Розділ 44.

 Сьогодні, 24 серпня, у краєзнавчому музеї відкривалася виставка під назвою: «Творчі обрії Богдана Чернікова». Коли Родіон та Елла підходили до музею, вони побачили багато людей, схоже, на відкриття виставки прийшли учні кількох класів зі школи, в якій навчався Богдан. У фойє музею та виставковій залі було не проштовхнутися. Богдан, який стояв у центрі залу поруч із кількома ведучими, серед яких був і директор музею Греков, почувався некомфортно. Особливо він засоромився, коли до нього підійшов оператор місцевого телеканалу і спрямував на нього камеру, в той же самий час кореспонденти радіо та телебачення, по черзі підставляючи до нього мікрофони, ставили свої запитання. Потім настав момент офіційного відкриття виставки, і з вітальним словом виступив Кирило Мефодійович:

- Дорогі друзі, для мене велика честь відкрити виставку творчих робіт юного талановитого художника, графіка і навіть скульптора - Богдана Чернікова саме в День незалежності нашої держави. Якщо ви уважно подивитеся на патріотичні малюнки молодого автора, мальовничі краєвиди рідного краю, скульптури, виконані його рукою, ви обов'язково зробите висновок, що цей юнак любить Україну, пишається Україною, і вірить у її краще майбутнє!

 Слова директора музею доповнила директорка школи Ірина Степанівна:

 - Ми дуже пишаємося нашим учнем, і раді його успіху! Це не просто виставка, це утвердження добра, любові, краси, а також глибокої віри в український народ і нашу незалежну державу - Україну! Хочу також висловити слова подяки та вручити «Почесну грамоту» батькам Богдана за те, що помітили в ранньому віці його творчі здібності та зробили все, щоб він їх розвивав. Будь ласка, Льве Вікторовичу та Світлано Вікторівно, вийдіть до нас і станьте поруч із сином.

 У центр залу вийшли чоловік у формі капітана річкового флоту та світловолоса жінка в елегантній синій сукні, і стали за спиною в Богдана, якому від цієї підтримки стало трохи легше.

 - У твоїх батьків однакове по батькові? - тихо запитала на вушко у Родіона Елла.

 - Так, Елло, моїх двох дідусів звуть Вікторами.

 У цей час школярки винесли в центр залу квіти і вручили їх Богдану та його батькам, а директорка школи вручила Льву Вікторовичу «Почесну грамоту». Богдан був нагороджений спеціальним Дипломом переможця конкурсу юних талантів району, який йому разом із цінним подарунком особисто вручив мер міста, присутній на відкритті виставки. На цьому офіційна частина програми була виконана, і гості виставки стали обходити її експонати, уважно вивчаючи написи під картинами, малюнками та скульптурами.

 Окрім колоритних пейзажів та оригінальної графіки, відвідувачів приваблювали ілюстрації Богдана до творів: Тараса Шевченка, Ліни Костенко, Василя Симоненка. Особливе захоплення у гостей викликали картини на морську тематику, за що кореспондент місцевого телеканалу назвав Богдана послідовником Айвазовського. Біля однієї з картин із вітрильним судном на бурхливих хвилях зупинилися Родіон та Елла.

 - Я вражена! Мене дивує, як твоєму братові вдається зображати хвилю немов на фотографії? Адже вода на картині просвічується сонячними променями! А як реалістично передано її колір!

 - Так, Богдан дуже любить малювати хвилі, він мені сказав, що до того як він почав узагалі малювати, йому снилися сни, в яких він зображував на картинах бурхливе море!

 - Бурхливе море, хвилі, що піняться... Це свідчить про його характер, у нього величезна внутрішня енергія і невичерпний талант, який потрібно обов'язково допомагати йому розвивати! Мені здається, що він не зможе працювати, як усі: приходити вранці на роботу, виконати завдання, за яке заплатять гроші, і ввечері додому, до телевізора... Ні, у нього все вирує всередині, він зможе виконувати лише ту роботу, яка йому до душі, розв'язувати ті задачі, які він сам собі поставить...

 Родіон та Елла підійшли до найбільшої скульптури, представленої на виставці. Це була скульптура Скіла та Олени, фігури яких були зображені на повний зріст, закохані стояли обійнявшись, вони дивилися одне одному в очі, перед тим, як злитися в поцілунку.

 - Родіоне, тобі не здається, що твій брат в образі Скіла та Олени зобразив нас? Надто вже змахують наші риси обличчя на цих закоханих.

 Родіон не встиг відповісти, як раптом за їхньою спиною почувся голос Богдана:

 - У мене ж не було фотографій Скіла та Олени, а ваші були... Подобається?

 - Богдане! - радісно обійняв його старший брат. - Звичайно ж, усе подобається! Ти такий молодець! А скульптуру де ліпив, я не бачив, щоб ти цим удома займався?

 - Так я останнім часом і тебе вдома рідко бачу... А мені в колишньому Будинку піонерів виділили кімнату під майстерню, поклопотався Кирило Мефодійович.

 - Вітаю! Ти тепер як справжній майстер, маєш свою майстерню!

 - І я тебе вітаю, Богдане! - Елла вручила юному художнику букет гладіолусів. - Виставка просто грандіозна! Ти - молодець! Але ти не зупиняйся на досягнутому, у тебе не повинно бути запаморочення від успіху. Тільки вперед, досконалості немає меж!

 - Дякую, - скромно прийняв похвалу Богдан.

 - Родіоне, - почувся жіночий голос. - Ти мені нарешті представиш свою дівчину?

 Родіон обернувся:

 - Звичайно ж, мамо. Знайомся, це - Елла.

 - Дуже приємно! Я пам'ятаю, що ви колись навчалися в одному класі, але, зустрівши в місті, не впізнала б тебе, Елло. Про ваші плани з Родіоном мені відомо, і я схвалюю вибір свого сина, - Світлана Вікторівна подивилася в очі чоловікові, який підійшов. - У мене два сини, і мені завжди хотілося мати доньку!