Дорого до замку. Частина 1

Коли я наблизилась до малюнку, то побачила, що малюнок почав сіріти. Я взагалі не розуміла, що відбувається. Відкинувши фарби та пензлі . Наблизившись до нього, мені здалось що малюнок рухається. З червоного знака на малюнку хтось дивився на мене. І ніби усміхався. Спочатку, я заплющувала та роплющувала очі не можучи в це повірити. Але нічого не зникало. Спочатку були думки порвати малюнок і забути все як страшний сон. Але все ж таки людська цікавість взяла вверх над страхом. Тремтячою рукою я доторкнулась до малюнку і мої пальці почали провалюватись в малюнок. Я намагалась забрати руку, але мене щось тягнуло туди. Через страх, закривши очі. Я зайшла в малюнок . Відкривши очі-  побачила все якихось червоних тонах. Все дерева, будинки, якийсь замок, дороги. Все було з відтінком червоного. Обернувшись я побачила малюнок. Той самий намалюваний на А1. Той самий знак безкінечності, але тільки- я провела руку і доторкнулась до нього він зник. Аж тоді мене повністю охопив страх, розпач та відчай. Що робити дальше. Довкола не має ні одної живої душі. І чи взагалі є хтось тут живий я також незнала, (хто усміхався мені з малюнку, це точно була людина. Тоді де вона, незрозуміло) Нібито похожий світ із нашим. Відрізнявся лишень тим, що був червоних тонах та величезним замком. На мить мені здалося, що замок і моїм спасінням і я попрямувала саме туди, Я думала що він близько, але насправді він був дуже далеко. Навіть незнаю скільки кілометрів я вже намотала, але замок так ніби стояв на місці. Я стомилася, в животі бурчало дуже хотілось пити. Неймовірно хилило в сон. Я вирішила перепочити, хоча здавалось, що я вмру або від голоду, або від спраги.  Коли я прокинулась, то що я побачила мене дуже налякало, але воно допомогло мені рухатись дальше.