чарівниці. Ми впевнені, якби Влад тоді помер, вона б боролася з самою смертю, щоб повернути його. Чого не можна сказати про лікарів. І після цього хтось вірить у ті брехливі статті про неї?! Ми щиро сподіваємося, що суд винесе правильне рішення, а не повісить провину на дитину! А зараз послухаємо знову цю чудову пісню! — і з радіо залунав голос Лери.

Влад не вірив своїм вухам. Він ніколи не чув цю пісню. Напевно, Лера її співала, коли він уже був під закляттям. По тілу розлилася тепла хвиля. Витерши рукавом сльози, він усміхнувся.