Розділ 1. Стратити не можна помилувати

Влад провів поглядом кристалет, що піднімався в небо, і радісний настрій вмить випарувався.

— Ходімо. — чарівник поплескав його по плечу. — У нас завтра важливий день. Потрібно підготуватись.

  Влад кивнув, поплентавшись за дядьком. Завтрашній день обіцяв стати найжахливішим у його житті. Він ще не підозрював, що таких днів буде багато.

* * *

Від страху тремтіли коліна коли Влад дивився на двері, за якими щойно зник Мерлін. Страх накочував хвилями, змушуючи ворушитись волосся на руках.

Кімната, в якій він знаходився була приймальною ерцгерцогині Віолетти. Напочатку хлопець був у захваті від оздоблення приміщення. Світлі стіни, пастельного кольору диван, дерев'яний столик з вигравіруваним меандром по краям стільниці. Його погляд відразу впав на білий бюст якоїсь богині, що стояла на декоративній колоні. З подібним стилем він був ще не знайомий.

Але вже через десять хвилин кімната перестала здаватися такою привітною та світлою. А усмішка кам'яної богині змінилася на недобрий вищир.

Влад навіть хилитнув головою, щоб відігнати ману.

«Трясця! З якого часу мене почали лякати якісь кімнати? Зараз Мерлін поговорить з ерцгерцогинею, і ми підемо додому. — запевняв себе Влад. — Адже Морл не раз наносив сюди візити, і відносини між країнами були хорошими. Адже він його…»

Серце пропустило удар. Він більше не його учень... Морла більше нема. Друзів більше немає. Сестри поряд немає. Немає нікого хто був йому колись дорогий.

   Хлопчик потупився, проковтнувши клубок, що підійшов до горла.

«Чорт забирай, тільки не зараз!» — розсердився він, відчуваючи, як на очі навертаються сльози.

Сидячи на дивані, Влад тер вологі від поту долоні. Іноді кидав погляд на гвардійця, що стояв у дверях. Секретар ерцгерцогині не звертав на нього жодної уваги. До Влада тільки долинав стукіт кнопок. Мабуть, той був занурений у якийсь важливий звіт. А ось гвардієць щоразу, коли ловив на собі погляд, хмурив брови.

На столі секретаря раптом задзвенів телефон. Чоловік практично відразу поклав слухавку, і, піднявшись, вийшов з-за столу.

— Ерцгерцогиня Віолетта на вас чекає! — сказав він. При цьому, здається, на його обличчі не здригнувся жоден м'яз.

Зволікати було не можна. Рвучко вставши, що трохи потемніло в очах, Влад пішов до відчинених секретарем дверей.

Кімната, в якій він опинився була кабінетом. За письмовим столом сиділа вже не молода жінка у вінтажній блузці з мереживним коміром. Чорне трохи сиве волосся з боків було закручено у формі об'ємних валиків, а ззаду, ймовірно, зібрано в пучок.

Вчора Влад переглянув усе в інтернеті, що стосувалося ерцгерцогині. На всіх фотографіях вона була з однаковою зачіскою та схожими вбраннями. Про її минуле нічого не було відомо. Але за час правління вона зробила багато добрих справ.

Побачивши її, хлопчик трохи розслабився. Віолетта посміхнулася краєчком губ, вказавши долонею на стілець. Сівши, Влад миттю глянув на Мерліна, що сидів поруч. Обличчя дядька було похмурим. Від недоброго передчуття засмоктало під ложечкою. 

* * *

Влад вийшов з кабінету ерцгерцогині на дерев'яних ногах. Сорочку можна було викручувати руками, вона була наскрізь мокрою від поту. Ще ніколи він так не хвилювався. Здається…

Перше враження виявилося оманливим. Коли він увійшов, ерцгерцогиня почала ставити йому різні запитання. Спочатку вони були нормальними: вона просила розповісти про життя у Роені. Потім розмова перейшла на Морла та його бажання захопити Фероманськ. І яку він грав у цьому роль?

 Влад про це вперше чув. Морл ніколи не посвячував його у свої справи.

Першим терпець урвався у Мерліна. Якби на його місці був хтось інший, то Влада вже давно відправили в одну з в'язниць. А там могло статися з ним будь-що. Чомусь Влад був у цьому певен.

Дивлячись на цю жінку, хлопцеві хотілося втиснути голову в плечі. А це йому — родовому магу! Один його рух пальців і від кабінету не залишиться цілого місця. Можливо, ерцгерцогиня цього й хотіла. Вийшов би він хоч на мить із себе, все скінчилося погано. Для нього.

— Пішли додому. — зціпивши зуби, Мерлін, поклав руку на плече племінника. — Віолетта певно забула, що я не просто викладач у Резенфорді. — кинувши гнівний погляд на секретаря, Мерлін швидким кроком пройшов приймальню.

Він розумів, що зараз краще тримати емоції під контролем. Тому прокльонами розсипався виключно мовчки.

* * *

Відкинувшись на спинку дивана, Мерлін розгорнув свіжу газету. На першому ж розвороті красувалася фотографія де Лера та Влад обіймаються у космопорті. Хмикнувши, чоловік кинув погляд на племінника, що уткнувся в телефон.

«Владислав Вольфрам: злочинець, або жертва обставин?»  Так говорив заголовок у газеті.

Напад на школу магії Резенфорд відкрив очі на обставини, пов'язані із сім'єю Вольфрам, які раніше були оповиті мороком. Вже не секрет, що племінниця Мерліна — Валерія, яка вважалася вбитою в дитячому віці, жива. Також стало відомо, що в неї є молодший брат — Владислав, якого звинувачують у нападі на школу.

За офіційною інформацією, серед нападників були учні Морла. Після закінчення битви вони впали у чарівну кому. На жаль, двоє з них так і не прийшли до тями. Вижив лише Влад. Напевно, йому вдалося видужати завдяки турботі Лери, яка не відходила від брата. Вона не вірить, що він винуватий у цій трагічній історії.